Сірий Клин — історичний регіон, що охоплює степи й лісостепи Південного Сибіру та Північного Казахстану. Починаючи з 1870-х років, ці землі активно заселялися українцями. Характер, форми і час такого заселення були різні — добровільне переселення, виселення з історичних територій, депортація, заслання, юнацькі мрії, комсомольське будівництво, цілина тощо.
Мапа Сірого КлинуФото: Відкриті дані
Цей край з початку 20 століття став домівкою для значної кількості українців. Про масштаби заселення цієї землі українцями говорять цифри перепису населення, який проводився у 1930 році. Так за даними цього перепису на цій території проживало майже мільйон українців.
Сірий Клин — це регіон, заселений українцями, що розташований у Південно-Західному Сибіру і Північному Казахстані. Це смуга від російського Оренбурга на заході до казахського Семипалатинська (зараз місто Семей — редакція) на сході. Загалом українці складали 40,4% населення, випереджаючи і росіян (22%)і казахів (27%).
Краєвид північного КазахстануФото: Відкриті дані
Три основні хвилі міграції українців до Казахстану
У східному напрямку міграції українців можна виділити три основні хвилі. Принаймні саме такий висновок зробив дослідник А.Пономарьов. Він вважає, що «у східному напрямку виділяються три основні хвилі міграції» українців. А саме:
ПЕРША хвиля – це кінець XІХ століття;
ДРУГА хвиля – початок ХХ століття (від Столипінської реформи й до подій 1917 р.);
А ТРЕТЯ хвиля, як не дивно, припадає вже на 50-60-ті роки ХХ століття (тобто на освоєння Цілини).
Також треба зауважити, що сам термін «хвиля» – є умовним. Такий розподіл переселень надто схематичний і не охоплює реальної картини, адже ігнорує переселення 20-х – початку 30-х років, репресії та депортації кінця 1930-х, евакуації 1941-1942 років і повоєнні депортації до 1950-х.
Щодо третьої і мабуть наймасовішої хвилі переселення, то у перші цілинні роки до Казахстану прибуло понад 300 тисяч молодих українців із усіх областей України за «комсомольськими путівками» та «оргнаборами». До кінця 1950-х років вони заснували 54 радгоспи з назвами на кшталт «Київський», «Харківський», «Полтавський». Професор Володимир Сергійчук у книзі «Етнічні межі та державний кордон України» розповідає, що лише після приєднання Криму до УРСР керівники української республіки добилися від Москви зняття з України плану переселення до Кокчетавської і Кустанайської областей Казахстану. Тоді ці переселенські потоки спрямували з областей материкової України до Криму.
Цілина стала важливою, але маловивченою частиною історії української діаспори в Казахстані, значно вплинувши на її розвиток. Завдяки цілинникам українська діаспора зберігає свої національні особливості й досі. Саме так вважає головний редактор єдиного на азійському просторі україномовного тижневика — газети «Українські новини» Тарас Чернега.
Тарас ЧернегаФото: Відкриті дані
Тарас Чернега: у минулому головний редактор україномовного тижневика — газети «Українські новини», заступник голови асоціації «Українці Казахстану», голова Українського культурного центру «ВАТРА» міста Астани.
Цілинна «хвиля» переселень тривала до кінця 1960-х, а в 1970-1980-х роках переселенський рух з України стабілізувався. Наприкінці 1980-х – початку 1990-х кількість українців у Казахстані почала зменшуватися.
В цілому, можна констатувати, що процес переселення українців на схід, зокрема до Казахстану, у XIX-XX століттях був різноманітним за часом, кількістю, соціальним статусом переселенців та іншими рисами. Переселення до Казахстану слід розглядати в контексті ширшого руху з України до Сибіру та Далекого Сходу.
Тарас Шевченко і Казахстан
Символічно, що із казахською землею пов’язана доля нашого великого Кобзаря.
У 1847 році за царським указом Миколи I Тарас Шевченко був засланий до Казахстану, де він познайомився з місцевими тюркомовними жителями, які сповідували іслам. У своїх творах він називав їх киргизами.
Степовий Оренбург, Орська фортеця у прикаспійському краю, Новопетрівське укріплення на березі Каспійського моря, Аральська експедиція — це ті місцини Казахстану, де перебував Тарас Шевченко.
Він був у засланні 10 років. Шевченкові було заборонено писати та малювати. Звісно, митець проігнорував заборону. За період заслання він створив близько 20 повістей, 120 віршів і 450 картин.
