У тимчасово окупованих Олешках люди залишаються без продуктів, ліків, газу, електрики та можливості безпечно виїхати. Мешканці міста їдять старий маргарин, варять портулак і не знають, чи переживуть осінь. Про гуманітарну катастрофу знову заговорили волонтери, журналісти та відомі українські митці. Тим часом у публічній комунікації української влади тема Олешок майже відсутня. Кавун.City розповідає деталі.
«Знаєш, мені так весь час хочеться вершкового морозива. Аж сниться воно мені».
Це слова людини, яка залишається у тимчасово окупованих Олешках. Там, де вершкове морозиво стало чимось настільки недосяжним, що приходить лише уві сні. Там, де люди вже не готуються до зими — вони намагаються пережити осінь.
Нове свідчення жителя Олешок оприлюднила журналістка Марія Семенченко. Вона системно документує життя міста в російській окупації та підтримує зв’язок із близькими, які залишаються там.
За словами її співрозмовника, в Олешках немає молока, яєць та інших базових продуктів. Іноді людям вдається виміняти кілька склянок крупи. Нещодавно хтось знайшов у підвалі зруйнованого й затопленого підприємства маргарин, виготовлений ще 2021 року. Його принесли на місцевий базар.
«Я його розрізав — всередині він більш-менш, можна їсти», — розповів чоловік.
У нього ще залишилися картопля і помідори. Цибуля та морква цього року не вродили. Із запасів на холодну пору він зміг зробити лише одне — насушити зелень.
«Яка підготовка до зими? А що ще ми можемо зробити, якщо нічого немає? Не стоїть питання, як пережити зиму, стоїть питання, як пережити осінь», — переказує його слова Марія Семенченко.
Люди варять портулак, тварини помирають від голоду
На Херсонщині портулак називають гладуном. Зазвичай його вважають городнім бур’яном, хоча він придатний до споживання. Тепер в Олешках його варять.
Співрозмовник Марії Семенченко поки не готує портулак для себе, але годує ним собаку та кота. Інші люди, за його словами, вже змушені труїти домашніх тварин, тому що не мають чим їх годувати й не хочуть дивитися, як вони повільно помирають від голоду.
Раніше вулицями міста бігали зграї здичавілих голодних собак. Тепер їх майже не залишилося — тварини загинули через нестачу їжі. Собаки, які ще живі, розтягують тіла загиблих російських військових. Чоловік розповів, що бачив, як пес тягнув вулицею предмет, схожий на людську ногу.
Попри те, що росіяни намагаються максимально обмежити інформацію з Олешок, загальна картина збігається з інформацією, яку протягом кількох місяців отримують журналісти, волонтери, правозахисники та родичі людей, які залишаються в Олешках.
Ще у квітні Марія Семенченко писала, що продукти не завозили до міста з кінця грудня, базари не працювали, а в аптеках не було ліків. Її близькі пекли хліб із залишків борошна на буржуйці та місяцями не їли м’яса, яєць і молочних продуктів. Ці свідчення опублікувало видання Reporters.
Про те, що Олешки живуть під постійним терором, ми писали ще у січні 2026 року.
Про загострення продовольчої кризи ми писали 2 березня.
Кожен вихід із будинку може стати останнім
Голод — не єдина загроза для людей в Олешках.
За словами місцевих мешканців, російські безпілотники постійно атакують людей та цивільні автомобілі. Люди гинуть, коли йдуть по воду, працюють на городі або просто пересуваються вулицею. Кожен вихід із будинку — навіть до криниці чи на власний город — може стати останнім.
Дороги навколо міста заміновані. Безпечного й постійного маршруту для евакуації немає. Спроби доправити до Олешок продукти також перетворюються на смертельний ризик. У російських каналах поширювали відео атак безпілотників на автомобілі, які, за інформацією волонтерів, везли до міста продовольство.
За словами Марії Семенченко, востаннє продукти вдалося завезти до Олешок 28 травня. Відтоді становище людей лише погіршується. Днями росіяни розстріляли автівку з продуктами. Авто регулярно підриваються на мінах, встановлених росіянами. При цьому російські військові на цих мінах не підриваються, що підкреслює: вони і мінували, раз знають безпечні маршрути.
