«Кавун. City» останній тиждень публікує матеріали, зібрані нами в ході історичної розвідки про міфічну та «культову» для окупантів особу Ґріґорія Потьомкіна. Ми встигли поговорити про його польське походження, стосунки з імператрицею Єкатєріною II (яка була взагалі німкенею), їх таємний шлюб та доньку, народжену в ньому. Ми обговорили такі явища, як фейкове освоєнні Півдня України, «заснування» тут міст та навіть створення фіктивної армії амазонок.
Наразі в дослідженні життя Потьомкіна ми підійшли впритул до московитсько-турецької війни 1787-1791 років та смерті Ґріґорія Алєксандровіча. Саме ці події сьогодні й пропонуємо нашим читачам розглянути.
Війна 1787-1791 років та смерть Потьомкіна
Нова війна між Московією та Османською імперією була питанням часу й готувалися до неї, без сумніву, обидві сторони. От тільки османи, швидше за все, не очікували, що вона розпочнеться так швидко й участь в ній візьме ще й Австрійська імперія. Хоча особливих труднощів це все одно не викликало.
Розпочалося все 13 серпня 1787 року. Формально з оголошення війни саме Османською імперією, яку на той час підтримувала цивілізована частина світу (щось нам це нагадує). Приводом став усе той же Крим — союзні Османська імперія, Велика Британія, Франція та Прусія вимагали в московитів вивести свої війська з півострова та відновити його державний суверенітет.
Нагадаємо, що згідно з Кючук-Кайнарджийським мирним договором, який поклав кінець попередній війні між турками та московитами, Кримський півострів отримав державний суверенітет. Але Єкатєріна II наплювала на підписані міжнародні договори й 1783 року ввела туди свої війська, поставила окупаційну владу й приєднала Крим до Московії.
Підписання Кючук-Кайнарджийського мирного договору. Ілюстрація з книги Марії Матільди Александреску-Дерска-Булґару «Ніколае Йорґа, румунський історик Османської імперії», 1972 рікФото: wikipedia.org
Бойові дії почалися практично одразу і в безпосередній близькості до Херсона, який вважали чи не головним форпостом агресора та «колискою» Чорноморського флоту. Нагадаємо, що йдеться про події, в яких на той момент брали участь і Фьодор Ушаков («засновник Чорноморського флоту» в Херсоні!), і Алєксандр Суворов («великий та непереможний полководець», а насправді м'ясник, про що ми ще поговоримо в наступних публікаціях), і сам Ґріґорій Потьомкін, на честь якого навіть тривалий час і називали цю військову кампанію. Тобто, усі улюблені пропагандистами московитів персонажі.
Перші відомі бої відбулися на Кінбурнській косі, далі були облога та штурм Очакова (який на той час належав туркам), битва поблизу острова Зміїний... Перший рік війни був, по суті, за османами — московити не могли взяти жодного турецького міста, а їх облоги не давали результатів. Навіть «переможна» битва Суворова на Кінбурні — це міф, який значно відрізняється від реальності.
Битва за Кінбурн була важлива для турків з кількох причин — цей півострів був незаконно окупований московитами, там була османська фортеця, яку загарбники зруйнували. Також володіння Кінбурнською косою дозволило б туркам успішно атакувати й сам Херсон. Також тут розміщувалась значна військова сила московитів, яку необхідно було ліквідувати.
В ході боїв турки частково захопили територію та завдали московитам значних втрат. Сам Суворов двічі був поранений — спочатку у бік, а згодом — в руку. Завдавши протягом дня значних втрат в особовому складі ворогу, вночі турки відступили, сподіваючись, що послаблена армія окупантів також відійде зі своїх позицій. Цього не сталося, тому турки перевели свою увагу на інші напрямки фронту.
Франческо Джузеппе Казанова, Карл Шютц, Крістіан фон Мехель, «Кінбурнська битва», 1788 рікФото: wikipedia.org
Втім перші роки, можна сказати, більшість зіткнень московитів з турками припала саме на Дніпровсько-Бузький лиман — історія і справді циклічна…
На Ґріґорія Потьомкіна було покладено «місію» з керівництва військами на ввірених йому територіях. Втім він насправді особливими успіхами не відзначився — пори те, що цю війну назвали його іменем, героями стали все ж зовсім інші флото- та полководці. Зокрема, вже згаданий м’ясник Алєксандр Суворов та британець, який очолював козацькі загони, Джон Поль Джонс (про нього теж колись ще окремо поговоримо).
Сам же «великий князь» відзначився доволі повільним наступом на молдовські володіння турків та окупацією Бендер, які здалися тільки після інших успішних кампаній московитів на Півдні України. Для самого ж Потьомкіна цей похід став фатальним — він захворів та помер від лихоманки 5 жовтня 1791 року. Ґріґорій Алєксандровіч саме провадив мирні перемовини з турками, але так і не встиг їх закінчити — смерть наздогнала містифікатора у дорозі між Яссами та Миколаєвом.
Ґаврііл Скородумов, «Смерть Потьомкіна». 1793 рікФото: wikioedia.org
Звістка про смерть колишнього чоловіка та фаворита шокувала імператрицю. Але не стільки за коханим вона сумувала, скільки за повністю відданою їй людиною, яка виконувала будь-яку забаганку примхливої німкені.
