Під щоденними зведеннями офіційних служб у Херсонській області про обстріли росіян, які стали звичними, ховається чимало трагедій жителів Херсона та в цілому правого берега Дніпра на Херсонщині. Я не стала оформлювати це у вигляді статті — краще блога, адже тут будуть емоції. Мало фото, бо я і досі боюсь зайвий раз зробити фото чи відео: після того 100500 разів ще подумаю, чи ставити, а зрештою не ставлю. Синдром окупації. Але те, що я напишу, має величезне значення і має бути почутим (кляті безособові форми!).
Я не живу нині в Херсоні постійно — вже два роки, як змушена була тікати з-під очей росіян, які шукали мене і мою родину. Але навідуюсь додому доволі регулярно. Як саме навідуюсь, то окрема історія, адже далеко не завжди про мої візити знають навіть найближчі — настільки небезпечно мені там з'являтись публічно. Втім, де попити каву так, щоб тебе або побачили всі, або не побачив майже ніхто, я точно знаю.
Це регулярне відвідування разом із регулярними відрядженнями по всій Україні дає мені можливість порівняти, як було, як стало і яка інтенсивність обстрілів. І мушу визнати: останнім часом ця інтенсивність просто шалена. Особливо це відчутно саме останній місяць. Хоча ще у червні я також розуміла, що стало інтенсивніше у порівнянні з березнем — квітнем.
Над Херсоном постійно кружляють російські дрони-розвідники. Різні: і «шахеди», і FPV. Деякі, таке враження, що взагалі зібрали нашвидкоруч із того, що було під рукою, прикріпили вибухівку — і вони долетіли. В Антонівці, Кіндійці, Садовому, прибрежних районах міста жужжання дронів постійне і нестерпне. Ясна річ, що це не тільки жужжання, а й скидання вибухівки. Постійне. Дрони літають буквально роями, наче бджоли. Іноді можна побачити два дрони — один над іншим. Таке враження, що один «веде» іншого.
Сховатись від дронів вкрай важко. Скидати вибухівку можуть на людей, на транспорт, на об'єкти інфраструктури, на житлові будинки, — куди завгодно. Рух людей та транспорту на Херсонщині не дуже жвавий, за зрозумілих обставин. Тому дронам легко відслідкувати потенційну жертву. Скидають вибухівку зокрема на об'єкти критичної інфраструктури.
Останнім часом під особливим прицілом росіян — все, що стосується води. Це не лише моє спостереження. Вони скидають вибухівку та обстрілюють генератори, які працюють задля подачі води, а також безпосередньо водогони. Хоча не лише їх: будь-яка інфраструктура та цивільні стають мішенями для росіян.
Окрім дронів, росіяни відповідно використовують і все те, що у них стріляє: свист мінометів — жахливий і його теж стало більше. КАБи, артилерія, — все, що може летіти і стріляти, росіяни використовують, атакуючи Херсон і загалом Херсонщину.
Дуже тішить — і мене, і моїх друзів, коли ми чуємо відповідь, яку «насипають» росіянам українські війська. «Ми називаємо це пінг-понг», каже мій добрий знайомий з Берислава, де ще гірше, аніж у Херсоні. Настільки гірше, що в'їзд до низки громад Бериславського району закритий: тільки місцеві, правоохоронці та екстрені служби можуть туди приїхати, волонтери і благодійники — лише після низки погоджень. На мій погляд, це абсолютно вірно: немає там чого робити іншим. Так, це мій погляд, він може відрізнятись від вашого.
Мій знайомий з Берислава також розповідає про жахливі обстріли, про те, що їх стало більше, вони стали сильнішими.
Росіяни через своїх людей (а колаборантів у Херсоні вистачає) переказують, що готують форсування Дніпра і «повернення» Херсона. Їм не дає спокою радянське визволення міста від нацистів у 1944-му, коли форсуванням Дніпра під Херсоном поклали кілька десятків тисяч життів. Власне, визволення одним окупаційним режимом від іншого. Із такою «дрібницею», як людські життя, росіяни не рахуються. Тому цілком можуть організувати сакральне для себе повторення. Вони неодноразово намагались це робити після вигнання їх з правого берега 11 листопада 2022 року. Наразі ЗСУ заважають їм це робити, героїчно тримаючи оборону.
Втім, панічні настрої серед населення російські посіпаки забезпечують. Але херсонці вірять у незламність ЗСУ не менше, ніж під час деокупації — в цьому віра не похитнулась жодного разу. Більше того, переживши ганебну втечу всього обласного керівництва на початку окупації, херсонці навчились самоорганізації: представникам влади не надто довіряють навіть тоді, коли вони кажуть правду і роблять правильні речі. Набагато простіше для херсонців нині — самоорганізуватись. Не скажу, що це добрий знак: ми все ж таки маємо жити в цивілізованому суспільстві, де представники влади — це наймані менеджери, які виконують певні завдання громади і мають певну довіру. Але гіркий досвід окупації дається взнаки. Позитивне тут те, що принаймні сподіваються херсонці виключно на себе та ЗСУ — жодних ілюзій.
Я вкрай рідко щось фотографую або знімаю відео. Лише роки за півтора після виїзду з окупації почала більш-менш впевнено знімати в Києві, Луцьку, Львові. В Херсоні і досі це вкрай важко. Сліди окупації: не зробити фото чи відео, яке може нашкодити. А за фото чи відео в окупації можна було і самій поплатитись, і раптом знайдуть росіяни — ще когось підставити. Дуже шкода, що це ніяк не дійде до голів деяких охочих познімати місця розміщення «їжаків», ландшафти загалом, а потім дивуватись прильотам, які не забарились, чи агресивності місцевих мешканців. Місцеві взагалі доволі вороже ставляться до охочих познімати будь що. І я це розумію. Перед кожним фото, на яке я все ж таки наважуюсьь, попереджаю тих, хто поруч, що я буду робити і для чого. Реально. І жодних розміщень фото публічно найближчі кілька годин.
Лінія жахливих обстрілів у Херсоні зсувається все вище. Якщо пару місяців тому Перекопська вважалась такою собі «цивільною лінією фронту» в місті, то зараз це — паралельна Університетська. Російський дрон в якихось 2 кілометрах від центру міста вразив одночасно цивільне авто та авто поліцейських. Нещодавно. Це реалії, яких у Херсоні щодня — десятки.
Як і в окупації, коли на російський обстріл лунає українська відповідь (а херсонці добре розрізняють і види озброєнь, з яких стріляють, і хто коли), це заспокоює. Коли відповіді немає, миттєво оселяється зневіра. Як два роки тому — Чорнобаївка: коли чули, як ЗСУ легендарними ударами розбивали росіян, ставало легше; коли хоча б добу було відносно тихо в тому районі, було відчуття зневіри.
Таким був херсонський місяць наприкінці липня
Думки, висловлені в розділі «Блоги», можуть не відповідати думкам редакції. Але не цього разу.
Читайте також: «Дайджести лютої війни: 2022 р.»: книжка, яка не дасть забути жодної миті війни в Україні
Тримаймося разом!
- Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
- Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
- Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
- Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
- Підтримати нас можна на PayPal [email protected]
Все буде Україна!
