Насправді за плечима Миколи Гринька — неймовірна кількість ролей у кіно та театрі. Але чимало згадують його як тата Карло з радянської стрічки «Пригоди Буратіно». Видатний херсонець походив з родини акторів. Згадаємо славетного земляка?
Акторська династія Майстра
Майбутній Народний артист народився 20 травня 1920 року у Херсоні в акторській родині. Батьки Миколи Гринька грали в Первомайському робітничо-селянському пересувному театрі. Мати майбутнього актоа — Лілія Броневська — була заслуженою артисткою УРСР. Звісно, Микола Григорович також мріяв про акторство, але доля приготувала йому важкий шлях: через війну. Миколу призвали на фронт.
На фронті він служив стрільцем-радистом авіаполку, був комсоргом полку, пізніше — гвардії старшиною. У своїй частині створив ансамбль самодіяльності, який гастролював як фронтова бригада. За активну участь у художній самодіяльності та інші заслуги Микола Гринько отримав медаль «За бойові заслуги».
Микола Гринько
Мрія — після війни
Після війни Микола Гринько став помічником режисера, а з 1946 року — провідним актором драматичних театрів Запоріжжя та Ужгорода. З 1955 — актор та художній керівник Київського естрадного оркестру «Дніпро», а з 1963 — актор кіностудії ім. Довженка.
Дебютував у кіно Микола Гринько 1951 року в ролі Бунтаря у фільмі Ігоря Савченка «Тарас Шевченко».
Проте на кіностудії імені Довженка Гринька довго не знімали у головних ролях — все більше у другорядних.
Зоряна роль Чехова
Дуже несподіваною роботою Миколи Григоровича стала роль А. П. Чехова у фільмі Сергія Юткевича «Сюжет для невеличкого оповідання» (1969), про історію створення п'єси «Чайка» та її провал на сцені Александринського театру. З ним довго віталися на Мосфільмі: «Здорові були, Антоне Павловичу», а у Франції під час прем'єри фільму, Чехов-Гринько мав неймовірний успіх, нарівні з Мариною Владі, яка була його партнеркою в фільмі.
Особливо помітні Гринькові роботи у фільмах Андрія Тарковського. Тарковський уперше побачив Гринька в картині «Мир тому, хто входить», довго розшукував його і з того часу називав своїм талісманом. У Тарковського Гринько дебютував у фільмі «Іванове дитинство» 1962 року. Ця картина здобула найвищу нагороду Венеційського кінофестивалю — «Золотого лева». Потім були «Андрій Рубльов» (1966), «Солярис» (1972), «Дзеркало» (1974), і одна з найкращих робіт Гринька — роль Професора у «Сталкері» (1979). В оскароносному фільмі Райнера Вернера Фасбіндера «Третє покоління» головний герой описує свою улюблену сцену з «Соляриса» Андрія Тарковського. Це сцена з Гриньком, де його фігуру та роль подано хоч і дуже лаконічно, двома словами, але вичерпно… Можна оцінити такий віраж: герой фільму німецького класика розповідає про образ, який створив у фільмі наш земляк! Це образ Шляхетного Батька, що живе в самісінькій підсвідомості світового мистецтва.
Почуття гумору
У 1970-х режисери відкрили нову грань таланту актора: величезне почуття гумору, потяг до імпровізацій та відмінну пластику. Особливо ці якості помітні в дитячих фільмах, де він чудово рухався і співав. Багато поколінь знають і люблять його як тата Карла з фільму-казки Л.Нечаєва «Пригоди Буратіно» (на цю роль його не хотіли брати через високий зріст, але Нечаєв за його встояв). Були ще й «Автомобіль, скрипка і собака Ляпка», «Пригоди Електроніка».
Акторська мрія Миколи Гринька
Була в Гринька заповітна мрія: зіграти Дон Кіхота. На жаль, запрошення від Резо Чхеїдзе надійшло тоді, коли Гринько віком та станом здоров'я вже не міг узятися за роль. Гринько розумів, що навіть на проби режисер покликав його лише знаючи про заповітну мрію актора. Чхеїдзе дав можливість Гринькові побути три дні Дон-Кіхотом на знімальному майданчику — і три дні захоплені глядачі на грузинській кіностудії аплодували Миколі Григоровичу. Чхеїдзе зберіг відзняті проби.
Дон Кіхота він все ж зіграв — коротенький, на хвилинку епізод у фільмі «Пригоди у місті, якого немає»
Микола Гринько помер 10 квітня 1989 від лейкозу. Його дружина Айше Чулак-огли була з ним до останньої миті життя Майстра. Вони прожили разом понад 30 років. Після смерті чоловіка Айше Чулак-огли доклала чимало зусиль, аби на Байковому кладовищі з'явився пам'ятник Миколі Гриньку.
У Києві, на стінах будинку, де жив Микола Гринько, у 1990 році спорудили пам'ятний знак на честь видатного актора. Вона знаходиться на розі вулиць Гоголівської та Павлівської за адресою вул. Гоголівська, 37/2. Автор: скульптор П.П. Коптєв
Вулиця в рідному Херсоні
В рідному місті вулиця Миколи Гринька з'явилась лише після декомунізації — у 2016 році. Розташована вона в мікрорайоні Північний: саме на цій вулиці знаходиться Херсонська обласна інфекційна лікарня ім. Г.І. Горбачевського. Колишня вулиця Бегми.
