Кримські ЗМІ активно продовжують реалізовувати політику дезінформації стосовно подій в Україні. Давайте подивимось, з чого це починалося і як відбувається сьогодні.
Спілкування з кримчанами засмучує і насторожує. Цілком сучасні люди, які мають доступ до різних джерел інформації, іноді навіть не впевнені, що в Україні триває війна. Вони не готові прийняти бік якоїсь із сторін, вони дійсно не знають, чи дійсно ведуться бойові дії - настільки спаплюжене інформаційне поле.
Війна за Крим на цьому полі насправді розпочалася задовго до анексії українського півострова Росією і події березня 2014 - великою мірою результат цієї війни.
Підґрунтя для сьогоднішніх подій цілеспрямовано формувалося Росією упродовж багатьох років — за допомогою інформаційних провокацій, маніпуляцій та фейків.
В Криму до 2014 року були українські ЗМІ. Але було й російське мовлення, відсутнє в материковій Україні, а також російська преса. А ще була комуністична партія, яка фактично стала провідником ідеології анексії, що відбулася під лозунгом «Фашизм не пройдет» і була замаскована під «референдум».
Що пишуть про Україну сьогодні
Президент Чехії начебто назвав Крим російським
Цю новину, на жаль, передрукували не лише російські, а й українські медіа. Виявилось, що вона грунтувалась на повідомленні у Фейсбук одного з російських активістів з підконтрольного Кремлю угрупування — більше жодного підтвердження цій новині немає.
Повідомлення про Мілоша Земана
Зокрема представники Президента Чехії Мілоша Земана підтвердили, що жодних офіційних заяв із того приводу він не робив.
Втомлений Дональд Трамп і одкровення антимайданівця
Про Дональда Трампа, який «втомився» від України, повідомляє кримський ресурс «Новости Крыма». Причому це — повідомлення оціночного судження російського чиновника з його акаунту у Твітері, видане за новину. Взагалі, розділ «Политика» даного сайту просто майорить повідомленнями про Україну. Здебільшого це передруки новин у соціальних мережах або витяги новин українських медіа.
«Московський комсомолець» ніколи не був джерелом правдивих новин, але його читають, зокрема в Криму. Стаття про одкровення антимайданівця (причому свіжа стаття — листопада 2019 року) «В Одессе чувствуют себя преданными Россией» починається з представлення головного героя словами «эрой одесской «Русской весны», молодой лидер Куликова поля», якого було заарештовано після подій 2 травня 2014 року. Стаття, присвячена йому, також є на цьому ресурсі.
«Неонацисти» проти «формули Штайнмайєра»
Тих, хто протестує проти «формули Штайнмайєра», у виданні назвали неонацистами. У цій новині варто звернути увагу на те, що приховано за рядками: «Украинские неонацисты продолжают протестовать против «формулы Штайнмайера». Их митинг начался в центре Киева вечером 2 октября. Утром 3 октября около 300 ультраправых собрались Днепре и Одессе. К вечеру к акции хотят присоединиться неонацисты в Харькове, Львове, Херсоне, Николаеве, Запорожье, Северодонецке, Мариуполе, Краматорске и других городах».
Перераховані здебільшого міста, які цікаві Росії (південь і південний схід України), але російським провокаціям у цих містах свого часу запобігли. І, звісно, Львів, який росіяни не можуть забути у новинах про «неонацистів».
«Захоплення» своїх же танкерів Україною
У даній статті кримські ЗМІ маніпулюють поняттями: «Российские танкеры кончились: Украина начала захватывать собственные суда». Але справа у тому, що Херсонський міський суд відмовив у знятті арешту з танкера MRIYA власнику «ТОВ Тефін», який фігурує у провадженні про порушення порядку в'їзду та виїзду в Крим. За даними прокуратури, у червні 2015 танкер «Мрія», тоді – під назвою «Вілга», постачав пальне для підрозділів Чорноморського флоту РФ в окупованому Севастополі. Але заголовок для кримчан красномовний — новина іще більш красномовна щодо маніпуляцій. І цим маніпуляціям охоче вірять, адже…
Російські газети в Криму: інформаційна анексія за часів незалежної України
Російські газети друкувалися в Криму з часів становлення радянської влади, а після 1991 року зайняли проросійську позицію і цілеспрямовано просували меседж «Крим — не Україна». Ось кілька прикладів.
Газета «Крымская правда» видається у Севастополі з 1918 року.
Від набуття незалежності Україною газету продовжували видавати, а у 2016 році — вже в анексованому Криму — редакція газети отримала подяку президента Росії «за заслуги в розвитку засобів масової інформації та плодотворну діяльність». З 2015 року газета виходить 5 разів на тиждень і має наклад близько 30 тис. екземплярів.