«Там голод»: волонтери закликають говорити про Олешки у світі
10 вересня про критичну ситуацію в Олешках написала Ірина-Естер Вратарьова — продюсерка, сценаристка та речниця благодійної організації Humanity, яка допомагає людям виїжджати з тимчасово окупованих територій.
Вона наголосила, що зазвичай уникає публікації деталей про окуповані території, оскільки будь-яка згадка може привернути увагу російських військових і наразити людей на небезпеку. Проте ситуація в Олешках стала настільки критичною, що мовчання вже не захищає — воно робить катастрофу невидимою.
«Блокада — це голод і безвихідь. Потрібен тиск міжнародних організацій», — написала Вратарьова.
За її словами, організація планує працювати з великими світовими медіа та надавати журналістам перевірену інформацію і спікерів, які перебувають безпосередньо в Олешках.
Вона також закликала українців за кордоном виходити на акції та розповідати про становище людей:
«Там голод! І там лишаються в блокаді не лише дорослі, а й діти. Це тисячі людей. Вони не можуть вийти навіть пішки. Все заміновано. Там не підвозять ліки та їжу. Там тіла людей на вулицях».
Волонтерка закликає зробити Олешки постійною темою українських та міжнародних медіа, доки людям не забезпечать допомогу і можливість безпечного виїзду.
Звернутися по допомогу з виїздом із тимчасово окупованих територій можна до організації Humanity у Telegram: @HUMANITY_ASK2.
Відомі українські мисткині: «Чому про це не говорять на державному рівні?»
Дописи про катастрофу в Олешках поширили режисерка і письменниця Ірина Цілик, акторка Ірма Вітовська-Ванца та письменниця Тамара Горіха Зерня. Це лише ті, кого ми побачили, — увпенвні, дописів більше.
Ірина Цілик зізналася, що навіть вона не усвідомлювала справжнього масштабу трагедії:
«З жахом зрозуміла, що я так мало знаю про це. Ну, тобто мені давно відомо, що Олешки окуповані, і люди там у сильній скруті, але я чомусь не бачила в новинах, що там дійшло до гуманітарної катастрофи».
Мисткиня зауважила: дістати фото й відеодокази з окупованої території надзвичайно складно. Водночас саме факти й документальні свідчення потрібні, щоб достукатися до великих міжнародних медіа.
І поставила запитання, яке зараз звучить особливо гостро: «Якщо там така страшна біда, чому про все це не говорять дуже гучно на державному рівні?!»
Про катастрофу відомо щонайменше з весни
Те, про що зараз масово заговорили в соціальних мережах, не виникло раптово.
Наприкінці березня 2026 року Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець повідомляв про гуманітарну катастрофу в Олешках. Він закликав Росію забезпечити гуманітарний коридор, а Міжнародний комітет Червоного Хреста — сприяти евакуації цивільних та допуску гуманітарної допомоги.
У квітні Кавун.City докладно описував ситуацію в Олешках і Голій Пристані. На той момент міста вже кілька місяців перебували без централізованого електропостачання та води, майже без зв’язку, продуктів і медикаментів. Безпечних шляхів евакуації не було.
За даними волонтерів, навесні в Олешках могли залишатися близько тисячі людей, серед них — приблизно 50 дітей. Точну кількість жителів встановити неможливо. До повномасштабного вторгнення населення міста перевищувало 20 тисяч людей.
У травні про важке становище в окупованих Олешках згадав Президент України Володимир Зеленський. Він визнав, що евакуацію проводити надзвичайно складно, та закликав міжнародні організації долучитися до допомоги.
У червні увагу до Олешок намагалася привернути голова Центру громадянських свобод, лауреатка Нобелівської премії миру Олександра Матвійчук. Вона наголошувала, що російські військові фактично використовують цивільних як живий щит, а змусити Росію допустити допомогу можуть лише конкретні міжнародні дії та економічний тиск.
У липні Кавун.City опублікував нові свідчення жителів: шестеро людей ділили пів літра козячого молока, розведеного водою, а на обід мали три яйця та дві кабачкові оладки на всіх. Мешканці також повідомляли, що російські військові відбирають у людей продукти та врожай.