«Вчора мене ніби громом з неба вдарило… Мій учень, мій друг… князь Потьомкін Таврійський сконав… От тепер я направду сама собі помічниця. Знову мені треба дресирувати собі людей!» — прокоментувала новину про смерть коханця Єкатєріна II.
Варто також зазначити, що з офіційною версією причини смерті Ґріґорія Потьомкіна не все так однозначно. Існує більш правдоподібна версія щодо того, що його отруїли за наказом одного з нових коханців Єкатєріни II — Платона Зубова. Ця версія полягає в тому, що Зубов мав намір обвінчатися з імператрицею й для цього задумав усунути її попереднього законного чоловіка.
До слова, після смерті Потьомкіна саме Зубов став головним фаворитом імператриці та перебрав на себе майже усі державні функції попередника. Тож цей доволі мерзенний, за спогадами сучасників, тип отримав від смерті «великого князя» чи не найбільший зиск.
Йоганн Баптист Лампі-старший, «Портрет Платона Зубова». 1793 рікФото: wikipedia.org
Іншим ймовірним убивцею Потьомкіна називають Францішека Браницького — чоловіка племінниці Ґріґорія Потьомкіна Олександри. За даними окремих дослідників, «великий князь» міг мати з нею інтимні стосунки, про що й дізнався польський шляхтич. Не стерпівши такої ганьби, він буцімто й віддав наказ на отруєння Потьомкіна.
Хоч би що там було, а поховати «великого князя» вирішили у Херсоні, куди його забальзамоване тіло й доправили 22 листопада того ж року, за півтора місяця після смерті. Так було порушено останню волю мерця, який хотів знайти останній спочинок у Миколаєві.
Ховали Потьомкіна в дубовій труні, яку з його тілом поклали у більшу свинцеву. В голові поклали портрет Єкатєріни II, інкрустований діамантами. Сам Ґріґорій Потьомкін був вдягнутий у парадний мундир генерал-фельдмаршала.
Звісно ж, похорон був помпезний, майдан перед Єкатерининським собором був підготовлений та ошатно убраний. До труни приставили не звичайний караул, а чергових з-посеред генералів, полковників та штаб-офіцерів. І, звісно ж, не обійшлося без траурної ходи по місту — гусари, солдати, гренадери сотнями марширували по місту у світлі смолоскипів, офіцери несли труну до собору, а за ними їхала парадна карета Потьомкіна.
Ґаврііл Скородумов, гравюра «Смерть Потьомкіна». XVIII століттяФото: wikipedia.org
Після відспівування «великого князя» у Єкатерининському соборі, тут же його і поховали — під церковною підлогою. От тільки не поховали, а поставили труну на постамент у спеціальній келії, де та труна й стояла до наших часів.
А от саме тіло Потьомкіна ще століттями не мало спокою. 1798 року його потурбували вперше — за наказом нового імператора Павла. Він був сином Єкатєріни II та страченого нею ж Пьотра III. Офіційно вважається, що імператор наказав поховати Потьомкіна «за християнським звичаєм» у землі, й цей наказ буцімто здійснили. Так пишуть московитські «дослідники».
От тільки навіть до наших часів дійшло багато свідчень того, що насправді рештки Потьомкіна просто викинули в канаву або ж навіть розкидали в різних частинах міста. Мовляв, саме таким був наказ нового імператора, який в такий спосіб хотів помститися багаторічному коханцеві своєї матері.
Замість Ґріґорія Потьомкіна в його труні опинилися рештки іншої людини, особи якої не вдалося встановити (ніхто й не встановлював), і, навіть, якихось тварин (найімовірніше, собак). Вперше в «пустій» труні Потьомкіна виявили чужі рештки 1818 року. Згодом її відкривали ще 1859 та 1873 року.
Надгробна плита Ґріґорія Потьомкіна у Єкатерининському соборі в ХерсоніФото: istpravda.com.ua
Відомо також про те, що 1922 року під час чергової окупації Херсона московитами — цього разу вже більшовиками — склеп вчергове відкрили й звідти вивезли кістки, які ще лишалися. Вчергове в могилу вдерлися вже нацистські окупанти, після чого (є такі свідчення) вони буцімто також вивезли рештки «князя» разом з його пам'ятником.
Після Другої світової війни херсонський дослідник Август Вірлич кілька разів спускався у склеп, де було поховано Ґріґорія Потьомкіна, і стверджував, що тіла «великого князя» там не було. Що за рештки й кому вони належали — так і не відомо.
Та що найцікавіше, 2022 року склеп Потьомкіна було відкрито знову і звідти знову викрали чиїсь кістки (включно з черепом). Цього разу це здійснили московити, які таким чином хотіли «врятувати великого князя» від наруги. Разом з тим вони, за прикладом нацистів, викрали й відновлений пам'ятник Потьомкіну.
Так безславно закінчується історія «великого князя», а насправді — пройдисвіта, містифікатора та майстра інтриг Ґріґорія Потьомкіна. Це далеко не востаннє ми згадуємо цього персонажа в наших історичних матеріалах. Але сподіваємося, що наші читачі все ж трошки краще зрозуміли, що не можна пов'язувати історію нашою краю з цією особистістю й називати його «засновником» Херсона. До слова, про це — в наших наступних розвідках.
Тримаймося разом!
- Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
- Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
- Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
- Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
- Підтримати нас можна на PayPal [email protected]
Все буде Україна!