Газета відома своїми антиукраїнськими настроями та роздмухування сепаратизму у Криму. Одразу після розвалу СРСР «Кримська правда» виходила з закликами від'єднання Криму від України, що мали на меті згодом приєднати його до складу Російської Федерації. Під час підготовки до проведення Всеукраїнського референдуму 1991 року, де мало вирішитися питання про підтримку народом Акту проголошення незалежності України, ця газета активно пропагувала тезу, що «Крим — це не Україна».
Заклики провокативного характеру, що суперечать Конституції України, з'являються на шпальтах «Кримської правди» і в наш час. Так
У лютому 2013 року газета «Кримська правда» надрукувала статтю під заголовком «З хохлами каші не звариш», що розпалює міжнаціональну ворожнечу й підпадає під дію Кримінального кодексу. Але ніхто не був покараний.
У 1998 році головний редактор газети висловлюється «украинский язык — это язык черни».
У 2001 році була стаття «Мы вернемся к тебе, Родина!» із тезою, що українців не існує — вони є лише частиною російського народу.
Чимало скарг на газету було за розпалювання міжнаціональної ворожнечі з боку кримських татар. Критикували газету і представники ОБСЄ за статті «Террористы Меджлиса творят зверства, а крымские власти бездействуют», «Народ некому защитить», «Сталин заслуживает благодарности и крымских татар» як антитатарські.
Жодних правових наслідків ці матеріали ні до 2014 року, ні пізніше не було.
А в 2016 році — вже в анексованому Криму — редакція газети отримала подяку президента Росії «за заслуги в розвитку засобів масової інформації та плодотворну діяльність». Нині видання виходить 5 разів на тиждень, має наклад близько 30 тисяч примірників.
Ось кілька свіжих заголовків та початкових рядків статей видання, яке вважає себе засобом масової інформації:
Про «братній народ»
Славнозвісні вкрадені унітази:
Традиційне обливання інформаційним брудом України:
Севастопольська газета «Флаг Родины» (видання Чорноморського флоту Росії в Криму) безперервно виходить вже майже 100 років. З 2018-го це — структурний підрозділ російського видання «Красная звезда», чий девіз «Мы храним тебя, Россия!». Ось підбірка свіжих витягів із газети «Флаг Родины»:
Нейтральний начебто заголовок (15.11.2019), але найцікавіше виділено:
2. Номер від 1 листопада. Ми спробували відтворити статтю повністю (якщо скріншот видно погано, цю статтю передрукували так звані «медіа» окупаційних влад). Зауважте про «українську пропаганду» у статті:
3. Ну і як же без українського «нацизму» (номер від 11 жовтня):
Чи можна говорити про те, що анексія Криму відбулась саме 2014 року? Фізично і юридично — так, ментально вона відбувалась поступово протягом багатьох років, зокрема за років незалежності України, коли тамтешні проросійські та антиукраїнські сили відчували свою безкарність і могли дозволити вести відверту антиукраїнську пропаганду.
Тузлу почали «приєднувати» у 2003-му, у 2018-му — «подарували»
У вересні 2003 року, коли Україна готувалася до президентських виборів, на яких Росія ставила на Януковича, раптом виникло загострення на морському кордоні — щодо півострову Тузла. Від російської станиці Тамань Темрюкського району Краснодарського краю у напрямку до острова Тузла за кілька днів було насипано кілька сотень метрів греблі, з метою з’єднання її з російським берегом. Перемовини почались після того, як будівельники досягли українського прикордонного понтону.
У Сімферополі в той час відбувся мітинг, під час якого протестувальники, а їх було близько 300 осіб, заявили про готовність віддати Росії не лише острів Тузла, а і весь Крим. А Верховна Рада Криму звернулася до Законодавчого зібрання Краснодарського краю із закликом зупинити ескалацію конфлікту. І ще раз: автономна республіка, розташована в Україні, звернулася до адміністративно-територіальної одиниці іншої держави. Не до тодішнього Президента України Леоніда Кучми, не до Верховної ради України, не до Міністерства закордонних справ України, а до керівництва адміністративної одиниці в Росії.
У 2004 році конфлікт зник з інформаційного поля, а в липні 2005 року після чергових консультацій України та РФ прес-служба МЗС України оголосила, що Росія визнала приналежність Україні острова Коса Тузла і «вод навколо нього». Проте в Департаменті інформації і друку МЗС РФ у відповідь на заявили: «правовий статус острова Тузла залишається невизначеним».
У 2018 році так званий «кримський» уряд передав землі Тузли безпосередньо Росії:
«Осуществить безвозмездную передачу из собственности республики Крым в федеральную собственность земельного участка площадью 6530 квадратных метров с кадастровым номером 90:19:010119:62, категория земель – земли населенных пунктов, с видом разрешенного использования земельного участка – транспорт, расположенного по адресу: Республика Крым, г. Керчь, Коса Тузла», — йдеться в рішенні, ухваленому на засіданні «уряду».
