Ця книжка стала останньою прочитаною мною у 2025 році. Вона потрапила до мене як подарунок від Таємного Миколая у Клубі Цукру. Я підтримую сумське видання «Цукр», а для тих, хто підтримує його фінансово, передбачені різні приємні плюшки. Книжковий Таємний Миколай — одна з них. А оскільки я дівчинка доросла, то й побажання в мене були відповідні. Миколай із Сум приніс саме те, чого я хотіла: книжку Театр. Ютуб. Секс авторства Ярослава Кравченко.
Зазвичай я читаю довго: під настрій, під вільний час (що це взагалі таке?) і коли зійдеться ще з десяток зірок. Але якщо вже дориваюся до читання — це моя терапія. Мій спосіб відволіктися від усього, що оточує. А за останні кілька років подій навколо було стільки й таких, що моя бібліотека у тимчасовому житлі розрослася до трьох книжкових шаф.
Книжку Ярослави Кравченко я хотіла прочитати від самого дня її виходу — тому вона й опинилася у списку бажань. Я — давня прихильниця Ярослави як ведучої та волонтерки. Мені подобається те, що вона робить і як саме. Я кілька разів була на заходах, де Ярослава була ведучою, і кожного разу ловила себе на відчутті тепла й абсолютного комфорту. Саме завдяки Ярославі я чітко усвідомила: від ведучого або ведучої справді залежить, чи буде захід вдалим.
Ярослава КравченкоФото: https://www.golos.com.ua/
«Театр. Ютуб. Секс» — це дуже сильна й чесна подача історії життя. Тут немає «успішного успіху» і відполірованої інстаграмної картинки. Натомість — живі емоції, відверта оповідь і досвід без прикрас. Це не книжка з повчаннями. Максимум — делікатні підказки. Загалом же це шлях: від початку — до власних висновків. І що важливо — ці висновки легко можуть стати вашими. Якщо чесно, 450 гривень за таку терапію (це приблизна ціна книжки) — зовсім недорого, бо історій і ситуацій там багато, і вони дуже впізнавані.
Ярослава на рік молодша за мене, тому описані нею епізоди особливо відгукуються. Вона пише легко, точно й так, що не виникає жодних сумнівів: це справді її голос. Не «оброблений» редакторами текст, не згладжена біографія. Я згадую це, бо прочитала чимало біографічних книжок відомих людей — і дуже часто в них відчувається фальш. У цій книжці її немає зовсім. Зате є багато влучних формулювань (деякі навіть виділені жирним), які хочеться виписувати. Вам теж захочеться — я майже впевнена.
Дівчинка з села, яка опинилася в Києві у спортивному інтернаті й залишилася в столиці, переживши всі «радощі» кінця 90-х — початку 2000-х: зверхність до «сільських», несприйняття української мови, постійне «перенавчання», бо ж російська вважалася мовою першого сорту. Так, це все — про Ярославу. Згодом вона стала дипломованою театрознавицею й пов’язала своє життя… з дуже різними речами. У ньому є журналістика, театр, волонтерство, знову театр і навіть робота артдиректоркою повітроплавного товариства. І це я ще далеко не все перерахувала — решту ви знайдете в книжці. Увесь цей різноманітний досвід стає для Ярослави інструментом: вона вчиться бути не ідеальною для всіх, а чесною й найкращою для себе. Не втратити себе — здається, це і є головна ідея цієї книги.
Ця фраза відгукнулася мені надзвичайно сильно. Темі хейту, кенселінгу та майже повної відсутності культури спілкування в мережі в книжці присвячено окремий розділ — і він дуже влучний.
Ці слова теж боляче точні. Я щодня бачу в соцмережах і на публічних виступах людей у «білих пальтах», від яких стає гидко. Не від пальт — від людей. Довгий час я не могла чітко сформулювати, що з ними не так, окрім відчуття штучності, цинізму й підлості. Ця фраза дуже точно все пояснює: щойно зачиняються двері, усі їхні настанови про «правильність» зникають.
Загалом сучасні люди часто дивують мене майже повною відсутністю емпатії. Можливо, так було завжди — просто сьогодні, з розвитком соцмереж і відкритістю інформаційного простору, це стало добре видно. І саме на цьому тлі книжка Ярослави Кравченко виглядає особливо цінною: це чуттєва, цілісна й дуже людяна історія. Без моралізаторства. Без фальші. З великою повагою до себе й до читача, а особливо — до читачки.
Після прочитання зловила себе на думці, що досі не була на жодній виставі «Дикого театру», який Ярослава заснувала. І це я тут розповідаю, що я ж прихильниця Ярослави. Відкрию таємницю: мені ДУЖЕ важко догодити в питаннях театру. Я не можу назвати себе театралкою, хоча деякі вистави обожнюю, є улюблені театральні актори. Але після цієї книжки мені дуже захотілось на будь-який захід Ярослави: чи то вистава в театрі, чи то захід, де вона просто буде. Настільки ця книжка дійсно тепла і навіть терапевтична. Серйозно. Я рідко кажу про книжки «терапевтична» — взагалі уникаю такого визначення. Але тут це правда. Ну і ловіть посилання на сайт «Дикого». Вам теж треба. Я знаю. Тинць!
І книжка Ярослави Кравченко вам теж потрібна.
Читайте також: Нарешті така література стала модною в Україні: відгук на дві книжки про генерала Залужного
Тримаймося разом!
- Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
- Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
- Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
- Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
- Підтримати нас можна на PayPal [email protected]
Все буде Україна!
