У Катерини двоє дітей: старшому сину 13 років, а донечці — 8. Син хворіє на діабет. Від першого дня окупації Херсона росіянами і до сьогодні вони залишаються в місті. За цей час пережили різне: від нестачі життєво необхідного інсуліну до життя в підвалі разом із домашніми тваринами.
«До мене, якщо честно не одразу дійшло, що все це насправді і надовго, — розповідає Катерина. — Вже коли вбили одного родича, а інший опинився в полоні в Чорнобаївці, ось тоді почалась істерика та скажений страх».
«Ми майже місяць сиділи у підвалі — сусіди любили росіян»
Із перших днів вторгнення до Херсона росіяни обстрілювали місто, вбивали людей – іноді навіть хаотично, без жодної логіки, проводили «обшуки», щоб виявити «націоналістів»: тих, хто не підтримує Росію, зокрема журналістів, правоохоронців, громадських діячів і навіть пересічних херсонців, які говорять українською, мають українську літературу, прапори тощо. Згодом таких виявилась більшість.
Росіян Катерина називає переважно орками – як і багато херсонців. Сусіди Катерини росіян підтримували – і це становило неабияку загрозу.
«Ми майже місяць сиділи у підвалі, перебіжками на кухню ходили. А все — через обшуки, у нас сусіди дуже хвалили орків, їх школу, — каже Катерина. — Ці кончені були частими гостями у них, а ми за парканом все бачимо і чуємо... Чесно, чоловік вночі сидів у компостній ямі з викруткою, я з дітьми у підвалі, а ці ходять біля дому. Наша собака гавкав на них постійно. А колись я була на вулиці, а вони йдуть, наставили на собаку автомат і кажуть: «Закрой пасть, бо кончу суку». Врятувало лише те, що інший орк сказав йому, нащо воно тобі. Вони пішли».
Як і чимало інших херсонців, Катерина та її родина до останнього не вірили, що почнеться вторгнення.
«Ми до цього всього не були готові взагалі, хоча брат чоловіка вже на той час четвертий рік як воював під Бахмутом. Він казав, що скоро все почнеться, але не вірилось. Ми купили будинок, робили ремонт, жили і планували майбутнє, а потім все пішло шкереберть. Ні запасів, ні грошей... Якщо б не моя мама, то взагалі б з голоду вмерли».
Найскладніше початок війни переживала донька, каже Катерина. Дівчинка дуже швидко схудла і під час обстрілів дуже сильно кричала.
Окремо Катерина розповіла, як разом із домашніми тваринами – собаками – вони спали у підвалі: «Мої собаки – це окрема історія. Я не могла їх залишити на вулиці, вони спали з нами у підвалі на піддонах. Вони дуже боялися, а потім взагалі перші бігли до підвалу попереду нас усіх…»
Росіяни на блокпостах вивернули автівку з ліками на узбіччя і не пропустили далі
Справжнім випробуванням для родини стала відсутність необхідних ліків. Син Катерини хворіє на діабет першого типу. В перші дні вторгнення росіян у Херсоні буквально зникли ліки: їх розкупили в аптеках, а нових поставок не було протягом всієї окупації. Ліки лише за декілька тижнів почали привозити волонтери, а поставки до аптек були одиничними. В лікарнях роздали херсонцям всі наявні ліки, які можна було роздати тим, хто потребував. Зрештою в Херсоні, де до окупації працювало більше сотні аптек, лишилось декілька – і ті не могли забезпечити повністю потреби херсонців. Чимало волонтерів під час перевезення потрапляли під обстріли росіян, подекуди росіяни змушували віддавати частину медикаментів, особливо знеболювальних, засобів для перев’язки тощо. Інколи могли просто вивернути на узбіччя ліки, а машину у найкращому випадку не пропустити далі. Кілька волонтерів, які перевозили ліки до Херсона, загинули.
На самому початку вторгнення нам встигли роздати залишки всього, що було в лікарнях: тест-смужки, глюкометри трохи ліків, — каже Катерина. Але все це закінчилось дуже швидко.
