Лохматий говорить українською, служить в українському війську й називає російського військового окупантом. Нова серія «Масяні» може розсмішити. Але авторський опис і одна репліка наприкінці залишають питання: чому відповідальність людини, яка прийшла воювати проти України, знову розчиняється в історії про диктатора?
Я вже писала про «Масяню» на Кавун.City. Один із тих блогів вийшов 22 березня 2022 року, коли я була в окупованому Херсоні. Тоді в мультфільмі з’являлися назви наших міст: Херсон, Маріуполь, Харків. Наприкінці Масяня тримала український прапор під «Щедрик». Я написала, що передивитися це й не заплакати неможливо.
У лютому 2023-го писала про іншу серію: там герої розмовляли українською, а Росія в уявному майбутньому розпалася.
Тому нову серію №192, «Дзуськи!», я зустріла з інтересом. І так, вона прикольна. Але після неї хочеться поговорити про те, що саме нам пропонують відчути до окупанта.
Гречка, українська мова і давній знайомий
Друг Масяні Лохматий із побратимом працюють дроноводами на українському боці. Він бурчить про нескінченну гречку з куркою, мріє про деруни й крученики, а потім помічає через дрон знайому людину. Це Калабухін — сусід і знайомий з Петербурга — тепер російський військовий. Його загребли (так кажуть у Росії) і змусили підписати контракт.
До речі, важлива деталь: Лохматий тут не просто «хороший росіянин», який раптом вирішив допомогти Україні. Ще в серії, про яку я писала 2022 року, він був українцем Антоном Лохматенком із родичами в Україні. Це варто пам’ятати, щоб не приписувати автору сюжет, якого немає.
Лохматий телефонує давньому знайомому. І розмова спочатку дуже чітка: ти тепер окупант і вбивця. Чому не виїхав? Чому не обрав тюрму? Калабухін відповідає, що на виїзд потрібні гроші, а з тюрми все одно відправлять на фронт. На запитання, чи вже когось убив, каже: «Нет, пока вроде нет».
Оце «поки наче ні» звучить особливо. Навіть усередині мультфільму ми маємо його власну відповідь, а не встановлений факт про те, що він нікому не заподіяв шкоди. Далі знайомі згадують музику, демонструють трюки дронами, а Лохматий намагається допомогти Калабухіну здатися в полон. Окупантом він його називати не перестає.
Сама спроба допомогти здатися мене не обурює. Припинити участь у нападі на Україну — необхідний крок. Але між можливістю здатися й моральним виправданням учасника агресії є відстань.
Калабухін в окопіФото: Скриншот мультфільму
«Ніколи б і мухи не образив»
Найбільше мене зачепила репліка, яку Лохматий вимовляє, коли думає, що Калабухін загинув:
«Ты, Колобухин, конечно, был мудозвоном, но никогда бы и мухи не обидел, пока кровавый убийца-диктатор тебя не опустил».
Сенс зрозумілий: був нешкідливий дурник, а диктатор його зламав.
Я можу зрозуміти цю фразу як реакцію персонажа, який бачить перед собою давнього знайомого й пам’ятає його іншим. Та в авторському описі відео є те саме пояснення: «несчастных поневоле попавших на имперскую захватническую войну». І тут мене розриває на сотні маленьких Масянь: правда?????
Тобто автор мультика Олег Куваєв називає війну імперською й загарбницькою. Це чітка оцінка агресії. Водночас її учасники в цьому формулюванні вже наперед нещасні й мимовільні. А я не готова прийняти таке пояснення без запитань. Спойлер: за мною 13 травня 2022 року не путін приодив у Херсоні, а росіяни, і вони не були схожі на тих, кого змусили. Росіяни викрадали і катували, викрадають і катують.
