Про вшанування пам'яті полеглих героїв — жителів нашого міста та перейменування вулиць. Автором цього блогу є житель міста Олешки, який вимушено знаходиться на тимчасово окупованій території. З надією... Саме так він попросив підписати свій блог на Кавун.City.
Сотні, тисячі жителів нашого міста, територіальної громади стали на захист рідної країни. На жаль, вже не один герой загинув у бою з окупантами. І війна, яка продовжується, й далі несе горе і смерть на нашу землю. Світла пам'ять про цих мужніх людей повинна бути збережена, це наш обов'язок. Наступні покоління мають знати і про трагічні сторінки в історії нашої країни, нашого краю, і про тих сміливих людей, патріотів, наших земляків, які захистили Україну від рашистської ворожої навали. Іноді навіть ціною власного життя...
Як це зробити правильно, цілеспрямовано, щоб не забути кожного, ще скажуть фахівці й законодавці, але це не повинно стати справою не лише влади. Впевнений, у збереженні пам'яті про наших героїв мають і будуть брати участь небайдужі та активні жителі міста, громадські спілки та організації, органи місцевого самоврядування. Створення музеїв, виставок, експозицій, встановлення меморіальних табличок на будівлях шкіл, підприємств, будинків, де навчались, працювали, жили полеглі герої, перейменування парків, культурних та освітніх закладів, перейменування вулиць — це лише частина заходів, які треба провести.
Щодо перейменування вулиць. Треба сказати, що останні роки, навіть десятиліття, міськими головами у нас були люди приїжджі, не місцеві, до того ж не дуже освічені, зате з непомірними і, як правило, безпідставними амбіціями. Історію міста, регіону, місцеві традиції вони не знали й не цікавились ними, «керували», виходячи не з інтересів громади, а з власних, часто меркантильних, або інтересів одного сумновідомого нардепа-зрадника, ставленниками якого були і якого, завдячуючи ЗСУ, вже нема з нами... (Йдеться про Олексія Журавка, — ред.)
Коли в Україні почали масово змінювати назви міст і вулиць, названих на честь діячів чи подій тоталітарної епохи, та повертати їм історичні назви, у нас це було схоже на якусь кампанійщину. Старі, докомуністичні назви вулиць не згадали, історичних подій чи персонажів, пов'язаних з нашим краєм, майже ніхто не пам'ятав... Добре, що хоч про Олешківську Січ не забули та перейменували в пам'ять про неї малесеньку вуличку, яка заховалась за колишньою коконосушаркою і про наявність якої навіть далеко не всі місцеві знають. Тому й перейменовували наші вулиці, як Бог на душу положить: або за вказівкою з Києва на честь відомих діячів, письменників, політиків всеукраїнського масштабу, або якось нейтрально...
Нічого не маю проти вулиці Грушевського чи, приміром, Івана Мазепи — це українські державні діячі, історичні постаті, які й творили історію нашої країни. Назвати вулиці їхніми іменами цілком правильно і логічно. Але чому так мало нових чи повернених назв, пов'язаних з місцевою тематикою, місцевою історією чи сучасністю? Багато вулиць і провулків, деякі з них із досить промовистими назвами, ще не перейменовані. Наприклад, вулиця з «класовою» назвою часів соціалізма Робоча, так, по-моєму, і залишилась Робочею. Деякі вулиці перейменували так незграбно, що хочеться чи то сміятись, чи то плакати.
Так, ще одна вулиця з «класовою» назвою Пролетарська стала Центральною, провулок Радгоспний на житлоселищі (!) став Фермерським... Останній мер міста, який, схоже, зовсім не страждав від надлишку скромності, певно відчувши себе великим керівником, став ініціатором перейменування вулиці Гвардійської на Банкову...
Особлива історія — із перейменуванням вулиці Червоноармійської на Олімпійську. На перший погляд, ніби й непогана назва, люди її сприйняли. Але влада, ухвалюючи рішення, повинна дивитися далі на декілька кроків вперед, аніж пересічний житель міста. Влада повинна передбачати наслідки, результати своїх дій, зокрема і гуманітарні. Мабуть, коли думали над тим, як перейменувати цю вулицю, згадали: о, так на ній же розташований мікрорайон з декількох п'ятиповерхових будинків, який у народі носить назву «Олімпійський». Виходячи з цього, ми й назвемо вулицю Олімпійською! Але чому цей мікрорайончик називають «Олімпійським», мабуть не згадали.
А справа була в тому, що один із цих п'ятиповерхових будинків споруджувався і вводився в експлуатацію у 1980 році — саме в той рік, коли в Москві проводились Олімпійські ігри, які, до речі, цивілізовані країни бойкотували через агресію СРСР в Афганістані. Ініціативні будівельники, муруючи будівлю, на торцевій стіні з цегли виклали символ Олімпійських ігор: п'ять переплетених кілець (яких зараз вже й не видно через теплоізоляцію мешканцями будинку холодної цегляної стінки). Будинок стали називати «Олімпійським», а з часом і весь цей мікрорайон теж став «Олімпійським». Ось така історія. Отже, хотіли, як швидше і простіше, а вийшло, що одну з центральних вулиць, дорогу до річкового порту назвали на честь одіозної, бойкотованої світом московської Олімпіади...
Зараз, коли у розпалі війна, розв'язана російськими окупантами, коли гинуть наші люди, наші сини і доньки, захищаючи Україну, такі недолугі рішення і назви виглядають просто ганебно... Серед безлічі перейменувань вулиць та провулків міста влада все ж спромоглася повернути декільком вулицям справжні історичні назви. Так, завдяки неабияким зусиллям активних громадян вулиці Радянська і Енгельса знову стали називатися Великою Садовою і Пароходною відповідно. Наше місто — одне з найдавніших поселень в регіоні. Добре пам'ятаю, як у 1984 році святкували його 900-річчя. Але з сумом доводиться константувати, що жодних історичних пам'яток не збереглося: століття царизму, десятиліття радянщини, воєнні роки Другої світової все знищили. І навіть пам'ять людська все забула (добре, що хоч пам'ятаємо про Олешківську Січ). Ніби й не було тієї славної багатовікової історії нашого міста, його жителів, — наших прадідів... Ніби збудоване воно нещодавно, як, приміром, Брилівка, чи там Нова Каховка і ніякої історичної спадщини не має... Але це ж не так!
Ми дуже повільно, важко, але все ж повертаємось до свого коріння, поволі згадуємо, хто ми є. Повернута історична назва міста, хоч і частково, але відновлюються історичні назви старих вулиць, таких як Велика Садова, Пароходна чи Софіївська... Ці вулиці, ці назви — вони як ниточки, які пов'язують сьогодення з минулим, які забезпечують тяглість часу і символізують нерозривність нашої історії, історії нашого міста. Ми не Івани-безрідні, ми — українці і ми повинні знати нашу історію і не цуратись її. Адже хто не знає минулого, той не має майбутнього. Сучасна історія твориться прямо зараз. І в першу чергу творять її ті, хто зі зброєю в руках став на захист нашої Вітчизни. І пам'ять про них для нащадків ми обов'язково збережемо. Давайте це робити мудро, гідно, не розриваючи історичної пам'яті міста.
Думки, висловлені в розділі «Блоги», можуть не відповідати думкам редакції. Але не цього разу.
Тримаймося разом!
- Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
- Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
- Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
- Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
- Підтримати нас можна на PayPal [email protected]
Все буде Україна!
