Станом на березень 2025 року відомо про 19 546 випадків так званого «влаштування» дітей по території Російської Федераці, тобто фактично викрадення українських дітей. Ще 1700 дітей через російську агресію вважаються зниклими безвісти. Щонайменше 380 українських дітей були передані під так звану «тимчасову опіку» (незаконно всиновлені) в Росії. Станом на той самий березень лише 1227 дітей вдалося повернути — і Росія продовжує перешкоджати цьому процесу всіма можливими способами. Про це йдеться у доповіді постійного представника України при міжнародних організаціях у Відні Юрій Вітренко під час чергового засідання Постійної ради ОБСЄ.
Викрадення дітей з херсонського будинку дитини
Завдяки розслідуванню журналістів The New York Times стали відомі подробиці схеми з викрадення росіянами та їхніми колаборантами дітей з Херсонщини. Зокрема йшлось про 46 вихованців Херсонського будинку дитини. На момент вторгнення у закладі перебували перебували немовлята та діти до п’яти років, деякі з них мали серйозні вади, наприклад, церебральний параліч. Діти не були сиротами, у деяких з їхніх батьків були обмежені батьківські права, частина дітей була вилучена з неблагополучних родин або покинута.
24 лютого 2022 року під час активного наступу росіян на Херсонщині лікарка дитячого будинку Наталя Лукіна приїхала до своїх вихованців, щоб захистити їх. Ще за кілька тижнів до того, як росіяни ввели війська, у малюків були сформовані тривожні валізки на випадок вторгнення. Однак у дитбудинку не було міцного укриття, яке вберегло б дітей від ворожих обстрілів. На карті бомбосховищ Наталія знайшла бетонний підвал, який вмістив 46 дітей, і разом з іншими працівниками перенесла туди малюків, їхні візки та матраци. Вони також взяли з собою їжу, ліки, електричні насоси та гастрономічні трубки для хворих дітей.
Того ж дня пастор місцевої церкви «Голгофа» завітав до підвалу та переконав персонал перевезти дітей у кращі умови. Так діти потрапили до підвалу церкви. Працівники дитбудинку затулили вікна коробками з підгузками, щоб ніхто не міг зазирнути всередину.
У квітні 2022 року тодішня уповноважена з прав людини в Україні Людмила Денісова написала в Telegram пост із проханням допомогти врятувати дітей із Херсона. Вона оприлюднила їхнє місцеперебування. Росіяни не забарилися з «відповіддю». Того ж дня до церкви прибули озброєні люди з вимогою повернути дітей у дитячий будинок. Російських військових супроводжували представники пропагандистських ЗМІ, які звинуватили українську владу в спробі викрасти дітей.
Російські посадовці перевезли їх майже за 300 км від дому, весь час використовуючи дітей для своїх пропагандистських роликів. Зібрані докази вказують на те, що депортація найвразливіших жертв війни було частиною послідовної кампанії Володимира Путіна і його прибічників, спрямованої на стирання української ідентичності дітей. Журналісти The New York Times проаналізували дописи в російських соціальних мережах, отримали доступ до фото, відео, текстових повідомлень і документів, а також провели більш ніж 110 інтерв'ю з юристами та російськими і українськими посадовцями. Серед тих, кого, яких згадують у тексті, — Ігор Кастюкевич та російська уповноважена з прав дитини Марія Львова-Бєлова. Дитину з Херсонщини викрала зокрема дружина російського депутата. До викрадення причетні ще кілька місцевих зрадників.
Дітей, яких росіяни викрали з Херсонщини, можна знайти зокрема на російському сайті з усиновлення.
Скриншот російського сайтуФото: Скриншот російського сайту
Син херсонки Ганни Замишляєвої Антон – один із тих, кого росіяни викрали з Олешківського будинку-інтернату. Понад три роки Ганна не бачила сина, який має інвалідність – і сьогодні вона бореться за повернення дитини разом із іншими батьками, чиє діти опинились в Росії. Останнє, що Ганна знає про Антона, — це те, що з Олешок його перемістили до Скадовська, але далі сліди юнака губляться. Антону 22 роки і він має інвалідність та потребу в особливому догляді, через що і перебував у спеціалізованому закладі.
Ганна ЗамишляєваФото: Ганна Замишляєва
Героїчний порятунок дітей у Херсоні
Володимиру Сагайдаку, директору Центру соціально-психологічної реабілітації дітей у Херсоні, вдалось врятувати своїх вихованців і з ризиком для власного життя заховати їх від очей росіян.
У центрі перебували діти зі всієї області: віком від 3 до 18 років. Це не лише діти-сироти — серед вихованців центру також є діти, які опинилися в складних життєвих обставинах, тобто діти батьки не можуть нагодувати, одягнути, діти сплять на підлозі, тому що немає умов проживання, розповідав Володимир Сагайдак: «Коли почалася війна, нас фактично кинули. З першого дня ми сподівалися, що буде якась державна евакуація, нам обіцяли евакуацію від різних організацій, але час минав — і все ставало лише гірше. Нас просто обманювали. Ми залишилися без фінансування, без заробітної плати. Три місяці працівники закладу не одержували зарплати, вони працювали як волонтери. І весь цей час практично до літа нас годували благодійники та волонтери».