Пам'ятник Тарасу Шевченку в Казахстані у місті Форт-Шевченко. Світлина: Радіо СвободаФото: Відкриті дані
Казахські враження Тараса Шевченка знайшли відображення не лише в його творах, листах, а й, особливо яскраво, у «Щоденнику», який він вів у 1857–1858 роках. Саме в цих записах тема життя казахів та інших мусульманських народів так званого «казахського регіону» розкривається найповніше.
Операція «Захід»
21 жовтня 1947 року СРСР розпочав каральну операцію «Захід» — наймасовішу депортацію українців із Західної України — понад 78 тисяч осіб примусово переселили до Сибіру та Казахстану.
Фото: Історична правда Фото: Фото: Історична правда
Операція «Захід» мала на меті придушити український визвольний рух, зокрема УПА та її прихильників. Її готували в умовах секретності: районні керівники дізналися про неї за 2-3 дні, а виконавці — під час самої акції.
Вона охопила 7 областей Західної України (Волинську, тодішні Дрогобицьку та Станіславську, Львівську, Рівненську, Тернопільську й Чернівецьку області.). Депортація почалася 21 жовтня о 2-й ночі та о 6-й ранку. Совєти планували виселити за день майже 100 тисяч осіб. Приймали участь у цьому злочині майже 30 тисяч солдатів, спеціальна техніка і транспорт. У Рівненській області людей зібрали за 3-4 години, але в Станіславській і Чернівецькій областях сніг до 2 метрів затримав операцію до 25 жовтня. Для подолання заверюхи використовували танки, а відправка відбувалася із 87 станцій.
До Сибіру та Казахстану депортували 26 332 сім’ї — 77 791 осіб, зокрема 18 866 чоловіків, 35 685 жінок і 23 240 дітей до 15 років.
«Курені» Орала/Уральська
Ще один український слід в історії Казахстану ми знаходимо на берегах сумновідомої річки Урал. І пов'язаний він з історією так званого “підкорення” отаманом Єрмаком Сибірського ханства, а точніше українською складовою цього загарбницького походу.
Цікаво, що саме зараз, один з районів міста Орал (колишня назва Уральськ-автор), відомий як «Курені». Назва району походить від українського слова «курінь» – традиційного житла запорозьких козаків і має українське походження.
Місцеві краєзнавці констатують, що рання історія Куренів залишається маловідомою. Достоменним є одне - це поселення виникло як одне з перших козацьких осередків на цій території.
Район Курені місто Орал (Уральськ —російською) сучасний вигляд. Фото: Світлина: користувач ЖЖ Varandej
Як відомо, складовою частиною війська Єрмака, яка потім і стала основою нового уральського козацтва були саме українці-запорожці. Про їх українське походження красномовно говорять їх прізвища. Тут можна згадати такі відомі постаті тих часів - запорозькі казаки: Іван Кольцо, Матвій Мещеряк, Микита Пан, Богдан Брязга та інші. Звісно російська міфологія робила з них фейкових волжских казаков, але…
Ще фото Куренів. Російська дерев’яна ізба, обмазана глиною. Фото: Світлина: користувач ЖЖ Varandej
Ймовірно, перші мешканці уральських Куренів були безпосередньо пов'язані з цими історичними діячами, саме вони брали активну участь у становленні козацької громади на річці Яїк (сучасний Урал).
Стадники з Омської області
В початковій школі на далекій Камчатці в мене була однокласниця — Таня Стадник. Але вона довго з нами не провчилася, десь в п’ятому або шостому класі вона з батьками виїхала із селища, в якому я жив, як тоді говорили, «на материк».
Пам’ятаю розмову наших з нею батьків. Саме там я почув, що вони виїжджають на батьківщину— Омську область РФ. Я вже тоді розумівся на проходженні прізвищ і був дуже здивований, що люди з суто українським прізвищем їдуть на росію, та й ще вважають її своєю батьківщиною. Дізнався правди я після 9 класу. Ми вже поверталися на Херсонщину і в аеропорту випадково зустріли батька цієї самої Тані Стаднік. От тоді я і запитався в нього, чому люди з українським прізвищем живуть на росії. "Так ми українці, нащадки тих, хто переїхав сам або кого вислали з України до Сибіру. Ось бачиш ми з твоїм батьком українською мовою балакаємо",— відшутився старший Стадник.
