Завжди родюча херсонська земля враз нібито стала неврожайною. Принаймні так комунікували Голодомори, які радянська влада сама і вчинили, за СРСР. Згодом стало відомо про цілеспрямоване знищення українців на їхніх землях, а родючість земель не погіршувалась — просто росіяни у вигляді радянської влади вчергове знищували українців.
Підписники Кавун.City поділились свічками пам'яті, які вони запалили в День вшанування пам'яті жертв Голодоморів в Україні о 16.00, разом з усією Україною та українцями за кордоном.
Гортайте ліворуч, щоб подивитись
Наша редакція намагається щороку писати про Голодомор та нагадувати страшні сторінки історії нашої країни, аби завжди пам'ятати тих, хто спричинив це зло і власне ніколи не повторювати. Так було до окупації Херсонщини — так триває і зараз: ми продовжуємо писати.
Втім, є багато досліджень, які ми не опрацьовували, адже тема Голодомору настільки глибока і болюча, що осягнути її кількома матеріалами в медіа неможливо. Тому продовжуємо розповідати про те, чого не казали раніше.
Державний архів Херсонської області оцифровував і продовжує оцифровувати документи, які свідчать про геноцид українців на Херсонщині. Моторошні фото документів свідчать і про опір українців.
Постанова Ради Народних Комісарів УСРР «Про організацію хлібозаготівель в одноосібному секторі» від 11 листопада 1932 року не підлягала оголошенню в пресі. Вже цей факт свідчить про те, що радянська влада цілком зважено і цинічно готувала геноцид українського народу.
Постанова Ради Народних Комісарів УСРР «Про організацію хлібозаготівель в одноосібному секторі». 11 листопада 1932 р. Фото: https://kherson.archives.gov.ua/
Сьогодні важко в цілому відтворити страшну картину Херсонщини у 1932 — 1933 роках. Адже на той час Херсонської області не було, її сучасна територія входила до складу сучасних Одеської, Дніпропетровської та Миколаївської областей. Варто також зазначати, що у 1932 — 1933 роках була не перша і не остання спроба радянської влади влаштувати штучний голод на території України.
Тиск на колгоспи, аби ті виконували план хлібозаготівель, був дуже високим. З осені 1932 до весни 1933 року тюрми переповнилися заарештованими селянами. З селянських дворів забирали все підряд – хліб, картоплю, дрібну птицю.
Селяни Скадовського бавовнорадгоспу № 1, заарештовані за звинуваченням у розкраданні хліба. Вересень 1932 року
Селяни Скадовського бавовнорадгоспу № 1, заарештовані за звинуваченням у розкраданні хліба. Вересень 1932 р. Фото: https://kherson.archives.gov.ua/
Люди на Херсонщині добре розуміли, що відбувається, і намагались чинити опір. Так, хлібороб з Каланчака у 1932 році закликав страйкувати проти комуністів у Каланчаку та Великій Маячці.
Фото Кравченка І.І., хлібороба та його листівка із закликом до страйку проти комуністів, які спричинили голод у с. Велика Маячка та с. Каланчак. Документи з архівно-слідчої справи. 1932 р.Фото: https://kherson.archives.gov.ua/
Селян звинувачували у зриві хлібозагодівель та роздачі зерна селянам.
Фото та виписка з протоколу особливої наради при колегії ДПУ УСРР з архівно-слідчої справи Філя С.В., голови колгоспу «Серп і молот» Хорлівського (нині Скадовського району), звинуваченого у роздачі колгоспникам зерна та зриві хлібозаготівлі. Грудень 1932-квітень 1933 рр. Фото: https://kherson.archives.gov.ua/
На пропаганду росіяни традиційно не шкодували коштів, тому у генічеській приміром газеті писали про те, як піонери вимагали у батьків виконати план хлібозаготівель.
Генічеська районна газета «Комуна степу» про демонстрацію піонерів з вимогою виконання батьками хлібозаготівлі. 1932 р. Фото: https://kherson.archives.gov.ua/
Голодомор на Херсонщині: читаємо науковця
Звертаючись до думки науковців, ми звертаємось до даних професора, доктора історичних наук, Сергія Водотики. На Херсонщині, як і в інших областях Півдня України, практично паралельно з Голодомором 1932 — 1933 років відбувалися репресії щодо селянства. І якщо на середину травня 1930 року у Херсонському, Миколаївському й Одеському округах було розкуркулено 3482 селянські родини, то на кінець 1933 р. — 41323. Цей процес найінтенсивніше проводився саме на Херсонщині (тут було репре совано 32,57% усіх розкуркулених трьох південних областей), причому при розкуркуленні партійні та комсомольські осередки, місцева влада, комітети незаможних селян виходили не тільки і не стільки з соціальноекономічних ознак, скільки з політичних. «Розкуркулювалися» ті селянські господарства, які реально чи потенційно не підтримували колективізацію. Для політичних репресій щодо незаможних селян широко використовувався термін «підкуркульник».
