Дві книжки про генерала Залужного з різницею в кілька місяців — це та книжкова мрія, про яку я навіть і не мріяла. Серйозно. Я дуже хотіла почитати більше про пана Валерія, але щоб аж так одразу, це був просто неймовірний подарунок. Тому ловіть від мене відгуки на дві книжки одразу.
«Залізний генерал»
Це власне була перша книжка про Валерія Залужного та ще й авторства його радниці Людмили Долгоновської. Одразу скажу: ця книжка не має нічого спільного із писаниною Юлії Мендель під назвою «Кожен із нас Президент». Я читала той витвір. І він жахливий. На відміну від «Залізного генерала». Просто я вже бачила у відгуках порівняння. Мені вони видаються недоречними і такими, що їх писали ті, хто або не читав обидвох книжок, або прочитав лише якусь одну.
Мені «Залізний генерал» видається такою книжкою, яка мала бути схожою на «Велику Президентку маленької країни» — історію Далі Грібаускайте, Президентки Литви (до речі, Президентки, а не екс Президентки, бо екс Президентів не буває). Обидві книжки написані професійними медійницями, які були в команді видатних людей, про яких пишуть. Обидві історії — дійсно про видатних людей, які багато чого змінили у своїх країнах і чиї дії викликають захоплення. Чимало схожого і у стилі викладення. Але книжки все ж таки різні.
Обкладинка книжкиФото: yakaboo.ua
Я не розділяю також і думки про те, що «Залізний генерал» — це ода керівникові. Такі відгуки я теж бачила. Ні, то не ода, хоча книжка дійсно написана в дуже позитивному ключі. Але якою має бути книжка з назвою «Залізний генерал. Уроки людяності»? Мабуть позитивною.
Книжка написана доволі легко — її можна швидко прочитати. Можна навіть в дорозі. Хоча, як на мене, в дорозі не дуже зручно: захочеться записати щось, законспектувати для себе. Але в цілому ці 200 сторінок читаються доволі легко. Приємне оформлення, якісний папір та друк. Є фото з особистих архівів: нічого особливого — просто фото, яких немає у вільному доступі. Принаймні наразі.
З книжки можна дізнатись про ті речі, про які можливо здогадувались, але важко було довести. Поведінка Валерія Залужного під час критичних моментів — особливо добре описаний початок масштабного вторгнення. Є опис бункера, де на початку масштабної війни перебувало військове керівництво. Цей бункер, за даними авторки, ремонтували у 2015 — 2017 роках. Тобто за Президента Порошенка.
Непогано описана і біографія самого Валерія Залужного: є спогади його брата, є маловідомі або невідомі факти з біографії генерала. Чимало рис характеру, про які можливо я здогадувалась (людяність, вдячність, любов до родини тощо), але не знала точно, подані в книзі. Спойлер: ці риси ви зможете потім віднайти вже і в книзі самого Валерія Залужного.
Людмила Долгоновська — комунікаційниця, тобто не військова. І цю книгу вона писала саме як комунікаційниця. Це відчувається — і мені це дуже сподобалось. Це додало книзі легкості. Хоча можливо саме це спричинило і кілька відвертих «ляпів». Я не буду їх цитувати — їх легко побачити людині, яка живе в Україні.
Як комунікаційниця, авторка приділяє багато уваги особистим деталям. Мені це також подобається — це доповнює образ Валерія Залужного як людини, а не «залізного» генерала: тут є і про стосунки Валерія Залужного з побратимами та підлеглими, родиною, про риси його характеру тощо.
Як на мене, книжці не вистачило редакторської роботи. По-перше, є ті самі відверті «ляпи» (вони не змінюють картини сприйняття в цілому, але враження псують). По-друге, як на мене, забагато одруківок і помилок, яких явно припустились ненавмисне. Все справляє враження «сирості» книжки: мені здається, їй трошки не вистачило довершеності, цілісності. В ній багато цікавої інформації, яка наче і видається очевидною, але до виходу книги підтверджень не мала. Втім, як на мене, цій інформації не вистачило трошки більш впорядкованого оздоблення.
Про Херсон і Херсонщину у книзі також є. Особливо цікаво, думаю, буде на сторінках 108 — 110, де йдеться про визволення і про те, чого не вистачило для того, аби повністю нейтралізувати росіян.
«Моя війна»
Ця книга — абсолютно інша. По-перше, автор інший: Валерій Залужний пише вже про себе. До речі, він тепло згадує у книзі Людмилу Долгоновську. Загалом тут багато теплого. По-друге, це, як на мене, більш структурована, продумана і стратегічно виважена книжка. Це відчувається навіть у анонсі подальших двох частин: автор стратегічно підійшов до справи.
Так, це перша частина трилогії. Валерій Залужний акцентує на тому, що книжка розрахована на молодь. Відтак, мабуть саме тому в ній багато повчальних моментів. В хорошому сенсі повчальних.
Доволі цікаво підійшов автор до структури. Тут не просто виклад біографії: народився-одружився. В книзі епізоди з дитинства перескакують на епізоди зі становлення військового, а потім — на більш сучасні обставини. Тобто читачеві подаються уривки, які начебто не пов'язані між собою, але зрештою зв'язок вловити можна.