Вже потім я почув про Сірий Клин, українців росії, про столипінську реформу, переселення українців, депортацію, виселення тощо. Саме звідти: з дитячого сприйняття, юнацької заборитості, жахливого сьогодення — моє щире бажання досліджувати тему розселення українців по всій території колишнього радянського союзу. Ба більше — кривавої російської імперії. Бо це наша історія. Ми не маємо права дарувати її ворогу.
І тут слід зауважити, що для українського Казахстану в мне є окрема історія, теж пов’язана з Камчаткою. Почнемо з неї.
Мікола з Авангарда
На півночі Камчатки, на берегах суворої Пенжини доля звела нас з родиною Шарих: Міколою, Надією та їх дітьми. Мені було так дивно, чому тьотя Надя, яка завжди говорила на російській мові з характерною саме для росії вимовою, називає свого чоловіка – Мікола, майже так як моя бабця Катерина свого чоловіка — Микола. Як вияснилося потім Микола Шарий родом з Казахстану, Північно-Казахстанська область, кордон з росією. Село Полтавка, радгосп Авангард. А тьотя Надя — з сусіднього. Він походить з родини етнічних українців з Полтавщини. Звідки і Мікола, і інші характерні для Полтавської області слова та вимова. На цьому прикладі можна відслідкувати як Микола став Міколою і носій звичайного для Полтавщини прізвища Шарій став Шарим. Так у дитячому віці я почав розуміти, що українці — це не тільки Херсонщина, Полтавщина, Україна, це також і інші області, і цілі республіки. Про причини такого феномену я дізнався набагато пізніше. Але вважаю, що саме такі відкриття робили з 6-річного хлопця українця.
Село Полтавка у Казахстані Фото: Відкриті дані
Відразу дам довідку: Полтавка – село в районі Магжана Жумабаєва Північно-Казахстанської області Казахстану. Адміністративний центр Авангардського сільського округу. Історія виникнення: Село заснували у 1903 році вихідці з Полтавської губернії, на землях 10-верстної смуги Сибірського козачого війська. Кожний отримав за це 30 десятин землі. Тоді це був Петропавлівський повіт Акмолінської області. Відповідне рішення прийняла Державна Рада російської імперії у липні 1903 року.
Чорнобаївка у Казахстані
Казахстанська Чорнобаївка — невеличке село у складі району імені Габіта Мусрепова Північно Казахстанської області. Входить до складу Рузаєвського сільського округу.
Чорнобаївка на мапі Фото: Відкриті дані
Населення — у 2021 році складало 161 особу, а у не так вже і далекому 1989 році — 570 осіб. Національний склад станом на 1989 рік:
- українці — 25 %
- німці — 25 %
- росіяни — 23 %.
Про Чорнобаївку не з Таврійських степів, а північного Казахстану мені також розповів херсонець Леонід Поліщук родом з Хмельниччини, він підлітком поїхав вчитися у сільськогосподарське училище в Казахстан.
«З друзями поїхали, щоб вирватися з села. Три доби їхали», — згадує пан Леонід.
"Навчалися у центрі сільради: селищі Рузаївка, а сама Чорнобаївка була за кілька кілометрів звідти. Велике училище було, нас навчалося тоді понад 500 учнів, з усіх куточків радянського союзу",- розповідає Леонід Поліщук.
Після училища пан Леонід поїхав на батьківщину і пішов до армії. Але багато українців залишилося там. З Хмельниччини, Житомирщини, тощо.
«Зовсім нещодавно померли мої знайомі українці, які весь час жили в Чорнобаївці»,— розповідає пан Леонід.
Херсонщина на мапі північного Казахстану
Чорнобаївка не єдине село в степах Сірого Клину. На півночі Казахстану є/були такі топоніми: Херсон, Херсонське, Каховка, Мелітополь, Рубанівка…
Але процес перейменування досяг і Казахстану, багато топонімів минулого були перейменовані.
Так село Херсон стало Акжайык, а селище Херсонське перейменували на Каратерек.
Натомість були ліквідовані два населених пункти з назвою Каховка. Один в Акмолинській області, інший у Павлодарській.
Село Херсонка Успенського району Павлодарської області офіційно ліквідували у 2001 році, хоча там не було жодного мешканця ще у 1999 році, а у 1989 році в цьому селі офіційно мешкали п’ять осіб. Станом на 2019 рік в цьому районі українці були третьою після казахів та росіян національною громадою. Казахи складали 34,38%, росіяни 28,82%, українці 20,61%.