Маніпуляції навколо катастрофи Ту-154 над Чорним морем
У 2001 році під час спільних російсько-українських навчань З ППО під час пуску ракет сталась катастрофа Ту-154, що виконував рейс SBI-1812 за маршрутом Тель-Авів — Новосибірськ. Загинули всі 66 пасажирів (з них 51 громадян Ізраїлю та 15 громадян Росії) та 12 членів екіпажу.
В день катастрофи Президент Росії Володимир Путін заявив, що «зброя, яка використовувалась у цей час, за тактико-технічними даними не могла дістати повітряних коридорів, де знаходилося повітряне судно».
Збитий літак, за словами тодішнього секретаря Раді безпеки Росії Володимира Рушайла, направлявся у відповідності до плану польоту за маршрутом Тель Авів — Новосибірськ за заданим ешелоном міжнародною повітряною трасою, на які не обмежувались будь-які обмеження, зокрема тимчасові.
26 грудня 2003 було підписано договір між Росією і Україною «Про врегулювання претензій, які виникли внаслідок повітряної катастрофи, що сталася 4 жовтня 2001 року», за яким Україна виплачує родичам загиблих компенсації без визнання юридичної відповідальності. Справа у тому, що в зазначеній Угоді Українська Сторона виплачує ex gratia Російській Стороні для розподілу серед можливих отримувачів одноразову суму врегулювання у розмірі семи мільйонів восьмиста дев'яти тисяч шістдесяти шести доларів США шістдесяти шести центів згідно зі строками та умовами, встановленими у Додатку 2 до цієї Угоди (Додаток 2 — це особливості виплат, ред.). Виплата суми врегулювання становитиме повне та остаточне врегулювання всіх претензій. Українська Сторона не відшкодовуватиме шкоду двічі. Одному отримувачу виплачується одна частка суми врегулювання за одну жертву. «Ex gratia» — це латинський вираз, який означає «із милості» Його використання у юридичній практиці міжнародного права означає добровільну сплату. Отже кошти, отримані «Ex gratia», відносяться по своїй суті до безповоротної фінансової допомоги. При цьому, у відповідності до Угоди, Російська Сторона підтверджує, що Україна, її органи та посадові особи користуються імунітетом у судах Російської Федерації в межах, встановлених законодавством і правозастосовчою практикою Російської Федерації.
Підписана угода не завадила російський авіакомпанії «Сибір» подати до суду на Міноборони України, але суд не визнав провини українського відомства.
Що робила і продовжує робити російська преса в Криму щодо цієї теми? Маніпулювати і перекручувати
«При этом министр обороны Украины сначала Александр Кузьмук заявил, что 4 октября учения войск ПВО не состоялись. А в пресс-службе ВМС Украины сообщили, что учения все же проводились, но начались уже после авиакатастрофы, да и украинские ракеты не имеют такой дальности действия. Украинский президент Леонид Кучма и вовсе призвал «не делать трагедию» из крушения».
Керченський міст
Про сполучення між Кримом і Росією в інформаційному полі Криму говорили давно і багато. І навіть спільні проєкти будівництва з Україною були. Можливість побудови моста обговорювалася в 2008 році на рівні прем'єр-міністрів Того ж року проектування і будівництво моста потрапило в «Транспортну стратегію України до 2030 року», а в 2010-му питання обговорювалося на рівні президентів України і Росії (Януковича і Путіна). Звучали оцінки вартості від 0,5 до 4 млрд доларів США. 17 грудня 2013 року в Москві було підписано Угоду між Урядом РФ і Кабміном України про спільні дії з організації будівництва транспортного переходу через Керченську протоку. Далі була анексія Криму, яка унеможливила виконання домовленостей.
Наразі міст збудовано, а відкриття всіх черг заплановано на грудень 2019-го року. Щоправда, переносяться всі строки здач іще з 2016 року, а перетинання кордону України та Росії збудованим мостом — це порушення українського законодавства.
У чому ж тут маніпуляція і фейки? В кримському інформаційному полі активно обговорювалась інформація про те, як стане жити краще після того, як міст буде зведено. Не обійшлося й без інформаційного бруду у бік України:
- https://svpressa.ru/economy/article/187329/
- https://kerchinfo.com/5568-kerchenskij-most-evolyuciya-mnenij-ukrainskix-smi.html
У відео колег так само зібрано чимало маніпуляцій на відвертої неправди в бік України з приводу мосту:
Отже, інформаційна війна Росії на території українського Криму почалась задовго до анексії і досі ведеться доволі успішно. Що з цим робити? Ставитись критично до будь-якої інформації, уважно дивитись на джерела, перевіряти першоджерела, не поширювати не підтверджене — тобто, не вірити на слово.
Матеріал створено в рамках проекту «re:start democratic discourse» за підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини
