Вони - небезпека для всього людства. Через них може заразитися та вимерти не просто ціле місто, але й країна, а, можливо, — й увесь світ. Вони не просто переносять страшний вірус, вони є його збудниками. Тому їх треба ізолювати. Ні! Їх всіх треба депортувати! А в майбутньому – винищити остаточно!
Сьогодні ми говоримо про доволі актуальний в нашому сьогоденні фільм Веса Андерсона «Острів собак». Увага, у тексті присутні спойлери!
Про що фільм?
Фото: itc.ua
Події стрічки розгортаються у вигаданому японському місті Меґасакі. Міський голова Кенджі Кобаяші дуже любить котів й ненавидить собак. Одного дня він видає указ — депортувати всіх собак на сміттєвий острів. Аргументація — в місті вирує собачий грип, який, нібито, може перекинутися й на людей. От тільки міський голова Кенджі Кобаяші не повідомив суспільство, що місцеві науковці вже винайшли вакцину — він просто заборонив їм й надалі займатися розробкою ліків. І вислав усіх собак — хворих та здорових, безпритульних та домашніх — на покинутий острів, де, за його задумом, вони мають самі загинути від голоду та хвороб.
Кобаяші не врахував одного факту – не всі згодні із тим, що їх домашні улюбленці небезпечні й підлягають страшній загибелі. 12-річний племінник міського голови Меґасакі Атарі Кобаяші, який втратив батьків і був на вихованні у свого можновладного дядька, вирішує повернути свого чотирилапого друга, єдину близьку йому істоту, що ще лишилась на цій планеті — песика Спотса. Його, разом з усіма, депортували на покинутий острів-смітник. Атарі викрадає маленький літачок, на якому добирається до острова, де розбивається. З цього й починається основна історія фільму.
Проте сьогодні спробую все ж обійтися без жирних спойлерів. Скажу лишень, що історія пошуків Атарі свого песика — це не головна лінія стрічки. Точніше, в цій лінії закладено набагато більше. Річ у тім, що анімаційний фільм «Острів собак» — це фільм, в якому розкриваються основні проблеми сучасного суспільства: ненависть, жага абсолютної влади, расизм, нетерпимість у будь-яких її проявах, протекціонізм, конформізм. Головні ролі в стрічці насправді — це людські вади та чесноти. В одних героях ми бачимо негативні втілення людських рис, в інших — позитивні.
Ми бачимо і щире кохання на межі виживання, і зажерливість на тлі знедолених істот. Ми бачимо справжню дружбу, на яку здатні люди, справжню відданість, пристрасть, — поруч із безчестям, ненавистю, нетерпимістю, недовірою. Кожен окремий герой фільму «Острів собак» показує нам окрему рису, притаманну людям. А на прикладі песика Шефа — вожака собачої зграї — ми бачимо чи не найбільший прогрес, в ході якого обізленість на весь світ та недовіра до людей поступово змінюються на відданість, довіру та любов.
Основні принади стрічки
Фото: esquire.ru
Варто зазначити, що фільм є суто андерсонівським і сплутати, хто є режисером, просто неможливо. Якщо ви бачили хоча б один фільм Веса Андерсона, звісно. Кадри вибудовано лінійно — ми бачимо речі суворо під кутом 90 градусів: анфас, профіль; камера практично завжди статична, якщо рухається — то тільки по прямих лініях. Це математично вирахувана симетричність, якась така тепла, ностальгійна статичність. Багато загальних планів, на яких видно, з якою любов’ю підійшов режисер до побудови загальної картини свого світу, який складається з понад двохста декорацій та тисячі ляльок! Тут дуже багато дрібничок, деталей, які допомагають ще краще зрозуміти, що відбувається у тій чи іншій сцені. Головне, знати контекст.
Фільм виконаний не дуже стандартно — щось середнє між японським аніме, ляльковим театром та анімацією. Стиль — суто японський і всі події відбуваються в цій країні. Більшість діалогів прописані англійською, але є персонажі, які спілкуються тільки японською без перекладу. Що, в принципі, не впливає на сприйняття та розуміння суті. З іншого боку — режисер ставить нас на одному щаблі розуміння реальності із депортованими собаками, які не володіють японською мовою й спілкуються між собою англійською. Чого вартий лише той факт, що єдиний песик, який розуміє, що показують та говорять по телевізору, отримав звання Пророка.
Вес Андерсон знав про COVID-19? І до чого тут толерантність?
