Херсонка Вікторія Концева увійшла до числа фіналістів Global Teacher Prize Ukraine 2026 року. Вчителька української та зарубіжної літератури, яка нині живе і викладає у Львові, пройшла непростий і цікавий шлях: робота на Київщині, окупація, виїзд за кордон через повномасштабне вторгнення росіян, повернення і відновлення роботи, визнання. Сьогодні Вікторія має медаль і Почесну грамоту Кабінету Міністрів, а сама проводить майстеркласи для колег. «Обрала професію, бо ніколи не переставала бути дитиною», — каже Вікторія. Ви можете проголосувати за неї в номінації «Вибір українці/-ок» — і тоді Вікторія зможе отримати шанс на освітню подорож в Данію. А Кавун.City поспілкувався з херсонкою та розказує про неї більше. А посилання для голосування залишимо на початку та продублюємо наприкінці матеріалу.
Вікторія КонцеваФото: https://osvita.diia.gov.ua/poll/gtp2026
Особливе місце на її уроках посідає авторська адаптація плейбек-театру. Вікторія сама стала його акторкою у 2020 році, а потім перенесла театральну імпровізацію в роботу з літературою. Її учні створюють живі скульптури, промовляють монологи персонажів, виходять в імпровізацію — і так проживають текст, а не лише аналізують його. Саме таким є опис діяльності Вікторії на сайті для голосування. Одне з найбільших досягнень Вікторії Концевої — історія Кіри, талановитої учениці, якій Вікторія роками допомагала повірити в себе й у власний талант. На літературному вечорі у Львові Кіра написала прозовий експромт, прочитала його перед незнайомою аудиторією — і перемогла. Сьогодні вона переможниця районного етапу й дипломантка І ступеня обласного етапу олімпіади з української мови та літератури. Насправді таких неймовірних історій в житті Вікторії — чимало. Кожна з них — про любов до життя, до професії та про себе в цій професії.
Без зв'язку та без світла під час окупації
Вікторія Концева жила і викладала в Херсоні, а за пів роки до початку повномасштабного вторгнення росіян поїхала з міста: «Знайшла в Ірпені роботу вчительки літератури — в Ірпінському ліцеї інноваційних технологій. У вересні почала там працювати. Я хотіла розвиватися, шукала навчальний заклад, де можна реалізовувати інноваційну діяльність, і цей ліцей припав мені до смаку», — розповідає вона в інтерв'ю Кавун.City.
Повномасштабна війна застала Вікторію саме в Ірпені.
«Я знала, що в нас немає укриття, що поруч Гостомельський аеропорт. Тож рюкзак у мене був зібраний, але як такого плану не було», — каже Вікторія.
Коли війна почалася, мені просто пощастило, каже Вікторія: набрала номер знайомого таксиста, який жив у селі неподалік. «Він добре мене знав, але ще не знав, що почалася війна. Телефоную вранці:
«Дядю Дімо, можете приїхати?»
Він нічого не розуміє: «Можу, але що сталося?»
Кажу: «Війна сталася».
Він мене забрав, і ми поїхали під Бородянку. Я думала, що в лісі оркам точно робити нічого. Але помилялася. У селі Нова Буда, де живе моя мама, будинки постраждали через хату. У наших сусідів через хату будинку немає. У нас тільки надкололося дерево і вилетіло вікно».
Вікторія сиділа там з донькою без зв’язку, без світла, без інтернету. Потім знову пощастило, каже вона: потрапила в бус, який їхав по гуманітарну допомогу, виїжджав із Київської області: «Я сіла туди з донькою, не знаючи, що буде далі. Люди, які їхали, прямували до Іспанії.
Кажу: «Візьмете мене із собою?»
Вони: «Ну, давай».
Я подивилася на карті, де Іспанія. Тоді була певна: як Арестович казав, два тижні — і все. Думала: «Поїду в Іспанію, побачу». Так я евакуювалася туди з донькою і прожила там півтора року».
Той переломний момент, який ставить питання, як жити далі, у Вікторії був: повертатися немає куди, потрібно заробляти: «В Іспанії багато наших працюють на прибиранні, на зборі мандаринів — це фізична робота. Треба вчити мову, і я її вчила».
