Ім'я Миколи Бідулі добре знають чимало випускників херсонського морехідного коледжу — централки, як його називають у Херсоні, а згодом — і Херсонської державної морської академії. Понад 30 років він викладав там одну з найскладніших дисциплін.
Серце Миколи Бідулі перестало битись 20 квітня 2016 року. Йому було 74 роки. До сьогодні можна зустріти чимало випускників херсонської «централки», які з любов'ю і повагою згадують викладача кафедри «Експлуатація суднових та енергетичних установок». Про цікаве життя Миколи Бідулі, його принциповість та безумовний авторитет серед студентів і колег — далі в матеріалі.
Микола Бідуля
Здав іспит Бідулі — майже закінчив курс
«Тато викладав дуже складну дисципліну, пов'язану безпосередньо із його досвідом роботи, — згадує його донька Олена Бідуля. — Він був дуже вимогливим, адже не з чуток знав, наскільки важливо для механіка судна добре знати всі тонкощі професії».
Олена Бідуля
Олена пригадує, як батько розповідав про величезні хвилі, які сягали висотою у багатоповірхівку:
«Під час потрапляння в такий шторм начебто невіруючі радянські моряки одразу пригадували всі молитви і особливо сподівались на механіка, бо ж якщо заглухне мотор, то, вважай, все — судно загинуло. Тому чимало його студентів, які мучились, складаючи іспити татові, потім — після перших рейсів — приходили в гості і дякували саме за те, що невпинно ганяв їх і вимагав знань. Він добре розумів, наскільки вони будуть потім цінними, ті знання».
Ось на таких невеличких китобійних судах ходив в море Микола Бідуля. Олена не приховує свого подиву: як таке невелике судно переживало іноді дійсно потужні шторми?
Китобійне судно у ближчому ракурсі:
А Ви бачили коли-небудь справжнього кита? В архіві Миколи Бідулі є і таке фото:
Про принциповість Миколи Бідулі згадує і проректор з навчально-виховної роботи Херсонської державної морської академії Олександр Шумей.
Олександр Шумей
«Бідуля Микола Васильович – викладач спецдисциплін для херсонських механіків. В освіті для моряків завжди був чіткий водорозділ між загальною підготовкою та викладачами-практиками, які випускали курсантів у професію. На кожній спеціальності існувало кілька авторитетів, які відчували сумління за якість «херсонської школи». На судномеханічній спеціальності «морехідки» кілька десятиліть таким «зберігачем авторитету» був Микола Васильович.
Зрозуміти його зовнішній вплив на освіту механіків в морському коледжі мені довелось на початку 2010-х років. Тоді для мене цікавим джерелом дослідження морської освіти для музею морехідки були зустрічі випускників. Зазвичай, вони збиралися в парку коло «херсонського дуба» на гранд-зустрічі, які розділяли десятиліття. Якщо там ви зустрінете компанію сивочолих чоловіків, скоріше за все, це зібралися моряки. Якось натрапив на таке зібрання, виявилося, що це механіки з «рибтюльки» прийшли відзначити, здається, півсторічний ювілей. Дядьки мені чітко повідомили, що у вас (в централці) працює наш однокашник — з рибтюльки — і затравили кілька байок до його приходу. Це про зовнішню повагу, внутрішня – вона іншого штибу. Викладачів типу Бідулі курсанти боялися та поважали. Складання іспиту з їх предметів — наприклад, автоматики) було рубіконом: здав Бідулю – майже закінчив курс.
Мені згадується курсант Сергій із Севастополя, який вчився на механіка, хоча батько судноводій (старпом). Хлопець залишався на повторний курс та врешті змушений був перевестися на заочне навчання,через вікове несприйняття освітніх вимог та заборгованості зі складання різних предметів. Море виправило ситуацію, Сергій закінчив з часом морський коледж та став успішним механіком. Після першого рейсу стармехом він прийшов до коледжу та першим з ким зустрівся – з Миколою Васильовичем. Для цього курсанта важливо було повідомити, що він в професії. Це один із сотень прикладів, коли викладач — маркер та авторитет у професійному житті та становленні студента. Бідуля Микола Васильович – з їх числа».
Принциповість — сімейна риса
Микола Бідуля закінчив славетну херсонську «рибтюльку» — училище рибної промисловості.
Фото з випускного альбому Миколи Бідулі
Після завершення навчання працював в Одеському управлінні Антарктичних китобойних флотилій, де за кілька років виріс з моториста 2-го класу до 2-го механіка суден флотилії. Старшим механіком не став через свою принциповість: відмовився вступати до лав партії — КПРС. На цьому морська кар'єра Миколи Бідулі, власне, і завершилась.
Микола Бідуля
Протягом 1972 — 1974 рр. він працював головним механіком на Херсонському хлібокомбінаті. Потім — на заводі «Комінтерн» груповим механіком, заступником начальника цеху і заступником директора з флоту. Згодом — на різних інших посадах.
З 1983 року прийшов до тоді ще Херсонського морехідного училища ім. лейтенанта Шмідта — таку назву мав навчальний заклад — на посаду викладача спецдисциплін. Там і пропрацював понад 30 років.