Втім, цілі розкуркулювання на Херсонщині, як і репресій в цілому, не відрізнялися від інших регіонів, пише Сергій Водотика. Різниця була в масштабах. Так, за 1928 — 1932 рр. на Херсонщині за мінімальними оцінками було розкуркулено приблизно 13,5 тис. господарств. Причин для цього було багато: небажання йти до колгоспів, антирадянська агітація, участь у минулому в антирадянських рухах, забій худоби, розпродаж майна, невиконання плану хлібозаготівель, несплата фактично репресивних податків. Та головним рушієм репресій було бажання використати куркульське добро в колгоспах, які попервах не мали жодних засобів обробітку землі. Майно куркулів конфісковували, їх самих із родинами репресовували. В 1937 —1938 роках пройшла повторна операція по остаточному знищенню куркульства. В її ході на Херсонщині було знищено майже 3 тис. куркулів (всього по Україні — 112 ис.), з них майже 2 тис. були розстріляні за рішенням трійок. Українські (та й херсонські) енкаведисти план Москви зуміли суттєво перевиконати. Розкуркулення фактично перетворилося в ан тиселянську кампанію.
Особливістю Херсонщини був і вкрай тяжкий перебіг Голодомору в містах краю. Широко відо мим є лист робітників заводу ім. Г. І. Петровського від 3 липня 1931 р. до «всеукраїнського старости», наводить професор Водотика: «Мы голодаем, находимся не на централизованном пайковом снабжении, рабкоп [робітничий коопе ратив, який мав опікуватися забезпеченням робітників — Сергій Водотика] продуктами нас не снабжает, на част ный рынок рабочему надо тратить 10 рублей вдень, на харчи зарабатываем 5 рублей в день, — зазначається в листі. — Условия наши тяжелые, мы валимся с ног для того, чтобы выполнить задание правительства и партии. Но на нас никто не обра щает внимания, только от нас и требуют. Но нам, кроме черного куска хлеба пополам с мусором ничего нет… Просим, Григорий Иванович, [Петровський — Сергій Водотика] записать нас на централизованный паек».
Приводом для листа стало звернення влади від 19 червня до робітників заводу з вимо гою ударної праці та виконання планів виробництва. Показово, що завод ім. Г. І. Петровського був найбільшим підприємством міста, його робітники складали бойовий загін окружного комітету КП(б)У у справі проведення колективізації та хлібозаготівель. І якщо робітники заводу лише просили перевести їх на «централізований пайок», то робітники Херсонського елеватора відкрито обурилися фактом вивозу з голодуючої країни хліба на мітингу-сходці. Природно, що цей вельми симптоматичний виступ НКВС швидко придушив. Проте арешти не замінювали хліб. У березні 1933 р. обласний комітет КП(б)У добився додаткового виділення робітникам Херсону 40 т збіжжя, але цього було недостатньо для мінімальних потреб у хлібі.
Очевидно, що ані «централізований пайок», ані додаткові одноразові «видачі» продовольства в умовах радянської квазіекономіки не могли зарадити тому, що Херсон, не кажучи вже про інші міста краю, належав до третьої категорії постачання про дуктами та не підлягав централізованому забезпеченню, зауважує професор. У Херсоні за переписом 1926 р. мешкало 58,8 тис. жителів. Для порівняння — за переписом 1897 р. було 59, 1 тис., а в 1914 р. — 83,4 тис. Радянська влада всі міста з населенням менше 70 тис. осіб «звільняла» від централізованого постачання продовольством. У такий спосіб уряд намагався створити внутрішні посівні та товарні фонди зернових культур.
На Генічеській партконференції в січні 1932 рокау робітники обурювалися 300-грамовими хлібними пайками і вимагали повернути 1927 р. з кооперативним забезпеченням. Інакше кажучи, центральна влада запропонувала голодуючій Херсонщині самотужки, за рахунок «місцевих ресурсів» годувати навіть свою класову опору — міський пролетаріат. Про інтелігенцію, не працездатних («іждивенців», за тодішньою термінологією), не кажучи вже про мешканців села, ніхто ні пари з вуст. І хоча жахи Голодомору в містах порівняно з селом були менші, та й тут люди масово гинули, хворіли, вживали неїстивні речі тощо. Про страхіття Голодомору 1932 —1933 рр. у Херсоні, Голій Пристані, Каховці, Бериславі опубліковані численні документи.