Втім, це не означало, що з педагогікою все завершено:
Вікторія пішла працювати в онлайн-школу: очолила відділ української мови, створила методику для цієї школи. Очолила кафедру української мови в онлайн-школі «Ріст»: «Ми створювали класні уроки, придумуємо літні курси для дітей — як цікаво вивчати українську».
Багато наших учнів перебували і продовжують перебувати за кордоном: «У мене була група розкиданих по світу дітей: хтось у Бельгії, хтось у Німеччині. У кожного різний час, але ми вивчаємо українську. Це було так символічно. Саме в той період я провела волонтерський урок української мови. Це дало мені розуміння, що я не можу полишати свою роботу».
Згодом Вікторія переїхала до Мадрида, де її прийняли до свого будинку іспанці. Працювала вчителькою в суботній українській школі: щосуботи викладала українську мову й літературу. І з кожним днем розуміла, що рано чи пізно повернуся. Питання — куди?
Повернення і початок заново
Вікторія обрала Львів: «Для мене він завжди був культурним містом, місцем літературних подій».
Після повернення до України, Вікторія почала працювати вчителькою літератури у Львові: «І тут такий контраст: потрібно все починати заново. У Херсоні моє ім’я вже було відомим в учительських колах. Я перемогла в конкурсі «Учитель року» в Херсонській області. Але всеукраїнський етап не відбувся через ковід — його просто скасували. Я не поїхала представляти Херсонщину, хоча навіть придбала сукню в кольорах прапора Херсонської області: синє, біле, синє».
У Львові було складно, каже Вікторія, але приємно, що вона повертала собі своє життя: знайшла свій плейбек-театр, продовжувала педагогічну працю — у «Школі вільних та небайдужих» Але ще не відчувала до кінця, що стала тут на ноги професійно: «Ніби про мене ніхто не знає і треба заново доводити, хто ти є. І це я змогла зробити».
Згодом Віторія знову подалась на конкурс «Учитель року»: «Я сама його знайшла. Побачила, що є зарубіжна література — мій предмет, який я дуже люблю. Ця номінація буває раз на кілька років, не щороку. Я дуже вболіваю за цей предмет, зараз його інтегрують».
Коли побачила, що знову є конкурс, довго вагалася, потрібно це їй чи ні: «Це шалений ресурс. Але мене ніхто не спонукав. Я подалася сама. Я цього хотіла, я цього чекала».
Зрештою конкурсна робота виявилась дещо схожою на ту, з якою свого часу Вікторія перемогла на Херсонщині: «Я продовжила свою педагогічну ідею: розвиток креативності в дітей і використання елементів плейбек-театру на уроках літератури. Це моя новаторська ідея, моя фішка, яку я несу в маси».
Вікторія у 2025 роціФото: Вікторія Концева
До плейбек-театру Вікторія почала ходити ще в Херсоні, була його акторкою. Зараз керівниця цього театру Оля Зінченко — в Івано-Франківську, розвиває плейбек там. А Вікторія знайшла плейбек у Львові й зрозуміла, що це її стихія. Провела зокрема всеукраїнський вебінар на проєкті «На Урок», розповіла, як використовую елементи плейбек-театру: «Фактично у Львові я розширила, поглибила й розвинула ту ідею, з якою перемогла в Херсоні».
Вікторія Концева та Сістер ЗефФото: Вікторія Концева
«Я не могла повірити: невже це сталося зі мною вдруге?»
Коли Вікторія потрапила до фіналу конкурсу «Учитель року» у 2025-му, сумнівалася, чи переможе. Здавалося, що посяде друге місце.
«Я сказала, що дуже вдячна. Не знала, чи можу, будучи з Херсона, претендувати на те, щоб представляти Львівщину на конкурсі «Учитель року». Інші конкурсантки були зі Львова, з області. У мене були внутрішні сумніви: чи матиму цей шанс, чи перебуваю в рівних умовах?»
Конкурс регіональний. Є вчителі, які все життя пропрацювали на Львівщині, а Вікторія переїхала з Херсона. І коли зрозуміла, що це велика довіра й велика відповідальність — стати обличчям Львівської області серед учителів зарубіжної літератури, — розплакалася.
