Екскомандир 80-ї бригади Десантно-штурмових військ, нинішній заступник командира 7-го корпусу ДШВ, полковник Еміль Ішкулов найближчим часом очолить 11 корпус Сухопутних військ, який нині відповідає за оборону двох ключових міст Донеччини – Краматорська та Словʼянська. Про це повідомили троє співрозмовників «Української правди» у Силах оборони, зокрема високопоставлених. Життя Еміля Ішкулова пов'язане зі Скадовськом: саме це місто він називає рідним, хоча жив там з п'ятирічного віку. Розповідаємо більше про людину, яка у свої 39 має легендарну біографію.
Еміль Ішкулов — один із найвідоміших українських офіцерів-десантників, учасник російсько-української війни з 2014 року, Народний Герой України та кавалер державних нагород. У його біографії — бої за Савур-Могилу, Шахтарськ, Дебальцеве й Авдіївку, російський полон, командування підрозділами Десантно-штурмових військ та оборона Бахмута.
Але почалася історія майбутнього українського офіцера далеко від фронту — у приморському Скадовську на Херсонщині. Саме це місто Ішкулов називає рідним. Тут він виріс, навчався у школі, почав займатися парашутним спортом і зрештою вирішив пов'язати своє життя з десантними військами.
Народився в Таджикистані, але рідним називає Скадовськ
Еміль Ішкулов народився 1987 року в Таджикистані. Проте більша частина його дитинства та юності пов'язана саме з Україною.
Коли Емілю було близько п'яти років, родина переїхала до Скадовська на Херсонщині. Про причину цього переїзду Ішкулов розповідав в інтерв'ю «Українській правді»: його батько був інженером-конструктором і отримав у Скадовську пропозицію роботи, пов'язаної з кораблебудуванням.
Мати майбутнього військового працювала лікаркою. Сам Ішкулов наголошував, що його батьки не мали стосунку до армії. Єдиним військовим у родині, про якого він згадував, був дідусь.
Саме Скадовськ, а не місце народження, Ішкулов вважає рідним містом. У розмові з журналістами він говорив про себе просто:
Ці слова Ішкулова наводить проєкт «Народний Герой України».
В іншому інтерв'ю військовий уточнював: із п'ятирічного віку він жив в Україні — у Скадовську Херсонської області. Цю розповідь у 2020 році опублікував офіційний сайт Десантно-штурмових військ ЗСУ.
«Українська правда» у великому інтерв'ю з Ішкуловим у березні 2024 року також прямо зазначає: Скадовськ на березі Джарилгацької затоки військовий називає своїм рідним містом.
Дитинство біля моря
Таким чином, фактично все свідоме дитинство Еміля Ішкулова минуло у Скадовську.
На це звернули увагу й журналісти «Української правди», коли запитали військового, чому людина, яка «все дитинство провела біля моря», обрала Десантно-штурмові війська, а не морську піхоту. Ішкулов відповів, що перейти до морської піхоти йому згодом навіть пропонували, однак він не хотів змінювати обраний ще в юності напрямок.
Скадовське море з'являється і в спогадах людей про його юність. У російських медіа у 2024 році з'явилася розповідь чоловіка на ім'я Дмитро, якого називали другом дитинства Ішкулова. За його словами, вони разом навчалися у школі та грали у волейбол і футбол на пляжі.
До цього свідчення слід ставитися обережно: воно було поширене російськими державними інформаційними ресурсами вже під час повномасштабної війни. Водночас наведені там відомості про навчання Ішкулова у Скадовську не суперечать його власним численним розповідям про дитинство в цьому місті.
Саме у Скадовську почалася його історія з парашутами
Одна з найцікавіших деталей скадовської біографії Ішкулова — майбутній десантник захопився парашутним спортом ще школярем. Сталося це у дев'ятому класі.
В інтерв'ю «Українській правді» Ішкулов розповів, що до їхнього класу прийшов інструктор і запросив школярів до гуртка парашутного спорту. Підготовка була цілком серйозною. Підлітки спочатку вивчали теорію, потім навчалися складати парашути та проходили наземну підготовку. При цьому скадовський аероклуб тоді лише формувався. Через це свої перші справжні стрибки Ішкулов виконав не на Херсонщині, а в Єнакієвому на Донеччині.
Тут варто зазначити, що скадовський аероклуб сфомувався на місці колишнього аеропорту, який занепав ще наприкінці СРСР. Саме завдяки заняттям в аероклубі Ішкулов здійснив свій перший стрибок — йому було 16 років.
Еміль Ішкулов згадував, що це було страшно, але саме контроль над власним страхом згодом став для нього одним із важливих сенсів парашутної підготовки. Військовий переконаний: людина, яка здатна опанувати себе під час стрибка, з більшою ймовірністю зможе контролювати себе й у критичній ситуації.
До вступу у військовий виш мав уже 59 стрибків
Парашутний гурток не залишився просто підлітковим захопленням. До моменту вступу на перший курс військового навчального закладу Еміль Ішкулов мав 59 стрибків із парашутом. Саме тому, пояснював він, вибір десантних військ був свідомим: він уже мріяв стати десантником. Велику роль у цьому виборі відіграв його скадовський інструктор із парашутного спорту.