Не хотіти воювати не означає бути проти війни
Людина може боятися загинути — це нормально. Людина мабуть не хоче сидіти в окопі. Вочевидь багато хто злиться на командування, погане спорядження й перспективу залишитися без ноги. Це страх за себе. Але страх за себе не доводить, що людина визнає право українців на життя, свободу й власну державу. Можна не хотіти особисто ризикувати й водночас підтримувати захоплення чужої країни. Власне, саме це і відбувається з росіянами і підтвердженням тому є тисячі перехоплених розмов російських воєнних злочинців з родинами, де їх закликають як не «мочить хохлов», так щось подібне. А як вони, бідолашні, не хочуть мародерити в Україні! Серце кров'ю обливається.
Мобілізація пояснює, як людина потрапила до війська. Вона сама собою не пояснює всього, що людина робить у війську. Тим більше — свідомого знущання над іншими. Слово «поневоле» залишає ці питання за кадром. А співчувати нам уже пропонують. Причому хто пропонує? Олег Куваєв — «хороший росіянин», який давно живе в іншій країні, має паспорт цієї країни і просуває наратив про «війну путіна» одночасно з наративами про жахливість війни. Тільки, пане Олеже, я точно знаю: це війна ВСІХ росіян, а не лише путіна.
Для Херсона дроновод — дуже конкретне слово
Для херсонців розмова про російських операторів дронів має особливий зміст.
28 травня 2025 року Незалежна міжнародна комісія ООН з розслідування порушень в Україні повідомила, що систематичні російські дронові атаки на цивільних Херсонщини становлять злочин проти людяності — вбивство. Комісія дослідила понад 300 відео атак і понад 600 текстових дописів у Telegram, опитала 91 людину.
Вона встановила, що напади були спланованими й організованими. Окремо комісія дійшла висновку, що поширення відео вбивств і поранень цивільних становить воєнний злочин — наругу над людською гідністю. Відео та погрози використовували для залякування населення.
Це не дозволяє приписати кожному російському військовому однакові думки. Але цього достатньо, щоб не приймати узагальнений образ нешкідливих людей, яких лише змусили воювати.
За такими атаками стоять конкретні рішення: побачити людину, обрати її ціллю, спрямувати дрон. Як власне і відбувається в Україні. За оприлюдненням відео — ще одне рішення. Диктатор відповідальний за свою агресію, а виконавці відповідальні за свої дії.
В численних підозрах російським воєнним злочинцям, які можна почитати на сайті Офісу Генпрокурора або приміром у Херснської обласної прокуратури, дуже детально описано, як російські військові «не хочуть» воювати, як їх «змушує» чи не особисто путін.
Мені може подобатися серія, але я можу з нею сперечатися
Я бачу в цій історії підтримку України. Лохматий захищає її, називає агресію агресією, а окупанта — окупантом. Це вже дорогого вартує. Не хочу стирати це з розмови лише тому, що інша частина мене злить.
Але підтримка України не робить кожне авторське пояснення бездоганним. І моя вдячність за серію, яка підтримала мене під час окупації, не означає, що тепер я маю мовчати.
Калабухіну можна дати можливість здатися. Лохматий може хотіти врятувати давнього знайомого. Та біографія знайомого, його любов до музики й страх загинути не повертають йому автоматично невинність.
Мене зачіпає саме ця поблажливість: українське життя в такій війні весь час доводиться захищати, а для окупанта достатньо пояснення, що раніше він і мухи не образив.
Раніше — можливо. Але що він робить тепер?
До речі, дуже рекомендую книжку прекрасної Славенки Дракуліч «Вони б і мухи не скривдили. Воєнні злочинці на суді в Гаазі». Там як раз про таких «безневинних», які якось — невдомо як, правда? — стали воєнними злочинцями під час війни на Балканах. Книга є в українському перекладі і коштує недорого. Це того вартує, щоб назавжди позбавитись ілюзії, що загарбницька війна — це війна когось одного-двох. Це війна кожного, хто прийшов на чужу землю. Я точно знаю.
Мультфільм отут — його варто переглянути
Читайте також: Читала цю книгу в укритті: відгук на «У пошуках Єви» про еміграцію, архіви й українську памʼять
Тримаймося разом!
- Заходь до крамнички мерчу Kavun.City
- Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
- Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
- Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
- Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
- Підтримати нас можна на PayPal [email protected]
Все буде Україна!