«Принциповість — це мабуть сімейна риса, — сміється донька Миколи Васильовича Олена. — Тато не став вступати до лав партії, був принциповим викладачем, адже знав, чого вартує помилка. Я вдячна йому за цю рису характеру. Через неї може іноді у мене і виникають доволі кризові ситуації, але згодом я розумію: кров не водиця. Так само, як і татові студенти, які і до сьогодні пригадують, як багато він для них зробив саме завдяки своїй принциповості».
Традиції, що живуть понад усе
Олена Бідуля розповіла, як тато дотримувався традицій:
«Традиції у його справі були дуже важливими. Я добре запам'ятала, як тато розповідав про святкування перетину екватору. Новачків на судні, які ще жодного разу не проходили екватору, із театралізованим шоу окунали у теплі символічні води. Все це було обов'язково із Нептуном, піратами та іншими персонажами — звісно, з членів екіпажу. Звідки у них було натхнення все це робити і час, я навіть уявити не можу, адже робота складна, вимагає уваги і сконцентрованості. Були вахти і підвахти. Що таке вахта, думаю, зрозуміло, а підвахта — це коли виходили всі на обробку улову. Всю рибу необхідно було почистити та поскладати до холодильників. Окрім іншої роботи, це просто неймовірний пласт обов'язків!».
Ось так завантажували рибу на судно для подальшого чищення.
Серед родинних архівів Олени є фото 4 листопада 1968 року — свято Нептуна на одному з суден у Атлантичному океані:
Самого Миколу Бідулю також свого часу — у 1962 році — «посвятили». У його випускному альбомі є «Диплом Нептуна».
А ось, власне, і судно «Советская Украина», про яке йдеться в «дипломі»:
Одна професія та одне кохання на все життя
Микола Бідуля все життя присвятив одній професії. Так само склалось і його сімейне життя. Разом із дружиною Валентиною Михайлівною вони встигли відсвяткувати Золоте весілля. Олена Бідуля розповідає:
«Це було кохання із першого погляду. Вони з мамою познайомились 23 лютого на святкуванні у мореходному училищі рибної промисловості. Тато тоді був ще курсантом першого курсу. І з тих пір більше не розлучалися до самої смерті. Три роки зустрічалися і 52 роки були одружені. Тому в нашій родині 23 лютого завжди було святковим днем — днем знайомства батьків. Історія їх випадкового знайомства переповідалась в цей день із року в рік».
Валентина Михайлівна на рік пережила Миколу Васильовича: її не стало навесні 2017 року....
Микола Бідуля з дружиною Валентиною
Новатор та безумовний авторитет
На рахунку Миколи Бідулі — 9 раціоналізаторських пропозицій: те, що за радянського союзу давало не лише підставу для премій, але і визнання та повагу колег.
Випуск ХДМА 2010 року. Микола Бідуля — в центрі другого ряду
Випускники 1990 року у 2010-му
За свою роботу Микола Бідуля отримав кілька нагород, а за радянських часів регулярно отримував почесні грамоти. Вже за незалежної України став Відмінником освіти та Почесним працівником морського і річкового транспорту.
Сканований документ з архіву Олени Бідулі
Сканований документ з архіву Олени Бідулі
В пам'яті багатьох колег і студентів Микола Бідуля залишився принциповим, порядним і безумовно фаховим викладачем, якому вдячні за безцінні практичні знання складної і необхідної в морській справі дисципліни.
Окрім принциповості і безумовної фаховості, Микола Бідуля славетний і своїм почуттям гумору. Випускники розповідали, що коли після рейсів зустрічались десь один із одним, то першим питанням під час зустрічі було: «А як там Бідуля? Який новий анекдот?». Навіть під час прощання з улюбленим викладачем навесні 2016 року колишні курсанти стояли і згадували його іскрометні жарти та анекдоти.
Нагороди Миколи Бідулі в руках його доньки Олени
Суто херсонська традиція
Олена Бідуля із хвилюванням і світлим сумом щоосені намагається потрапити на посвяту курсантів — світлу і незмінну херсонську традицію, жовтневу урочистість. Урочисте та особливе дійство завжди намагаються провести або на День Захисника України — 14 жовтня, або недалеко від цього дня. Особливим цей день був для всієї її родини, а особливо — для тата Миколи Бідулі, який віддав морській справі — практиці та викладанню — більшу частину свого життя.
Посвята в курсанти. Херсон, 2018-й рік
«Я завжди дивувалась тому, як багато колишніх студентів ходили до тата в гості до лабораторії після рейсів, — згадує Олена Бідуля. — Ці візити не припинялись ніколи. Найбільшим досягненням тато вважав візити тих студентів, які погано навчались. Це завжди його дивувало:
— Тебе ж через мене ледь не відрахували, а ти прийшов.
— Я лише в морі зрозумів, про що Ви казали і чому так жорстко вимагали знань. Ваш конспект був для мене порятунком».
Шляхом батька пішов і його син: він закінчив тоді ще морехідне училище імені Шмідта — став судноводієм — і до сьогодні ходить в море. Отже, сімейні традиції збереглись.
Ігор Бідуля