За словами Ішкулова, інструктор був родом із Рязані. Коли хлопець навчався у десятому класі, наставник запитав його, куди той збирається вступати після школи, і розповів про військовий інститут в Одесі, де готували військових для аеромобільних військ. Так захоплення, яке почалося зі звичайного оголошення про парашутний гурток у скадовській школі, фактично визначило подальшу професію Ішкулова. «Так я і вирішив стати військовим», — згадував він згодом.
Від скадовського школяра до офіцера-десантника
Після школи Ішкулов вступив до військового навчального закладу.
У 2009 році він закінчив Інститут сухопутних військ Національного університету «Львівська політехніка» за спеціальністю «Бойове застосування та управління діями аеромобільних підрозділів».
Після випуску молодого офіцера призначили командиром парашутно-десантного взводу 25-ї окремої Дніпропетровської повітрянодесантної бригади.
У 2024 році Ішкулов розповідав, що саме у 25-й бригаді провів понад десять років служби. Коли почалася російська війна проти України у 2014 році, він був командиром розвідувального взводу.
Еміль ІшкуловФото: https://gur.gov.ua/
Війна, розвідка і полон
У 2014 році почався зовсім інший етап його життя.
Еміль Ішкулов брав участь у бойових діях біля Амвросіївки, Зеленопілля, Шахтарська, Дебальцевого, Савур-Могили, а згодом — Авдіївки, Торецька, Щастя та інших населених пунктів.
Головне управління розвідки Міністерства оборони України зазначало, що у 2014 році Ішкулов командував розвідувальним взводом 25-ї окремої повітрянодесантної бригади.
Під час боїв він потрапив у полон до проросійських бойовиків та російських найманців. В інтерв'ю Ішкулов згадував побиття та спроби психологічного тиску.
Водночас відомими стали історії про його роботу військового розвідника. Під час однієї з операцій група під його керівництвом проникла в тил противника, а Ішкулов, видаючи себе за «свого», зміг отримати координати ворожої мінометної позиції. Здобута інформація дала змогу знищити її. Про цей епізод розповідали офіційний ресурс ДШВ та газета «Голос України».
За службу Еміль Ішкулов отримав низку державних та громадських нагород. Серед них — орден Богдана Хмельницького III ступеня, орден «За мужність» III ступеня, медаль «Захиснику Вітчизни», медаль «За військову службу Україні» та інші відзнаки.
У жовтні 2016 року Ішкулов отримав орден «Народний Герой України». Військові джерела характеризували його як офіцера, який пройшов шлях від командира взводу до керівництва великими бойовими підрозділами.
Повномасштабну війну зустрів в Авдіївці
24 лютого 2022 року Еміль Ішкулов перебував в Авдіївці.
Після цього він воював на Запорізькому напрямку, де очолив 5-ту батальйонно-тактичну групу 81-ї бригади, а наприкінці першого року повномасштабного вторгнення очолив 80-ту окрему десантно-штурмову Галицьку бригаду.
Під його командуванням 80-та бригада у 2023 році обороняла одну з ключових доріг до Бахмута — трасу Костянтинівка — Бахмут, а згодом брала участь у наступі на південному фланзі Бахмутського напрямку та звільненні Кліщіївки.
Еміль Ішкулов у складі 80-ї ОДШГБрФото: 80 ОДШГБр
Рідний Скадовськ — в окупації
Є у цій біографії й особливо болісне коло.
Місто, до якого п'ятирічним хлопчиком приїхав Еміль Ішкулов, де він виріс, ходив до школи, побачив оголошення про парашутний гурток і вирішив стати десантником, з 2022 року окуповане російськими військами.
«Українська правда» у березні 2024 року зазначала не лише те, що Ішкулов називає Скадовськ своїм рідним містом. Видання повідомляло, що його дім із лютого 2022 року перебуває під російською окупацією.
І якщо формально місцем народження Еміля Ішкулова є Таджикистан, то на запитання про те, звідки він родом, сам військовий відповідав значно простіше: зі Скадовська.
На новій посаді Ішкулов замінить бригадного генерала Олексія Майстренка, який керував корпусом протягом пів року. Джерела LB.UA в Силах оборони пов'язують кадрові зміни з тим, що управлінські підходи попереднього керівництва не відповідали сучасним реаліям ухвалення рішень.
Джерела
Основою для матеріалу стали велике інтерв'ю Еміля Ішкулова «Українській правді», його інтерв'ю та біографічні матеріали офіційного сайту Десантно-штурмових військ ЗСУ, матеріали Головного управління розвідки Міністерства оборони України, «Голосу України» та проєкту «Народний Герой України».
- Велике інтерв'ю Еміля Ішкулова «Українській правді»
- Історія Ішкулова на офіційному сайті ДШВ
- Матеріал ДШВ «Ми розуміли, що це "квиток в один кінець"»
- Матеріал ГУР про Еміля Ішкулова
- Біографія на сайті «Народний Герой України»
- Матеріал «Голосу України» про Ішкулова
Читайте також: Суд закрив справу полковника з оточення Прокудіна, який розбив чуже авто
Картонка Кавун.CityФото: Кавун.City
Тримаймося разом!
- Заходь до крамнички мерчу Kavun.City
- Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
- Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
- Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
- Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
- Підтримати нас можна на PayPal [email protected]
Все буде Україна!