Вікторія писала їм, запитувала, що почитати, як підготуватися, що сказати: «Вони дуже за мене тішилися. Команда херсонських учителів постійно була зі мною на зв’язку: хтось за кордоном, хтось у Миколаєві.
Я була дуже вдячна за чесність, прозорість і повагу, які відчувала протягом конкурсу. І не просто за відсутність дискримінації — за підтримку. Мені навіть говорили: «Ми знаємо університет у Херсоні. А кого ви знаєте?» Це було дуже тепло».
«Я на Галичині, мені потрібні чисті вікна»
Планів повернутись до Херсона у Вікторії немає: «Я так втомилася починати все спочатку. Заново шукати своїх людей, своє місце у світі. Я розумію, що Херсон інший, що там немає тих людей. І є великий ризик».
У Львові Вікторія спілкується з херсонцями, зокрема в колі поетів. Потроху в мовленні Вікторії з'являються і галицькі слова: «У мене тепер більше «коцик», ніж «плед». Уже інтегрувалася. Але львів’яни все одно швидко розпізнають за мовленням, що я не зі Львова».
А перед Великоднем, каже Вікторія, намивала вікна — такий собі галицький вплив: «Розуміла, що це стереотип. Феміністка в мені кричала, волала: «Що ти взагалі робиш?» Але я їй відповідала: «Я на Галичині, мені потрібні чисті вікна». Я їх помила і таким чином відчула себе частинкою львів’янок, які всі помили вікна. Я теж помила! Хоча в Херсоні ніколи навіть не думала про те, що там із тими вікнами».
Тут треба розуміти контекст, каже Вікторія: «Мені допомагає прибирати жінка. Телефоную: «Пані Галино, ви прийдете в понеділок?» А вона: «Та ви що? У понеділок велике свято!» Запитую, яке, — святої Анни».
Ще цікава особливість: Вікторія живе біля Краківського базару. Базар не працює в неділю. У Херсоні неділя — базарний день, коли можна купити свіжу рибу, свіже м’ясо, це традиція. А тут у неділю зачинено, зате в понеділок працює: «Приходьте в понеділок».
Ще одну цікаву особливість розповіла Вікторія і щодо своєї роботи: «Я готувала урок за «Собором Паризької Богоматері» — мені випав урок у дев’ятому класі. І теж символічно: за місяць до цього я була біля собору, їздила з дітьми в мандрівку до Парижа. Ніби торкалася цієї величності.
Коли готувала урок, вставила свої фотографії в презентацію, щоб показати, який собор зараз. Він же горів, його відновлюють, ведуть ремонтні роботи. На одному фото моя рука так розташована, ніби я торкаюся собору.
Ми радилися з учительками, як подавати матеріал. Мені кажуть: «А ти згадай якийсь собор у Львові». А я: «Так, стоп. Тема соборів дуже… Якщо я зараз не ту конфесію згадаю або не той собор… Не вплутуватимуся, тільки про Нотр-Дам».
Вікторія дуже любить символізм: «Люблю використовувати символи — вони надають мені сенсів. Коли ми були в Парижі, донька придбала сувенірну кулю. Я взагалі проти такого, для мене це мотлох. Але в цій кулі є Ейфелева вежа і саме Нотр-Дам. І я прийшла на урок із нею».
Зазвичай перед початком уроку вчительки метушаться, переживають, зітхають, каже Вікторія: «А перше, що я зробила, коли зайшла в клас, — перевернула цю іграшку, щоб пішов сніг, і поставила на стіл. Це мене зосередило, налаштувало на атмосферу.
Я зовсім не нервувала під час уроку. Мені це дуже подобається: ділитися, взаємодіяти. Дуже подобається, коли до мене приходять на урок. Розумію, що це трохи дивно звучить, але я справді радію, коли приходять подивитися на цей процес. Для мене це творча майстерня».
Коли Вікторія завершила, журі їй аплодувало: «Це такий кайф! Я так за цим скучила. Повернулося давно забуте відчуття».