Село Херсонка на мапі Фото: Відкриті дані
Херсонська Рубанівка має пряме відношення до Рубанівки на берегах сибірського Іртишу. В праці "Історія міст і сіл Української РСР" є запис, що під час столипінської аграрної реформи, яка розпочалася в російській імперії, місцеві селяни переселилися на незаймані землі Казахстану і назвали своє поселення Рубанівка, на честь свого рідного села в Україні. До речі, така практика була поширеною серед українських переселенців. До наших часів у Казахстані на Іртиші існувало невелике село Рубанівка.
Русифікація: як українців робили росіянами
З моменту укріплення та становлення радянської влади по всій території СРСР, одночасно у місцях компактного проживання українців (крім УРСР-автор) почався процес русифікації— вірніше-перетворення українців на росіян.
На території півночі Казахстану ситуація почала змінюватися з 1930-х років минулого століття.
Головним засобом русифікації була фальсифікація статистичних даних. Тобто дані перепису фальшувалися і переписувалися. Також влада використовувала шантаж, тиск і залякування, змушуючи українські родини записувати своїх народжених дітей росіянами. При видачі паспорту це робилося автоматично. Звісно, сварилися одиниці. Більшості запис "росіянин" у власному паспорті ввважався дрібницею, на яку не варто звертати увагу.
Красномовні факти Вікіпедії Фото: Відкриті дані
Вплинули на процеси русифікації також і сталінський терор, і цілеспрямоване переслідування за етнічними ознаками. Деяким категоріям українців, особливо депортованим, взагалі заборонялося бути українцем, розмовляти українською, співати українських пісень тощо. За цим ретельно слідкували спеціально привезені з російської глибинки “отвєтсвєнниє товаріщі”. Розвал радянського союзу також вплинув на кількісний склад українців Казахстану, так як деяка їх частина після здобуття незалежності Україною переїхали на свою батьківщину. Всі ці фактори призвели до значного зменшення офіційної чисельності українців у казахській частині Сірого Клину.
Про русифікацію українців Зеленого Клину можна прочитати у статті: Українські землі біля Японського моря
Сучасна етнічна ситуація казахстанського Сірого Клину
Історик Микола Кравченко вважає, що сучасна етнічна ситуація у районі Сірого Клину залишається надзвичайно складною.
У своєму матеріалі на "Цензор.Нет" ще у 2020 році він зазначав: Хоча про створення української держави на цих територіях говорити, звісно, не доводиться, у зазначених районах Росії та Казахстану досі лунають ідеї формування на землях Сірого Клину окремої держави або принаймні адміністративної одиниці.
«Як Росія, так і Казахстан активно протидіють цим прагненням», —написав пан Микола.
Не згоден з такою оцінкою ситуації на казахсько-російському прикордонні, так як кількість людей, які ідентифікують себе як українці, дуже мала. Також це люди переважно пенсійного віку. Більшість з них має вік далеко за 70 років. Велика кількість населених пунктів, які були засновані українцями, або які складали там більшість, вже давно припинили існування. Так село Каховка Павлодарської області припинило існування ще у 2017 році. Про це є відповідний офіційний запис. Така ж невтішна доля і у села Мелитополь Костанайської області.
Автобусна зупинка у с. Подольському Тайиншинського району. Північно-Казахстанської області. Фото: Світлина: Історія нашого міста Волочиськ
Значна частина українських населених пунктів півночі Казахстану втратили своїх жителів і зараз є вимираючими з населенням до 100 осіб.
Так село Рузаєвського сільського округу Північно-Казахстанської області з характерною українською назвою Золотоноша у 2021 році мало населення 30 осіб.
Слід зауважити, що у сучасному Казахстані етнічна картина республіки залишається надзвичайно заплутаною.
Це наші співвітчизники і наша історія
В наші дні в Україні фактично не згадують українців, що населяли південний Сибір. Не топовою є тема переселення українців у Сибір та Далекий Схід. Даремно. Український інтерес полягає в тому, щоб зберегти пам'ять про українців Сибіру і Казахстану та примножувати знання про них. Адже це наші співвітчизники і наша історія. Дарма, що події відбувалися не на території сучасної української держави. Наші північні сусіди не мають жодного права на присвоєння собі цієї історії. Також мешканці Казахстану можуть завжди сказати, що їх сусідами на півночі країни є українці, які вже понад триста років заселяють сибірсько-казахське прикордоння.
Читайте також: Молдова не проти стати Молдавією
Тримаймося разом!
- Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
- Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
- Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
- Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
- Підтримати нас можна на PayPal [email protected]
Все буде Україна!