У серпні стало відомо, що олешківці потерпають від гострої нестачі продовольства, поки окупаційна адміністрація розповідає про плани будувати заводи й рибну ферму.
Тобто гуманітарна катастрофа триває не перший тиждень. Про неї відомо українським державним органам, правозахисникам, міжнародним організаціям та обласній владі.
Матеріали про Олешки від Заріни Забріскі
Про Олешки системно і багато пише американська журналістка, яка живе в Херсоні, — Заріна Забріскі. Переважно її матеріали виходили навесні та влітку 2026 року. Фактично саме вона однією з перших намагалася винести цю історію на міжнародний рівень.
Що саме вона повідомляла:
- Олешки та прибережні громади перебувають у фактичній блокаді. Під’їзди заміновані, цивільні автомобілі підриваються, а безпечного й регулярного маршруту евакуації немає.
- Їжа майже не потрапляє до міста. Коли машині вдавалося привезти борошно чи ковбасу, біля лікарні ще до світанку збиралися приблизно 400–500 людей.
- Люди, які виїжджають з Олешок, перебувають у значно гіршому стані, ніж інші евакуйовані. Заріна їздила до пункту пропуску «Доманове» і спілкувалася з волонтерами. За їхніми словами, евакуйовані з Олешок, Голої Пристані, Старої та Нової Збур’ївки прибували виснаженими, у сильному стресі та брудному одязі. На той момент близько 70% людей, які поверталися через цей пункт, були з окупованої Херсонщини. Це ми вже наводили у квітневому матеріалі Кавун.City.
- Російські військові використовують цивільні будинки. За свідченнями її джерел, в одному з багатоквартирних будинків окупанти вибили стіни між квартирами, щоб пересуватися всередині й не виходити на вулицю. Після цього будинок став непридатним для життя.
- Шестеро людей ділили пів літра козячого молока, розведеного водою. На обід у них були три яйця та дві кабачкові оладки — також на шістьох.
- Російські військові відбирали їжу та врожай. Один із мешканців посадив картоплю. За його словами, ділянку помітили з російського дрона, після чого військові приїхали та забрали картоплю.
- У місті практично немає медикаментів.
- В одному зі свідчень ішлося навіть про те, що російські військові через проблеми із забезпеченням убивали собак і їли їх. Тут важливо подавати саме як свідчення анонімних джерел, яке неможливо незалежно перевірити в окупації.
Усі ці липневі свідчення у нас зібрані в матеріалі «Шестеро людей ділять пів літра молока».
Ще Заріна записувала відео та інтерв’ю про те, що:
- у пастці перебувають жителі Олешок, Голої Пристані, Старої та Нової Збур’ївки й інших прибережних населених пунктів;
- росіяни ізолювали цю територію за допомогою мінування та дронового терору;
- цивільних фактично використовують як живий щит;
- іноземні медіа спочатку не вірили навіть у «сафарі на людей» у Херсоні, тому кожне свідчення доводиться довго збирати й верифікувати.
Саме її інформацію та відео поширила Олександра Матвійчук, закликаючи до конкретних міжнародних дій. Про це — окремий матеріал Кавун.City.
Де публічна комунікація Херсонської ОВА та районної адміністрації
На тлі нових свідчень особливо помітною є майже повна відсутність системної публічної комунікації з боку Херсонської обласної військової адміністрації та Херсонської районної державної адміністрації.
В оприлюдненому у вересні великому інтерв’ю Олександра Прокудіна «Укрінформу» начальник Херсонської ОВА лише коротко згадав евакуацію з тимчасово окупованих територій та ситуацію в Олешках.
Хоча йдеться про людей, які перебувають у блокаді, потерпають від голоду, не мають доступу до ліків і не можуть безпечно залишити місто, Олешки не стали центральною темою ані цього інтерв’ю, ані щоденної комунікації обласної влади.
Ще менше помітна в інформаційному просторі Херсонська районна державна адміністрація, до району якої належить Олешківська громада. Публічної кампанії із закликом до міжнародних організацій, регулярних повідомлень про гуманітарну ситуацію, пояснень щодо евакуації чи бодай системного інформування про людей у заблокованому місті фактично немає.