Професор Водотика також наводить і динаміку смертності людей, які проживали в межах Дніпропетровської та Одеської областей: саме до них належала нинішня Херсонська. Відповідно можна зробити приблизні висновки про смертність і в межах нинішньої Херсонщини, хоча через активні адміністративні зміни, які провадила радянська влада в ті часи, вирахувати смертність в нинішній Херсонщині вкрай складно. Але динаміка доволі показова.
Динаміка смертності між Всесоюзним переписом населення 1926 і 1937 років Фото: https://holodomormuseum.org.ua/
Різні країни прагнули допомогти, але в СРСР не дозволили
Одне з питань, яке часто ставлять нам читачі про Голодомор: «Чому нам не допомагали інші країни? Вони же все бачили». Так, бачили. У тій самій статті професора Водотики можна знайти відповідь. Про Голодомор в єврейських селах писали газети Нью-Йорка і Варшави, єврейські організації Польщі, Франції, Великої Британії і США. Вони готові були надати допомогу всім голодуючим, але більшовицька влада запевняла, що розмови про голод — не більш як наклеп на країну рад і відмовилась від допомоги. Херсонському Комзєту заборонили звертатися за кордон за допомогою. В результаті, за 1930 —1933 рр. кількість селян-євреїв скоротилася втричі. Упродовж 1938 —1940 рр. були спроби відновити єврейські колгоспи, але вони виявилися марними. Більшість спеціалістів було репресовано, а Голокост остаточно поклав край єврейському землеробству в краєві.
При цьому Ізраїль не визнає Голодомор геноцидом. Посол Ізраїлю у 2021 році Джоел Ліон пояснював цю позицію так: «Справа в тому, що багато євреїв також померли. Тому для нас дуже важко сказати, що це був [геноцид] проти українського народу. Спитайте будь-якого українця — Голодомор був проти українців. Крапка. Він не був проти українців з точки зору багатьох людей в Ізраїлі. Він був проти частини суспільства. Це був не геноцид, а соціоцид, що є великою різницею».
Верховна рада України визнала Голодомор геноцидом у 2006 році.
Уривки страшних спогадів
Наразі свідчень очевидців науковці зібрали доволі багато. Книга пам'яті містить їх дуже багато. Ми наведемо лише декілька.
«Добре пам’ятаю і 33 рік. У 33 році було море хліба, так його позабирали, повивозили. Були ве* ликі податки на все, навіть на дерева, на вікна в хаті, на кожну курку. Забирали, приходили і забирали. 10 дітей, 2—корови і вже куркуль.
Було безвластя! Забирали силою, виганяли з хат. А коли арештовували, то більше ту людину і не бачили. Ховали зерно, продукти та тільки ті, хто ходив забирав, знали всі міста, де можна було заховати. Я не знаю, як їх звали. Заходили в хату, перевертали все догори ногами, нишпорили. Ой, Боже! По сараях, по городу лазили – шукали. Я вже не пам’ятаю по скільки їх приходило. Підганяли підводу і давай шастать. Ховали, хто де придумає. І в городі закопували, і в полі. Та чи багато заховаєш. В основному хліб забирали. А ще худобу, птицю, городину. І з хат ви* ганяли, якщо хата добра. А в колгоспі, яка там їжа.
Ставили паличку за трудодень. Нічого не давали. План вимагали. Та це страшне! Як зловлять кого у полі – садили. Один колосок – один рік. Нашого сусіда посадили, так ми його більше і не бачили. Не тільки за колос* ки садили, а і за картоплю, яку збирали в полі.
Ходили люди зі зброєю. Чуть що – стріляють. Заганяли в колгоспи силою. Хочеш не хочеш, а ідеш, а то і без хати залишишся. Та не всі хотіли іти у ці колгоспи. Ховали своє добро та де там все одно знайдуть. А як заховати корову!
Наш дід був зарізав кабана, так посадили діда – бо не можна було цього робити. І вдень приходили і вночі. Раз прийдуть, тоді другий. А ще садили в хату людину, яка дивилася, що ми їмо. Були нічого люди. У нас сидів дядько, який сказав нашому батькові: «Ви їжте, що хочете, я нікому не скажу».
А люди ще з осені почали помирати, хто слабший чи хворий. Діткам люди допомагали, годува* ли, якщо було чим. А так ходили, тинялися. Тоді хто хитріший був, чи при владі, той і не голодував. У кого здоров’я було міцніше та хто зумів щось приховати, якось викрутитися. Тоді багато людей голодували. У нас рідня була велика, то допомагали один одному. Їли все, що можна було:лободу, кульбабу, гриби, рибу, ягоди. Багато і померло. Дуже багато. Бувало, що їли людей. На сусідній вулиці один чоловік поїв своїх дітей».
