«Кавун. City» продовжує низку публікацій, присвячених розвінчанню культу особи Ґріґорія Потьомкіна та оповіді про його справжню роль в історії Півдня України. У попередніх матеріалах ми вже розглянули питання про його походження, юні роки, стосунки з Єкатєріною ІІ та приїзд до України.
Сьогодні ж пропонуємо нашим глядачам розвідку на тему «потьомкінських сіл», походження цього терміну та того, як же Потьомкіну вдавалося здійснювати свої авантюри й жодного разу не бути спійманим на шахрайстві.
«Потьомкінські села»
Єкатєріна ІІ та мапа так званої «Таврійської губернії», керувати якою призначили Ґріґорія ПотьомкінаФото: Терористичне джерело
Це явище міцно засіло в історії України та Московії. От тільки на Московії факт існування таких штучних, картонних поселень заведено замовчувати або спростовувати. Втім, це не означає, що їх не існувало. Мало того — Ґріґорій Потьомкін дійшов до того, що вигадував цілі армії! Втім про це поговоримо у наступній нашій публікації.
Вертаємось до теми. Коли саме було створено перше таке село, сказати важко. Можна припустити, як ми раніше вже тут писали, що Потьомкін звітував про створені ним (насправді неіснуючі) населені пункти з самого початку колонізації півдня України. Але широкого розголосу та висвітлення це явище набуло 1787 року.
Єкатєріна II вирішила перевірити врешті, на що вона витрачала неймовірні суми з казни, передаючи кошти своєму коханцю та чоловіку-невдасі Ґріґорію Потьомкіну. Найімовірніше, до імператриці дійшли чутки про те, що її фаворит насправді звітує про нездійснені ним речі. Тож Єкатєріна разом з почтом та у супроводі високопоставленого коханця — австрійського імператора Йозефа II — вирушила в подорож так званою «новоросією» (якщо точніше — новозахопленими землями українського Причорномор’я). Стартувала ця виправа 2 січня 1787 року й тривала протягом пів року.
Ян Богуміл Плерш, «Відбуття Єкатєріни ІІ з Канева 1787 року». Приблизно 1787 рікФото: wikipedia.org
За цей час Єкатєріна II відвідала низку захоплених міст в Україні:
-
Новгород-Сіверський;
-
Чернігів;
-
Київ;
-
Дніпро, який тоді називали на честь німкені-імператриці Катеринославом;
-
Білиховичі (окупаційна назва — Херсон);
-
Ермені Базар, який нині окупанти іменують Армянськом. На момент візиту Катерини це було місто Ор Базар, яке московити перейменували на Перекоп. Під час війни між більшовиками та білогвардійцями на початку ХХ століття це місто було стерте з лиця землі. Нині його землі входять до складу Ермені Базару;
-
Бахчисарай;
-
Ахтиар (окупаційна назва — Севастополь);
-
Ак-Мечеть (окупаційна назва — Сімферополь);
-
Карасубазар (окупаційна назва — Білогорськ);
-
Судак;
-
Ескі Кирим (окупаційна назва — Старий Крим);
-
Кафа (на той момент його щойно перейменували на Феодосію);
-
Генічеськ;
-
Адамаха (окупаційна назва — Маріуполь);
-
Таганрог;
-
Нор-Нахічевань (окупаційна назва — Ростов-на-Дону);
-
Черкаськ (окупаційна назва — Старочеркаська станиця);
-
Азов;
-
Бахмут;
-
Білгород.
Це не вичерпний перелік міст, які відвідала в цій поїздці імператриця Єкатєріна, та нас більше цікавить все ж Причорномор’я та Кримський півострів.
Даніель Ходовєцкі, «Подорож Єкатєріни ІІ до Херсона». 1797 рікФото: wikipedia.org
Мандрувала любителька чоловічої ласки у розкішній колісниці, в якій більшу частину дороги перебувала вдвох з австрійським імператором. Численні свідки, які були в супроводі обозу, розповідають, що на шляху їм, а особливо на півдні України, доволі часто траплялися вкрай дивні поселення — вони виглядали неприродно, штучно, неначе зроблені були з картону. До того ж доволі часто щось схоже на поселення розміщено було на лівому березі Дніпра — видно було лише силуети будинків, якісь вогники та дим.