Я не розумію, чому з усіх уривків, які можна було подати з книжки «Моя війна», видавництво в якості спойлера-затравки подало... історію з ворожкою. Мабуть ви це вже бачили. Так, ця історія там є, але вона навіть і близько не виглядає ключовою. Вона просто одна з історій. Мене куди більше вразила історія з начальником Генштабу Педченком. Вона показова — чудово демонструє «совковість» армії часів Януковича. Армії, яку знищували, — і це також доволі яскраво Валерій Залужний описує у книзі. Ще чимало яскравих описів тут є, але чомусь вирішили в якості спойлера написати саме про ворожку. Мені здається, цільова аудиторія Залужного це не сприймає.
Загалом мені ця книжка дуже сподобалась. Вона незвична і незвичайна. Але мене насторожила надто художня манера подачі. Я би навіть сказала, далеко не всі професійні письменники вміють так художньо оздобити сюжет, хай навіть йдеться про реальні події — Валерій Залужний настільки професійно і майстерно їх подає з художньої точки зору, що здається, ніби це зовсім не військовий, а дуже професійний письменник. Я не сумніваюсь в таланті Валерія Залужного як письменника (він і справді дуже талановита та освічена людина), але не здивуюсь, якщо все ж таки його не просто редагували, а оздоблювали написане. Втім, написано це якісно і враховуючи талант стратега генерала Залужного, упевнена, що він і сам непогано пише.
У книзі дуже багато вдячності. У світі, де просто панує невдячність і невігластво, це неймовірно приємно читати. Валерій Залужний дуще щемко згадує своє дитинство, своїх рідних. Він неймовірно вдячний вчителям, зокрема першій вчительці. Він дуже щемливо згадує місця свого дитинства, описує людей, яким вдячний. Варто зазначити: ось цей стиль викладення абсолютно підтверджує і те, що пише у своїй книзі Людмила Долгоновська. Тобто книжка Валерія Залужного не суперечить книжці про нього його радниці. Там взагалі суперечностей немає. Втім, книжки все ж таки різні.
У «Моїй війні» Валерій Залужний постає людиною, яка точно знає, завдяки кому стала тим, ким стала. Він дякує всім цим людям, які були і є на його шляху. Так, дещо занадто художньо, як на мене, на початку з'являється сер Вінстон Черчилль, але він тут не зайвий. Його появу навіть можна розцінювати як певну відсилку до нинішньої посади посла. Принаймні мені так видається.
На відміну від творіння Юлії Мендель, в якому її президент — це ніхто інший, як Месія, Валерій Залужний і у книзі Долгоновської, і у книзі власного авторства — жива людина, яка невтомно працювала і працює над собою, аби досягти результату, йде до мрії, а її родина та оточення в цілому — це теж живі люди. Валерій Залужний постає в першу чергу дуже людяною і вдячною людиною, яка хоче поділитись секретами свого успіху з іншими, аби зробити життя людей і своєї країни кращими. При цьому, він не постає людиною без недоліків. Навпаки, він описує і те, за що йому було приміром соромно.
Дуже цікаву деталь я помітила в описах людей. Переважна більшість людей, про яких йдеться у книзі, викликають повагу і вдячність: як автора, так і читача. Як не дивно, навіть екс міністр оборони Олексій Резніков. Про всіх них Валерій Залужний пише, згадуючи або прізвище, ім'я та по-батькові, або ім'я і прізвище. А ось тих, до кого поваги немає, він згадує або за прізвищем, або зазначає ініціали. Сухо, без емоцій або з презирством. Це виглядає абсолютно доречно.
Є у книзі і утаємничений Він, якого Валерій Залужний не називає, але здогадатись можна. Йдеться про самодурство і бюрократію в армії, яка власне коштує іноді життів. Ці епізоди настільки яскраво подані у книзі, що я дійсно здивувалась, чому не їх, а ворожку вирішили дати у вигляді «затравки». Не дає мені спокою та ворожка.
На доданок варто зазначити також і те, що книга дуже приємно оформлена: картонний напівфутляр, стриманість, гарний друк, приємний шрифт.
Радію обом книгам
Я радію, що обидві книги вийшли і розійшлись хорошими продажами. Я впевнена, що вони мають бути в бібліотеці кожного українця. Нагадайте, коли було модним читати книжки українських військових-генералів? Востаннє, ніколи на моїй пам'яті. Так, війна чимало сприяла активізації прози і поезії про війну, пишуть рядові військові — і це безцінно! Нарешті стали писати і генерали. А головне — це подобається людям, вони це купують!
Якщо раніше було модним придбати мемуари Шарля де Ґолля або Карла Ґустава Маннергейма, то сьогодні ми вже можемо похизуватись виданням або перевиданням книжок-досліджень життя або й спогади командирів УПА, військових УНР та генералів, які рятують Україну від російської навали. Ми нарешті можемо читати своє, українське — і нарешті це модно. Так, ми маємо читати і про генералів Другої світової війни, тільки бажано не радянські вигадки. Але перш за все, ми маємо пишатись та просувати своє. Сподіваюсь, що і про українців-героїв Другої світової ми ще чимало почитаємо.
Залюбки чекатиму двох наступних частин книг про життя Валерія Залужного. Цікаво, що він опише там, адже наче все важливе вже описав, але ні — у нього є задуми на подальше. А ще хотіла би побачити книжки авторства і генерала Дмитра Марченка. І інших військових. Сподіваюсь, вони будуть.
Читайте також: «Діана. Справжня історія з її вуст»: переклад, на який я чекала років 25
Тримаймося разом!
- Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
- Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
- Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
- Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
- Підтримати нас можна на PayPal [email protected]
Все буде Україна!
