2020 рік запам’ятався нам, перш за все, як рік важкий, сповнений втрат та труднощів. Пандемія коронавірусної інфекції COVID-19, яка прийшла в нашу країну на початку весни, майже одразу охопила практичну всю країну, спричинилась до масштабного локдауну та величезних збитків для бізнесу. Багато хто зі злобою згадує рік, що минув, називаючи його справді «щурячим» і чи не найважчим в історії якщо не світу, то України.
Втім, ми вирішили згадати про інший важкий рік для нашої країни — 1918. Саме завершувалась Велика війна, територія нашої країни була окупована одразу кількома арміями, між українськими політичними силами точилися міжусобиці за владу в країні, на підступах була російська окупаційна армія, а територію України охопили одразу кілька епідемій. Найстрашнішою з них виявилась саме «іспанка» — новий, донині незнаний штам грипу, який вперше офіційно зафіксували саме в Іспанії (звідки й назва).
Початок епідемії
Фото: protocol.ua
Саме з Херсонщини й почалась епідемія смертоносної «іспанки» в Україні. Це й не дивно — наш регіон на той час був потужним морським центром. Перші випадки захворювання на новий штам грипу N1H1 у Херсонській губернії зафіксували в середині липня 1918 року. За місяць пошесть вже вирувала в Катеринославській, Полтавській, Київській, Харківській, Чернігівській та Волинській губерніях.
І ця епідемія виявилась не першою не те, що у ХХ столітті, а навіть 1918 року. Лишень на початок травня в Україні вирували епідемії черевного, плямистого та зворотного тифу, віспи, кору, скарлатини, дизентерії, спалахи цинги. На Херсонщині вирувала ще й холера, а також існувала загроза поширення чуми — з чорноморських портів, які активно функціонували на цей час.
Значному поширенню епідемії територією України сприяв притік біженців, військові передислокації, робота залізничних станцій та морських портів. Як у нас зараз кажуть — перебування великої кількості людей в місцях найбільшого скупчення. Ще й без засобів особистого захисту. Хоча влада й наполягала на носінні захисних масок, дотримувалися цих рекомендацій далеко не всі. Не лякали порушників режиму навіть штрафи. Нічого це вам не нагадує?
Якщо від віспи, тифу, кору чи холери вітчизняні медики змогли знайти засоби (ті ж щеплення, інформаційні кампанії, ізоляція хворих), то от «іспанка» застала їх непідготовленими. Зазначимо, що сам перебіг хвороби відбувався напрочуд швидко — інфіковані помирали за лічені дні. Серед головних проявів недугу — кашель з кров’яними виділеннями та посиніння тіла.
Що писали газети
Фото: unr.at.ua
Ми знайшли кілька газетних вирізок тих часів, які стосуються епідемії іспанського грипу на території Херсонської губернії. Наводимо переклади з російської мови:
* * *
* * *
* * *
Як боролися з «іспанкою» на Херсонщині та в Україні
Фото: radiosvoboda.org
Першим на фронт боротьби з недугою став колишній санітарний лікар Херсонського повіту Херсонської губернії Овксентій Корчак-Чепурківський. У нас він встиг попрацювати трохи раніше приходу на наші терени недуги — до Херсона майбутній видатний лікар та науковець прибув у березні 1889 року. Саме завдяки йому місцева санітарна організація вважалась однією з найкращих, тут були найпрогресивніші співробітники. І саме у Херсоні Корчак-Чепурківський 1890 року написав свою першу наукову роботу — про стан лікарської допомоги та народного здоров’я нашого краю. Йому було лише 33 роки на той час.
Після роботи на Херсонщині Овксентій Корчак-Чепурківський перебирається до Бессарабського земства, де бореться з епідеміями тифу, дифтерії та холери. Далі переїжджає до Києва, де 1903 року починає викладати на медичному факультеті Київського університету.
Коли на територію України приходить епідемія іспанського грипу, Корчак-Чепурківський першим береться боротися з нею на найвищому рівні. За часів Гетьманату він очолював санітарний департамент Міністерства народного здоров’я та опікування. За Директорії був міністром народного здоров’я УНР. Не покинув своєї роботи Овксентій Васильович і за радянських часів, організувавши при Академії наук кафедру охорони народного здоров’я, яка пізніше змінила назву на кафедру гігієни та санітарії.
Овксентій Васильович Корчак-Чепурківський (28 лютого 1857 року Костянтиноград, Полтавська губернія — 27 листопада 1947 року, Київ)Фото: old.uinp.gov.ua
Окрім офіційної влади України з епідемією на нашій території боролися й окупаційні адміністрації — німецькі та австро-угорські. Їх санітарні органи розміщалися в різних містах України, проте в більшості працювали для власних військових. Хоча зустрічаються випадки допомоги й місцевому населенню і, навіть, домовленості з офіційними українськими органами про співпрацю.
В Україні з початку епідемії оголосили карантин, тимчасово закрили всі навчальні заклади. Було заборонено й проводити масові заходи. Попри це, саме на час карантину припало повстання проти гетьмана Скоропадського й прихід до влади Директорії УНР. Овксентій Корчак-Чепурківський, як ми вже знаємо, лишився на чолі боротьби з епідемією.
