Олекс Рунда – художник-ілюстратор, поет та музикант в ексклюзивному інтерв’ю Максу Петяху. (exclusive)
- Твоя любов до музики — це історія, яка розпочалася ще з дитинства, або ж ти нещодавно відчув таке творче покликання?
- Здається, це почалося ,коли мені було років 13. Пам'ятаю, що ми тоді з другом вперше в житті побачили волохатих з пірсингом чуваків, які весело гуділи з дівчатами, випиваючи і граючи на гітарі. Друг мені тоді сказав: "це неформали" — і наступного дня ми вирішили стати такими ж неформалами, бо виглядало це круто. Почали шукати касети з рок-музикою, скуповувати в cекондхендах чорні футболки з принтами різних гуртів, яких на той момент ще не знали, і заохочувати в свої лави однодумців, бо бути двома неформалами на усю школу було не дуже весело, а потім вже придбали собі гітари та почали вчитися виконувати улюблені пісні. Тож моє захоплення музикою почалося з іміджу. Насправді мене тоді дуже захопив цей образ аутсайдера, який не соромиться виглядати інакше. Я і досі ставлюсь до таких людей з особливим пієтетом.
- Перші власні тексти коли з'явилися?
- Пісні почав писати будучи студентом, хоча перші спроби були ще в школі, але то піснями назвати не можна. В 2006 році в училищі я зібрав свій перший гурт який ми назвали "Виделка від мопеда, або Дай собаці під хвоста", я тоді дуже захоплювався панк-роком. Ми мали тільки один виступ на новорічному заході в училищі, зробили якісь народні пісні в панк-обробці, було дуже потішно. Грали ми тоді, м'яко кажучи, не дуже, але вже в той період мав декілька своїх пісень, які соромився показувати колегам по гурту.
- Гурт розпався я так розумію?
- Наш студентський музичний шабаш протримався приблизно півроку. Це не було щось серйозне, ми просто розважалися, збираючись після пар в "каморкє за актовим залом". У 2007 році потрапив в якості соло-гітариста (пізніше і вокаліста) до іншого панк-гурту з назвою "Fatal Error", згодом змінивши склад перейменований в "Fake Enough!" Ми виступали до 2014 року і встигли записати пару EP і один демо-альбом, багато пісень було написано мною.
- Тобі доводилося грати на вулицях міста, як-от часто у центрі Херсона чути спів і гру інших музикантів?
- Так, я брав участь в різних вуличних музичних заходах з авторськими піснями під акустичну гітару. Не можу тобі сказати, як часто чую музикантів на вулиці, мабуть коли там буваю і коли гарна погода завжди можна зустріти компанію молодих людей, які грають музику і не тільки в центрі. Якість музики різна, буває цікаво, а буває ні, як і в інших містах.
"Дісанія. Імітація автопортрету." 2018
- Чи можливо бути задоволеним своїм заробітком, працюючи музикантом?
- Звичайно, музичний бізнес існує. Якщо ти питаєш про нішову музику, то буває по-різному. Наприклад, граючи панк-рок, ми не ставили за мету заробляти на цьому. Панк - це така субкультура, де діє негласний принцип DIY (do it yourself) - зроби це сам, що в свою чергу означає: писати свою музику самим, тиражувати свої записи самим, влаштовувати концерти самим. І тому часто концерти були безкоштовними, а бо ж гроші за квитки йшли на оплату приміщення і апаратури, інколи плати за дорогу.
- Має сенс поняття "сучасна музика" чи справжня музика поза часом?
- Музика, як і мистецтво, загалом виражає дух часу, тому чому би і ні? Але часто "сучасне" — це переосмислення старого, тому можна сказати, що музика поза часом, ось таке парадоксальне рондо))
"Інколи думки заслуговують на мовчання." З серії робіт "Зошит.Точки зору." 2019
- Кажуть, що розпитувати художників про їх мистецтво — то марна справа. Є в тебе які-небудь ритуали, яких дотримуєшся, перш ніж почати творити?
- Якогось конкретного ритуалу немає, але є така примха: не можу малювати в цілковитій тиші, обов'язково має щось гомоніти на фоні, музика, ютуб тощо. Часто в процесі співаю, інколи навіть відволікаюсь на інші творчі процеси. Наприклад, під час малювання картини в голові може народитися мелодія чи цікаві рядки — тоді я беруся за блокнот, щоб записати, чи за гітару, щоби накидати акорди. Зі сторони це виглядає дуже дивно насправді.
- Продовжи фразу: Я ніколи не намалюю...
- Цікаве питання (задумався). У мене є певні табу, наприклад, насилля над дітьми, але все одно це залежить від контексту. А ще я ніколи не намалюю щось схвальне стосовно Росії, як агресора і окупанта. Будь-які подібні мистецькі провокації вважаю недоречними.
"Бомбіть цю країну" З серії плакатних колажів.
- Ходиш на виставки художників, які не є твоїми друзями?
- Я рідко ходжу на мистецькі заходи, тим паче під час пандемії. Якщо буваю, то із задоволенням розглядаю роботи художників, часто після цього хочеться більше працювати та вдосконалюватися в цій справі. Завжди є чому повчитися у інших митців, навіть якщо працюєш в іншій техніці і напрямку.
- Де ти отримував художню освіту?