Перший урок у своєму житті Вікторія провела ще студенткою, у 44-й школі на Таврійському. Учителька сказала: «Ну давай, ти ведеш цей урок, а я дивлюся». Я відчула щось неймовірне. Досі пам’ятаю, у чому була і який це був урок: кома між частинами складного речення. На мені був сірий костюм, який віддала тітка, а я його перешила.
Я веду урок і відчуваю, ніби піднімаюся, лечу. Відчуваю себе диригентом, який створює неймовірну, неповторну музику, що звучить тільки тут і зараз.
Щоразу, коли веду класний урок, коли я в ресурсі, коли діти взаємодіють, відчуваю це. І тут, на конкурсі, було так само: я знову відриваюся від землі, диригую прекрасне дійство, яке більше не повториться. Для мене це просто космос».
Вікторія тепло каже про те, що хоче зустрітися з найкращими вчителями зарубіжної літератури України на черговому етапі конкурсу: «Не для того, щоб вибороти перемогу або комусь щось довести, а щоб іще раз відчути себе серед таких самих фанатів і фанаток своєї справи».
На запитання про те, що її надихає, Вікторія каже: мауть, так звикла шукати опору в собі, що не можу назвати конкретне місце, яке дає мені ресурс.
«Я живу на другому поверсі, під моїми вікнами дерева: смерека, горішок. На них часто стрибають білочки. Щоранку я виглядаю у вікно. Навіть зараз говорю з тобою і дивлюся туди. Мене дуже надихають смерека й білочки за вікном.
Виявилося, що мене надихає донька, люди, діяльність. І прояви природи — дерева та білочки».
Книжка-відкриття — Дара Корній «Чарівні істоти українського міфу»
Ми часто питаємо наших героїв про те, яку книжку вони б порадили читачам. Для Вікторії справжнім відкриттям стала книжка Дари Корній «Чарівні істоти українського міфу»: «Моя донька познайомилася з авторкою, слухала її казки. Потім ми придбали книжки. Я читала їх із дітьми на позакласному читанні, запросила авторку на зустріч із дітьми. У нас навіть є її автограф із побажаннями для Катрусі.
Це абсолютно неймовірне видання з чудовими ілюстраціями. Ми так мало знаємо про давні дохристиянські вірування наших предків! Фантастично поринати в ці казки, дізнаватися про водяників, русалок та інших істот. Це давня українська міфологія.
У мене є трилогія, я нею захоплена. Всім раджу — дорослим і малим — познайомитися з цими прекрасними істотами й історіями».
Ми так чи інакше в розмові повертаємось до Херсона:
«Я дуже пишаюся тим, що я з Херсона. Ніколи цього не приховую і на конкурсі не мала наміру мовчати. Мене, по суті, не запитували, але я сказала сама.
Я гордо говорю, що я з Херсона. Пишаюся тим, що я вчителька української мови, української та зарубіжної літератури з Херсона. Це допомагає мені руйнувати стереотипи: нібито там панувала російська мова, нібито це південне місто, де немає власних вірувань чи традицій.
Вікторія у 2022 роціФото: Вікторія Концева
Я пишаюся, що я з Херсона і що я саме така. Херсон — у мені. Будучи тією, ким я є, я нагадую про Херсон і людей у ньому. Про те, що є україномовні, освічені херсонці, які дуже багато роблять, які є патріотами. Херсон — це абсолютно Україна. Ми дуже потужні, нам є чим пишатися.
Навіть на уроках, де можу, я розповідаю про Поліну Райко, про її мистецтво, про наші рухи. Херсон постійно звучить у моїх вустах.
Херсон, де б я не була, завжди в моєму серці, є частиною мене. Він залишився в мені таким, яким я його запам’ятала».
Підтримайте Вікторію голосуванням ось тут:
Дитячий малюнок для ВікторіїФото: Вікторія Концева
Читайте також: Виїхала з Острова, але продовжує допомагати сусідам у Херсоні: історія пані Тетяни
Тримаймося разом!
- Заходь до крамнички мерчу Kavun.City
- Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
- Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
- Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
- Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
- Підтримати нас можна на PayPal [email protected]
Все буде Україна!