Володимир СагайдакФото: Володимир Сагайдак
Діти центру були під загрозою викрадення та примусової участі у російській пропаганді. Володимир Сагайдак сам аналізував особові справи дітей, дивився, у кого де є хоч якісь родичі: «Спочатку ми ховали дітей по далеких родичах. Віддавали тим дідусям і бабусям, які могли забрати дітей. Тому в першу чергу ми сховали їх. Діти з сімей, що мали статус складних життєвих обставин, але мали маму або тата, ми віддали їм, оскільки, я думаю, мама або тато, які б вони не були, здатні захистити своїх дітей. Мені важче захистити 52 дитини, ніж батькові одну».
Тих дітей, яких неможливо було віддати нікому з рідних, забрали вихователі, медичні сестри і соціальні педагоги. Це близько 17 дітей. Для кожної дитини, яка переходила до родини, особливо вихователів та медсестер, складали легенду , щоб якось пояснити звідки, наприклад, у молодої виховательки з’явилося п’ятеро дітей. Або звідки у вихователя, у якого зовсім не було дітей, з’явилося троє: «Ми розуміли, що в Херсоні є не лише люди, які підтримували Україну, а й прихильники «русского мира». Але за весь період окупації жодна людина, яка там була, не здала наших дітей, наших людей. Сусіди допомагали дітям, приносили молоко, іграшки, хоча всі вони розуміли, що це за діти і хто що робить».
Всіх взяти додому фізично не могли, тому хлопці залишились з Володимиром Сагайдаком в центрі. Росіяни прийшли 4 червня, шукали дітей: «Справа у тому, що в Росії немає центрів реабілітації дітей — там є інтернати, де діти перебувають з 1-го по 11-й клас. Тому, коли я їм казав, що діти пройшли реабілітацію і у нас граничний термін перебування дев'ять місяців, то вони цього не розуміли. Вони думали, що у нас є діти-сироти, вони приїдуть і зроблять черговий пропагандистський фільм, як вони «рятують» дітей, але не вийшло. Вони забрали у нас всі особові справи дітей, вони подивилися на них, звичайно, нічого не розуміючи, оскільки ми ведемо документацію державною мовою, а вони української не знають».
Росіяни забрали документи в надії, що допоможе хтось із колаборантів. Але диво сталось і тут: у них нічого не вийшло. Приїздили ще кілька разів і запитували, де діти. Але адреси дітей — в документах, які ніхто не повертав. Так і вдалось дожити до деокупації Херсона.
Про те, як врятували дітей у херсонському центрі реабілітації, написав книжку італійський журналіст Нелло Скаво – її видали нещодавно.
Книжка італійського журналістаФото: Володимир Сагайдак, Роман Мрочко
Як живуть діти в окупації
Понад 70% території Херсонщини – в російській окупації. Діти в окупації також проживають, але наразі на території Херсонщини, окрім дітей місцевих, є також діти російських військових, адже вони переїздять разом із родинами в окупацію. Це переважно родини офіцерів. Сказати точно, скільки дітей перебуває в окупації на Херсонщині, наразі неможливо.
Діти в окупації на Херсонщині постійно перебувають під пропагандистською «обробкою»: як у школах, так і поза ними. Дітей об’єднують у мілітаризовані рухи на кшталт «Движение первых», «Юнармия» та «Орлята России». Це лише частина «офіційних» рухів, які можна зустріти в російській комунікації. Також є шкільні загальні організовані заходи та позакласні заходи з російською пропагандою. Не стільки «організація» у формальному сенсі, скільки системні практики: уроки історії з пропагандою, позакласні «виховні години», табори, активності, що проводяться під егідою «Движения первых» чи інших подібних структур.
Всі ці рухи і заходи мають першочергово ідею мілітаризації дітей та виховання максимально налаштованого воювати населення.
Водночас ці структури виконують іще одну функцію — тотальний контроль над молоддю. Через «виховні години», масові заходи, конкурси й табори дітей вчать не лише «любити Росію», а й звітувати про тих, хто мислить інакше. Участь у таких програмах часто роблять «добровільно-примусовою»: вчителі та директори шкіл мають плани із залучення, а діти, які відмовляються, ризикують стати об’єктом тиску чи цькування.
Один із прикладів подібного мілітаризованого підходу до освіти дітей в окупованій Херсонщині:
Окупаційне джерелоФото: Окупаційне джерело
Також окупанти активно використовують символіку та риторику «Великої Вітчизняної війни»: діти носять форму, беруть участь у реконструкціях «битв», маршах і флешмобах під радянськими й сучасними російськими прапорами. Це створює ілюзію «безперервної боротьби з нацистами», де головна роль відводиться новому поколінню «захисників».
Таким чином, дитинство на окупованій Херсонщині перетворюється не на простір розвитку, а на простір ідеологічного вишколу. Російська влада прагне сформувати із дітей не просто слухняних підданих, а потенційних солдатів, готових сприймати війну як норму життя.
Читайте також: Помер пропагандист Тигран Кеосаян: він знімав пропаганду зокрема і про Херсон
Тримаймося разом!
- Заходь до крамнички мерчу Kavun.City
- Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
- Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
- Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
- Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
- Підтримати нас можна на PayPal [email protected]
Все буде Україна!