«Було запущено машини, чарівна дія яких вводила в оману лишень імператрицю. Художність множилася з наближенням до губерній Потьомкіна. В певній віддаленості від берега виднілися поселення; але будинки та бані написані були на дошках як декорація», — описував подорож Єкатєріни письменник Жан-Шарль Тібо де Лаво.
Французький літератор, який досліджував життя та любовні пригоди німкені-імператриці, розповідав також, що ті села, які лежали безпосередньо на траєкторії руху Єкатєріни, було зведено нашвидкуруч й виглядали вони необжитими. До цих поселень людей зганяли здалеку, аби вони, неначе у зоопарку, відігравали роль місцевих жителів.
«Увечері вони були зобов’язані покинути свої вигадані домівки та всю ніч ішли грати комедію в наступному штучному селі, яке імператриця бачила здалеку. Всім цим нещасним обіцяли винагороду, але їм нічого не дали. Багато хто з них загинув у відчаї, скруті та хворобах», — веде далі Тібо де Лаво.
Ян Богуміл Плерш, «Феєрверки на честь Єкатєріни ІІ у 1787 році». Приблизно 1787 рікФото: wikipedia.org
Згадує письменник й про те, як від «села» до «села» переганяли табуни свійської худоби. Їх імператриці могли демонструвати по 5-6 разів на різних локаціях і вона постійно дивувалася тому, як заможно живуть селяни. А міста, в яких на ввірених Потьомкіну територіях зупинялася Єкатєріна, першою чергою «князь» вів її до величезних амбарів та демонстрував «великі врожаї» — мішки, наповнені насправді не збіжжям, а піском.
Саксонський дипломат Ґеорґ Ґельбіґ, який написав біографію Ґріґорія Потьомкіна, також підтверджує ці факти.
«Шляхи було відремонтовано лише тоді, коли стало відомо про її виїзд… Численні села, предмет її захвату, було створено для її проїзду й зруйновано того ж дня, а знедолені селяни, що прийшли за тридцять та сорок льє, аби стати по боках шляху й жити в цих будинках впродовж кількох днів, відсилалися по домівках. Це була вигадка генія Потьомкіна, який зумів такими хитрощами нового роду переконати свою монархиню, що край, який вважали за пустелю, процвітає», — писав Ґельбіґ.
Британський дослідник Саймон Себаґ-Монтефіоре в одній зі своїх робіт також наводив спогади безпосереднього учасника цієї подорожі маркіза де Ліня. Той прямо стверджував, що неодноразово чув про те, що «на шляху нашої подорожі стояли картонні села», «кораблі та гармати були намальовані, а кавалерія — без коней».
Іван Айвазовський, «Прибуття Єкатєріни ІІ до Феодосії», 1883 рікФото: wikipedia.org
«Напевно, Потьомкіна можна назвати батьком сучасних політичних шоу», — резюмував цю історію Себаґ-Монтефіоре.
Останній вислів вкрай влучно характеризує авантюрну натуру «великого князя», яку він продемонстрував не лише «потьомкінськими селами» на материковій частині України, але й… фейковою армією у Криму.
Втім про це ми ще поговоримо, а на сьогодні завершити цю розвідку хотілося б проведенням паралелей із сучасністю. Адже насправді «потьомкінські села», якими так тішилася імператриця, яка не бачила штучності цих «поселень», нікуди не зникли. Варто подивитися лишень на країну-агресора — там практично все життя є штучним.
Тоді, як більшість територій Московії й досі живе у бідності та злиднях, подекуди без води, світла, каналізації, газу й інтернету, розбудовуються лише окремі обрані міста. Сюди можна віднести й хвалену Москва-Сіті — «район» з кількох хмарочосів, зведених неподалік від середмістя ворожої столиці. От тільки це буквально пару висоток, які ані архітектурно, ані культурно, ані навіть логічно не вписуються в місто.
Зруйноване окупантами місто Грозний — столиця бунтівної Ічкерії — так само відбудували «для галочки», створивши мальовничий центр серед руїн та бідних кварталів зубожілих ічкерців. На світлинах вам не покажуть справжнього вигляду міста, але воно мало відрізняється від бразилійських фавел — як за виглядом, так і за безпекою.
Уся суть сучасної «руССкості» — це і є «потьомкінські села». Можливо, саме тому Ґріґорій Потьомкін і є одним з національних героїв московитів, будучи при цьому насправді польського походження...
Тримаймося разом!
- Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
- Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
- Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
- Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
- Підтримати нас можна на PayPal [email protected]
Все буде Україна!