Венгер Надія Сергіївна 1912 р.н., жителька м. Гола Пристань (запис 2008 р. К. Дорошенка, вчителя Голопристанської загальноосвітньої школи №1)
«Голод пам’ятаю, батько помер у 1933 році. А вижили ми тільки тому, що мати ховала зерно у безпечне місце, щоб не могли найти. У нас була в хаті під ліжком. На нашім краю був такий Кучеренко Іван Микитович по кличці «Микитєй» і ще з ним троє чоловік, ходили з щупами, шукали зерно, відбирали торбини з колосками. Як найде коржик захований — і той забере.
Я на той час працювала в колгоспі, варила їсти. Якщо бригадир зекономить на посіві відро зерна, я його змелю і варю обід, а якщо ні, то обіду немає. Так і жили.
Кучеренко І. М. «Микитєй» одного разу спіймав мене з клунком зерна (не більше кілограма) і сказав голові колгоспу Целарунзі Івану Харитоновичу, щоб здав мене в міліцію, але голова колгоспу не дав ходу цій справі.
Тоді були для дітей ясла. Хоча їх і годували в яслах, там завідувала Миргородська Лукер’я, але вони все одно помирали. Ховали дітей і людей скрізь — і в ямах, і на кладовищі, і там, де їх знаходили».
ШКУРА Марія Сафронівна 1923 р. н., жителька с. Гладківка (Келегеї) (запис 2008 р. Ф. Морозюка)
«Причини голоду: врожай був та влада забирала все. Весь день потрібно було працювати за черпак сорго. Продукти шукали послані владою люди, не зовсім пам’ятаю, здається прізвища їхні були Бігун, Бардачов.
Я, як зараз пам’ятаю, як ми з мамою зрубали на дрова деревце, а наш сусід Гаврик пішов і доклав, приїхали й відібрали, було таке, що зняли з кухні черепицю. Мама закопала в городі буряки й картоплю, так знайшли й відібрали, ще й розділили в нашій присутності. Мого тата заарештували, ми навіть не знали за що. Мама розпитувала у трьох відділках міліції, але тато в жодному відділенні не був затриманий, а покарання відбував.
Потім його відпустили, але він не міг дійти додому, настільки був безсилий. Прийшли вони з мамою лише через два дні. Відсижував покарання у Скадовську. Був один випадок боротьби проти влади, коли жінка з чотирма дітьми боронила бочку з вівсом, стоячи з сокирою й при цьому говорила: «Якщо хтось підійде до бочки, зарубаю, мені вже втрачати нічого!»
Наша родина ховала зерно в печі, забиваючи дощечкою. Коли приходили шукати зерно, ми, п’ятеро дітей, сідали на піч і тому це зерно не знаходили. Забирали абсолютно все: меблі, навіть одяг, в який ми були вдягнені, знімали і відбирали. На мою думку, добровільно до колгоспу йти нікому не хотілося. Кому до душі віддавати своє майно, а потім думати, чим нагодувати дітей? Нікому не хотілося, щоб його оголосили куркулем, того й шли до колгоспів. Нашу родину вигнали з колгоспу. Причиною вигнання стало те, що нашого дядька оголосили куркулем і заслали до Сибіру, за те, що він не захотів йти до колгоспу і ми автоматично стали куркулями.
У нас відібрали все: речі, землю. Коли ми йшли до колгоспу, то здали туди свою корову, але заборгували ще 100 кг м’яса, а коли нас вже звідти вигнали, то в документах голова сільської ради написав боргу вже не 100 кг, а 400 кг, але нам дуже допоміг новий голова сільської ради і списав нам цей борг. Приходили люди від влади до нас в будинок майже щодня, маму нашу виганяли з дому, знущалися і весь час реготали, але мама говорила: «Я піду, а дітей залишу», після цих слів вони заспокою* валися та йшли геть. Наша родина змогла вижити завдяки тому, що мама закопала швейну машинку, потім ми її відкопали і мама обшивала людей. Люди платили чим могли, так ми і прожили».
Річняк Анастасія Свиридівна 1920 р.н., жителька с. Круглоозерка (запис 2008 р. О. Кравченко, учениця 10 класу Круглоозерської загальноосвітньої школи)
Сьогодні на окупованій території Херсонщини росіяни-окупанти зносять пам'ятники жертвам Голодомору, особливо переслідують тих, хто вшановує пам'ять жертв (якщо вдалось дізнатись про таких) та всіляко знищує документи про факт вчинення Голодомору на території України.
Читайте також: Голодомор 1932-1933: як це було на Херсонщині і чому важливе міжнародне визнання сьогодні
Тримаймося разом!
- Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
- Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
- Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
- Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
- Підтримати нас можна на PayPal [email protected]
Все буде Україна