- Я навчався в Херсонському ВПУ-2 (вище професійне училище) де здобув професію «художник петриківського розпису». Це була певна авантюра, я не знав, куди йти навчатися після школи, але натрапивши на це запрошення, вирішив, що буде прикольно мати диплом художника українського народного розпису, що це досить оригінально, буде чим похизуватися. Насправді ще ми там навчалися малюнку та живопису, що мені подобалось більше за петриківку, ми працювали в майстернях, в мене була можливість малювати там, скільки я захочу, мав дуже багато свободи. Я просто займався тим, що мені подобалось і ніхто мені не заважав. Досі з доброю ностальгією пригадую ті часи.
- Що для тебе цінніше - кінцевий результат або ж самий процес? Чому?
- Я намагаюсь малювати швидко, особливо, коли ставлю собі за мету донести ідею, часто навмисно ігноруючи естетичну складову. Ніколи не ставився до малювання, як до якоїсь арт-терапії, хоч буває, що дійсно розслабляєшся і відчуваєш, як гармонізується психічний стан, тривоги зникають і відчуваєш себе в якомусь сенсі вільним, але все ж таки для мене важливим є тільки фінальний результат, а не процес. Ще, коли я працюю, мені ніхто і нічого не повинно заважати. Я вмикаю музику або відео, часто підспівуючи чи навіть пританцьовуючи, інколи це схоже на ескапізм, поринаю у свій внутрішній світлий/темний світ, повний абсурду, тисну вимикач і відключаю оточуючу мене реальність. Таке буває не тільки з малюванням, а і коли працюю над текстами чи музикою, головне потім не забути увімкнути реальність назад )).
- Яким чином народжуються ідеї для картин?
- Мені складно відстежити цей процес, не знаю, як ідеї приходить у голову чи народжуються і коли на них чекати. Буває, що під враженням від літератури, кіно, музики тощо з'являються картинки в голові, інколи це щось відрефлексоване, переосмислення творчості інших або ж протиставлення. Часто буває ідеї приходять перед сном або безпосередньо у самому сні, або ж коли безсоння і ніяк не можу вгамувати свій тривожний потік свідомості, тоді мабуть народжуються самі мої дивні роботи.
- Мистецтво є твоїм основним заробітком, чи скоріше улюблене заняття, яке ще й приносить дохід?
- На даний момент це мій основний заробіток. На певному етапі життя вирішив займатися тільки улюбленою справою і починати поступово заробляти на цьому, попри усі складнощі. Я продаю готові свої роботи або ж працюю над індивідуальними замовленнями. Зараз я більше позиціоную себе як художник-ілюстратор, оформлюю книги або ілюструю музичні альбоми — це дуже захоплює. Хоч таких замовлень було небагато, але їх кількість зростає і це не може не тішити. З останнього — збірка віршів Галини Бокшань "Вініл", де я використав колажі з зображенням квітів та платівок. Не все так вийшло, як планував, є певні нюанси з друком, які мене дещо засмутили, але в цілому я задоволений. До речі, там можна вловити такий собі постмодерновий оммаж до "Квіти зла" Бодлера і бітників, треба бути дуже уважним, щоб помітити. "Вініл" - друга книга, яку я ілюстрував і працював над оформленням, перша була "Невідправлені листи" Зої Щербініної, теж збірка віршів, повна дивних малюнків з різним символізмом. Обидві збірки раджу до читання, неймовірно талановиті поетеси з Херсона.
- Бачив, що ти малюєш на старому папері в лінію або клітинку. Це така фішка?
- Я полюбляю малювати на старому пожовклому папері, чомусь він мене дивним чином надихає на створення малюнку і не має значення, що папір може бути не придатним для малювання чи просто зіпсованим, все одно мені подобається ця непередбаченість, коли не знаєш, як зіграє фарба і що вийде в результаті. Маю одну таку серію робіт "Зошит. Точки зору", де в композиції використовував незвичні ракурси людей, предметів на аркушах в клітинку, яким десь більше 40 років. Дуже подобається, як лягає акварель на цей вінтажний папір і як виглядає робота у фіналі.
- Розкажи про свого незвичайного домашнього улюбленця...
- У мене є повільний друг на їм'я Джонатан Лівінгстон, він полюбляє ховатися в своїй мушлі, де напевно поринає у свої екзистенціальні роздуми, ну або спить. А ще він красень, я з ним рідко проводжу час, але він полюбляє фотосесії — хто бачив той знає, він ще той позер.
- Хто із сучасних художників тобі близький?
- Важко сказати, багато хто подобається. Я можу назвати українських художників, відомих в мистецьких колах, може комусь буде цікаво, і захоче прогуглити їхні роботи. Наприклад, харківський художник з "нової хвилі" Олександр Гнилицький буде цікавий тим, хто любить гіперреалізм, хоч я сам не дуже фанат цієї естетики, але його роботи мені подобаються. Анатолій Криволап — чудовий живописець, який вважає головним завданням живопису вивільняти площини творів від усіх ознак реального життя, дуже атмосферні роботи, раджу для перегляду. Взагалі довелось зазирнути в мій записник з переліком імен, щоб когось згадати на ім'я, в Україні насправді багато класних митців. Кому цікаво шукайте український контемпорарі, у нас є на що подивитись.
= Спілкувався Максим Петях (МП)
Давай дружити!
Підпишись на наш Telegram-канал (там оперативні херсонські новини та інсайди), наш Фейсбук та на наш Instagram (фото, колажі, короткі цікаві тексти).
Ми тебе любимо!
Редакція Кавун.City не обов'язково поділяє думки відображені в розділі «Блоги»