«Син хворіє на діабет першого типу, — каже Катерина. — Ліків наших не було — від слова «взагалі». Добре, що на той час ще був інтернет, то я могла в групі мамочок дітей з діабетом поговорити і у них попросити інсулін. А потім – хоч плач і все. Ну немає ніде і все. Було таке, що кололи менші дози, аби на довше вистачило. Потім — у травні 2022-го, в окупації, знайшли людей-волонтерів, які зголосились і під страхом смерті нам передали ліки з Одеси. Перший раз вийшло – я три місяці спала спокійно і не думала, де шукати інсуліни. Але вони минули – і все почали знову. Найстрашніше те, що коли ми домовились знову з волонтерами і інсулін вже до нас їхав, ці кончені на своїх блокпостах його не пропустили і вивернули всі ліки на узбіччя, а машину повернули до Одеси. Шукала по місту потім залишки ліків, вже хоча б будь-яких, навіть не українських. Кололи інші ліки. Бо без укола інсуліну сину їсти не можна. Було і таке що думала все, на зватра укола нема і все, а це кома і не дай Боже ще гірше, а лікарів нормальних нема. До орків не йшли нікуди принципово».
«Не їжте цукерки — вони отруйні!»
З їжею також було дуже скрутно, розповідає Катерина. Рятувала одна із сусідок.
«У сусідки є кури, так вона мені давала яйця та курку дала. Я її на такі шматки поділила і так довго ми її їли, що я сама в шоці з того, як я так можу економити. Дуже виручав город. Було страшно, але виходили і працювали. Все свистіло над головою, але виходу не було».
Незважаючи на постійну загрозу від росіян в окупації та тривалі обстріли (Херсон росіяни обстрілювали і під час окупації), діти все одно виходили один до одного, ходили в гості, грали. На майданчиках грати було небезпечно — люди дуже боялись відпускати дітей, адже все було під пильним наглядом окупантів. Один випадок ледь не коштував життя донечці Катерини — Олександрі, яка просто пішла до подружки.
«Приїхало три величезні машини на дитячий майданчик, а моя мала пішла через майданчик до подружки, бо діти на той час не гуляли масово ніде. Так вони (росіяни, — ред.) зупинились біля неї з подружкою, вийшов ще один хлопчик... Ці дали їм купу цукерок, так моя Олександра їх викинула і каже: «Не їжте їх, вони отруйні...» Я думала, що поки я до неї добіжу, у мене серце стане. Після цього сказала їй ніколи нічого не казати при чужих людях, бо невідомо, хто зрадник, хто є хто. Дякую Богу, що вони нічого не зробили, а тільки поржали з моєї малої».
Безпечних шляхів виїзду з Херсона протягом всієї окупації не було. Можна було записатись на безкоштовну евакуацію від волонтерів, але черга була великою – іноді люди чекали по два місяця. Дорогою до підконтрольної частини України блокпостів росіян спочатку було відносно небагато – від 10-ти. Але вже у липні їхня кількість сягала 40. На кожному з них перевіряли документи, могли обшукати. Дорога займала від доби до … трьох тижнів. На весь цей час потрібно було продумати, де жити, чим харчуватись.
«З одного боку, було дуже важко і страшно жити в окупації, але через хворобу сина ми не могли стояти по шість-сім днів на блокпостах, бо у нього носом іде кров — треба їсти три рази на день нормальну їжу, а ще — перекуси. До цього варто додати ще стрес в дорозі».
Російський інсулін не брали принципово
Поки був інтернет, лікарка-ендокринологиня постійно була на зв’язку з Катериною. Потім росіяни геть перекрили кисень – працювати було неможливо, а на них лікарка працювати не погодилась: «Потім ми самі регулювали дози ліків, методом спроб і помилок, через що тепер і маємо погані результати, але вже є покращення. Нас одного разу викликали в поліклініку, я думала, слава Богу, ліки якось примудрились провезти. Виявилось, ні: видали російський інсулін. Я його не використовувала — так після деокупації і викинула, бо знаю які, він дає побічні дії на організм дітей (печінка, зір, чутливість рук і ніг). Не ризикнула... З Божою допомогою дотянули до 11 листопада (день деокупації Херсона, — ред.) — і тоді всі мої подружки почали мені висилати інсуліни. А у мене такий страх тепер: я завжди маю запас на три-чотири місяці завжди».
Зараз Катерина разом із родиною продовжують жити в Херсоні. Від підриву росіянами Каховської ГЕС дещо постраждало подвір’я і город. Але принаймні хата ціла. Життя після окупації налагодилось – принаймні є ліки, можна забезпечити повноцінне життя дітям. Цілодобові обстріли росіян лякають, але принаймні це не окупація, каже Катерина.
Тримаймося разом!
- Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
- Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
- Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
- Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
- Підтримати нас можна на PayPal [email protected]
Все буде Україна!