Фото: shishkino.info
Мушу зізнатися, що я не люблю азійську культуру — я її просто не розумію. Я повний європоцентрист. Отже, я саме через своє нерозуміння та несприйняття азійської культури тривалий час не міг змусити себе подивитися цей фільм. Наштовхнуло мене на перегляд те, що почало творитися зараз в нашому суспільстві щодо коронавірусу COVID-19.
З кінооглядів, кінорецензій я знав, що у фільмі підіймається питання епідемії та нетерпимості до її жертв (серед усього іншого), тож вирішив таки переглянути. І, мушу констатувати, я пошкодував, що не подивився цю стрічку раніше. Тепер я закликаю усіх тих, хто протестував проти евакуації наших громадян з Уханю, хто пікетував будинок дружини першого українця, який захворів на коронавірус, — подивіться цей фільм. Ви там побачите себе. Але побачите у неприємному для себе світлі. Адже мало кому сподобається усвідомити себе монстром, на яких, на жаль, зараз багато хто з нас перетворюється.
Стрічка Веса Андерсона — вона про добро, про людяність, про те, як важливо зберігати своє обличчя не зважаючи ні на що. І на прикладі подорожі маленького хлопчика Атарі Кобаяші режисер показує нам, через що, подекуди, доводиться проходити мрійникам, які мають на меті змінити наш світ на краще. А на прикладі висланих на сміттєвий острів собак нам показують, через які жахи подекуди доводиться проходити людям, яких вирішили затаврувати ярликом «неугодного», «не такого, як треба» — не того кольору, не тієї віри, не тієї орієнтації абощо.
Я сам далекий від толерантності (скажу чесно) у тому вигляді, в якому її подають нам зараз. Я проти відкритого, демонстративного нав’язування своєї ідеології/орієнтації/релігії абощо будь-ким будь-кому в будь-якому вигляді. Вважаю, що більшість із цих питань є особистими й виносити їх за межі власної квартири не варто. А тим паче проводити паради — хай то будуть паради представників нетрадиційних сексуальних орієнтацій, чи за традиційну сім’ю, чи зоозахисників, чи паради ексгібіціоністів. Просто в нашому суспільстві для кожного має знаходитися своє місце. І завжди варто пам’ятати, що мої права закінчуються там, де починаються права іншої людини. Це основне правило юриспруденції.
Як творився кіношедевр?
Фото: soyuz.ru
Маю сказати, що в оригінальній озвучці фільм «Острів собак» зібрав ну просто неймовірний каст. Свої голоси цій стрічці подарували Едвард Нортон, Скарлетт Йоганссон, Браян Кренстон, Тільда Свінтон, Білл Мюррей, Лів Шрайбер, Джефф Ґолдблюм, Френсіс Мак-Дорманд, Йоко Оно та багато інших голлівудських та японських зірок.
Після того, як дізнаєшся про наявність такої кількості зірок, хочеться переглянути стрічку в оригіналі, а уява вже вимальовує, як все це могло б виглядати, якби це був справжній фільм з живою грою акторів. На жаль, сама задумка про собак, як «корінь зла», унеможливила реалізацію цієї ідеї. Тільки не кажіть мені про фільм «Коти» — більшість глядачів та кінокритиків оцінили цей витвір як «сміття».
Якщо ж говорити про стрічку Веса Андерсона, то з бюджетом в 50 мільйонів доларів вона зібрала в прокаті понад 64 мільйони. Здається, це доволі мало, але не забуваймо, що Вес Андерсон — доволі самобутній і не всім зрозумілий режисер, чиї роботи хтось сприймає, як шедеври, а хтось — як відвертий треш. Проте постійні номінації на Оскар все ж підштовхують нас до першої думки.
Зокрема, «Острів собак» отримав дві номінації головної кінопремії — за кращий анімаційний фільм та кращий музичний супровід. Нагороди, на жаль, забрали два супергеройські фільми — анімація «Людина-павук: Навколо всесвіту» та «Чорна пантера». Проте «Острів собак» на IMDB набрав 7,9 бала з 10, тож можна впевнено сказати, що стрічка свого глядача знайшла.
** Редакція може не поділяти думок і поглядів, висвітлених в розділі «Блоги».
Давай дружити!
Підпишись наш 🍉Telegram-канал (там оперативні херсонські новини та інсайди) та на наш 🍉Instagram (фото, колажі, короткі цікаві тексти).
Ми тебе любимо❤️