До слова, саме у Херсоні чи не вперше було застосовано практику цілодобового чергування медиків. Тут цим зайнялося міське товариство лікарів. Було організовано шість «летючих загонів» (пересувні протиепідеміологічні лікарні), які курсували в найбільш уражених хворобою районах губернії.
«Летючі загони» споряджалися однією ресорною санітарною двоколісною повозкою з ношами, мали ресорну бричку, кілька возів для похідного лазарету (до 15 ліжок), похідну лабораторію, медикаменти, засоби дезінфекції.
Фото: ricolor.org
До слова, більшість витрат на подолання епідемій було покладено на місцеві органи самоврядування. Попри це, існують відомості й про те, що уряд централізовано виділяв значні кошти на місця з метою розбудови санітарної галузі. Зокрема, гетьман Павло Скоропадський у середині листопада 1918 року підписав низку законів, згідно з якими на Херсонщину «на протиепідемічні заходи та розбудову санітарних органів» виділили 370 тисяч карбованців, «на утримання фельдшерських та лікарських пунктів» — 15 820 карбованців.
Українська влада дуже швидко зрозуміла, що хвороби поширюються через міграцію значної кількості людей територією країни. Тож там, де це було можливо, залізничні дороги почали перекривати. Де зупинити рух транспорту не виходило з об’єктивних причин, виставляли карантинні блок-пости, на яких подорожніх оглядали спеціальні бригади медиків. Минуло понад сто років, а картина до болю знайома...
Не обходилося і без таких же, як й нині, скептиків. Зокрема, священники не відмовлялися відспівувати загиблих внаслідок епідемії, заражались самі й щедро «ділилися» хворобами під час служб зі своїми вірянами. Згадайте, як 2020 року на Херсонщині стався подібний випадок — саме після похорону дружина священника «привезла» коронавірус у власну громаду, де було зафіксовано значний сплеск зараження.
Прикметним видався нам і випадок, який стався 1915 року в Харкові. Так, Херсонщини він особливо не стосується, як й самої «іспанки», втім показує циклічність історії. Харківська губернія попри те, що в країні вирувала на той час низка епідемій, не особливо звертала увагу на протиепідемічні заходи саме до 1915 року. Тоді наприкінці року від тифу помер губернатор Харківщини Микола Протасьєв. І думка місцевої влади різко змінилася. Щось нам це нагадало з нашого сьогодення.
Австро-угорські військові на тлі Херсонської міської лікарні імені Афанасія та Ольги Тропіних, квітень 1918 року.Фото: istpravda.com.ua
Боротьба з «іспанкою» була подібна до того, як нині в нас боряться із коронавірусною інфекцією — жителів просили носити захисні маски, під лікування хворих відводили окремі закриті відділення лікарень, а то й цілі лікарні, спеціально облаштовували «епідемічні» бараки. На Херсонщині лише за першу половину серпня 1918 року в п’яти повітах для хворих на іспанський грип відкрили 57 лікарень на 648 ліжок. Серед них:
-
в Олександрівському повіті — 9 лікарень на 115 ліжок;
-
в Ананьїнському повіті — 8 лікарень на 80 ліжок;
-
в Єлисаветградському повіті — 7 лікарень на 123 ліжка;
-
у Тираспольському повіті — 8 лікарень на 80 ліжок;
-
у Херсонському повіті — 25 лікарень на 250 ліжок.
Попри усі зусилля, подолати пошесть медики швидко не змогли. Нормального обліку смертей від недуги, як стверджують дослідники, теж вести не спромоглися. Ще й час не дуже «сприятливий» — щойно завершилась Велика війна, а взимку почалась кровопролитна війна російських окупантів проти УНР, почались народні хвилювання, Україною прокотилася низка повстань, її територію почали розривати на шматки різні білогвардійці, анархісти, псевдореспубліки.
На тлі усіх цих бід було вже не до епідемій — люди гинули щодня і від хвороб, і від куль, і від шабель. Так для нас й скінчилась історія «іспанки». Як показує приклад 2020 року, особливих висновків з цього історичного уроку ми не зробили. А чи зробимо цього разу?
Ну і так — тепер минулий рік видається вам настільки ж важким, як до прочитання цього матеріалу?
Фото: National Museum of Health and Medicine
Дякуємо Дементію Білому за те, що своєю публікацією в спільноті «Старий Херсон» привернув нашу увагу до цієї теми.
У матеріалі використано інформацію з таких онлайн-ресурсів:
- Пандемія-1918: карантин, щеплення та закриті кордони;
- Тиф, холера, "іспанка": заходи уряду Скоропадського з подолання епідемій;
- Овксентій Корчак-Чепурківський;
- Немецкая болезнь, именуемая испанкой. Смертельная пандемия гриппа в Киеве, Харькове и Одессе.
Давай дружити!
Підпишись на наш Telegram-канал (там оперативні херсонські новини та інсайди) та на наш Instagram (фото, колажі, короткі цікаві тексти).
Ми тебе любимо