Очільниця Олешківської військової адміністрації Тетяна Гасаненко лише час від часу повторює слова журналістів та волонтерів. На цьому і вся комунікація. Незважаючи на шалені комунікаційні провали, Гасаненко нагороджують «за згуртованість».
Не відстають від ОВА та РВА і Херсонська обласна рада: в їхній комунікації Олешок майже не існує.
В умовах окупації влада не може розкривати маршрути, контакти людей або деталі операцій із міркувань безпеки. Але безпека не пояснює відсутності політичної та міжнародної комунікації про сам масштаб катастрофи.
Коли наша редакція зверталась до Херсонської ОВА з питанням, чому не говорять про окупацію, нам відповіли: «Офіційної інформації ми ж не можемо взяти — нам що, Сальдо переказувати?» На нашу думку, більш цинічну відповідь ще треба пошукати. Це оціночне судження редакції в попередньому реченні було.
Нагадаємо також, що Олешки та Гола Пристань також дуже сильно постраждали від підриву росіянами Каховської ГЕС. Обсяги руйнувань та смертей досі невідомі.
Позиція редакції Кавун.City: Олешки та Гола Пристань не мають зникати з новин
Гуманітарна криза в окупованій частині Херсонщини — глобальна. Вона поширюється на всю окуповану територію. Але в Олешках, Голій Пристані та громадах поруч вона вочевидь найбільш гостра. Тому йдеться не лише про Олешки, а також Голу Пристань та громади поруч. Ми на цьому зауважуємо завжди.
Сьогодні неможливо незалежно перевірити кожне повідомлення з Олешок і загалом з окупації. Але маючи досвід роботи з окупованими територіями та проживання там, наша редакція впевнена: в цьому випадку неможливість незалежної перевірки не означає, що потрібно мовчати. Російська окупація, знищений зв’язок, заміновані дороги та постійна небезпека для джерел майже унеможливлюють повноцінну журналістську роботу, але це не означає, що ми маємо мовчати: є люди, які свідчать, є інші прямі і непрямі докази того, що відбувається в Олешках, зокрема мовчання окупаційної влади щодо ситуації в місті, відсутність Олешок в інформаційному полі та зйомки українських військових.
Різні свідчення, отримані в різний час від мешканців, волонтерів, журналістів та людей, які змогли виїхати, описують одну й ту саму картину: в Олешках немає стабільного постачання їжі та ліків, люди обмежені у пересуванні, дороги заміновані, евакуація смертельно небезпечна, а цивільних атакують безпілотники.
Росія зробила все, щоб Олешки перетворилися на ізольовану територію, з якої майже неможливо передати докази. Саме тому відсутність фотографій не може бути приводом для мовчання.
Про Олешки необхідно говорити. Звертатися до міжнародних організацій. Вимагати гуманітарного доступу та безпечної евакуації. Перекладати свідчення іноземними мовами. Передавати їх міжнародним журналістам. Виходити на акції за кордоном. Наразі це роблять журналісти, волонтери, просто небайдужі люди, зокрема лідери думок, але комунікація офіційної влади майже відсутня. Поодинокі констатації фактів — це недостатня комунікація для того, аби покращити ситуацію в окупованому місті.
Не можна розповісти, якою дорогою вивозять людей. Але можна і необхідно щодня нагадувати Україні та світові, що вони потребують порятунку.
Поки світ не бачить Олешки, люди там намагаються вижити на картоплі, старому маргарині та городній траві. Поки очільник Херсонської ОВА Олександр Прокудін отримує зарплату понад 300 тисяч гривень на місяць, 73% Херсонської області лишаються в окупації, а люди в Олешках мріють про вершкове морозиво.
Читайте також: На Херсонщині ворог завдав ударів по багатоповерхівкам, приватним будинкам та автівкам.
Тримаймося разом!
- Заходь до крамнички мерчу Kavun.City
- Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
- Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
- Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
- Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
- Підтримати нас можна на PayPal [email protected]
Все буде Україна!
