Олена Ваніна – журналістка, кореспондентка ТСН (Телевізійної служби новин) каналу 1+1 у Херсонській області. Про роботу і не лише з Оленою спілкувався Макс Петях.
- Коли Вам стало зрозуміло, що журналістика - це Ваше? Що у цьому зацікавило?
- Ніколи не думала над цим. Але працювати почала, як тільки вступила на факультет журналістики. І одразу зрозуміла, що цю професію за підручниками не вивчиш. Тільки практика. Був тривалий період, коли я отримувала величезне задоволення від роботи, хотілося працювати і вдень і вночі, без вихідних. Зараз вже такого запалу немає. Бо такий ритм дуже виснажує. Цікаво було б попрацювати і в інших сферах. Але журналістика - це така діяльність, після якої нормальна спокійна розмірена робота здається нудною рутиною.
- Що входить до Вашої роботи? За що відповідаєте?
- Я працюю в телевізійній службі новин. Це означає, що працювати треба дуже оперативно і водночас точно, відповідаючи за кожне своє слово і кадр. Наша знімальна група - одна на область. Тобто я маю бути фахівцем широкого профілю, швидко розуміти суть будь-якої проблеми. Я відслідковую усі події в області, знаходжу теми, які було б цікаво показати на всю Україну. Узгоджую з київською редакцією, що будемо знімати, а що - ні. Дуже часто теми пропонують люди, прес-служби різних установ, і дуже багато цікавого знаходжу у соцмережах. Тобто, перше - знайти тему, або висвітлити подію, що вже сталася. Друге - домовитись з усіма причетними, або приїхати на місце події без попередження, це залежить від ситуації. Третє - зняти, опитати всі сторони. Четверте - переглянути відзнятий матеріал, написати, відправити текст до редакції, начитати узгоджений з редактором текст, змонтувати (монтує оператор). Редакція отримує готовий сюжет. Далі зона моєї відповідальності закінчується. Інколи сюжет можуть скоротити, відкласти на інші дні, або взагалі не показати. За вихід матеріалу в ефір відповідають вже випускові редактори. Часто дознімаю героїв, або окремі фрагменти для сюжетів, які готують колеги. Новинний сюжет має бути зроблений за день, або навіть за кілька годин. І дуже добре, коли вдається відзняти все в одному місці. Дуже часто доводиться об’їхати для цього кілька сотень кілометрів. Бувають і історії, які знімаємо по кілька тижнів. І все заради 2 — 3 хвилин в ефірі.
- У Вашій професії кожен день не схожий на інший, але все таки як виглядає типовий робочий день кореспондента (журналіста)?
- Робочий день починається з перегляду стрічки новин в інтернеті. Це вже такий рефлекс, який працює і у вихідні, і у відпустці. Переглядаю повідомлення і листи. Випиваю чашечку кави. Потім починає дзвонити телефон, я щось маю для когось дізнатися, когось від чогось врятувати, комусь щось порадити, вислухати чиїсь проблеми, вмовити когось на інтерв’ю, а комусь відмовити у висвітленні його проблеми, вирішити, що саме будемо знімати сьогодні. Якщо є зйомки, знімаємо і робимо сюжети чи включення. Якщо все тихо і нічого не відбувається, працюю над неподієвими сюжетами, шукаю, домовляюся тощо. Вихідних у нас не передбачено. Відпочивати можна, коли нема зйомок, але треба бути готовим стати до роботи в будь-який час з будь-якого місця. Якогось режиму дотримуватись неможливо, бо не від тебе все залежить.
- Скажіть, будь ласка, як Ви потрапили на телеканал "1+1"?
- Херсонський корпункт працював майже від початку створення телеканалу. Але під час економічної кризи 2008 року канал скоротив корпункти у невеликих областях, залишивши знімальні групи тільки у містах-мільйонниках. А коли через 2 роки вирішили знову відновити роботу корпункту, то скорочені кореспонденти вже працювали на іншому каналі. Тому вакансія була відкрита. Я зробила кілька сюжетів і була прийнята у штат. Так сталося, що на «плюсах» я вже більше 10 років. Цей час промайнув, як один день. До «плюсів» працювала на “Скіфії”.
- Якими якостями повинна володіти людина, щоб досягти успіху в журналістиці?
- Щоб працювати журналістом, потрібен живий розум, комунікабельність, витривалість, стресостійкість, вміння швидко орієнтуватися, аналізувати і відсікати все зайве. Головне - свою роботу треба любити. Тоді все буде легко. Ну, і треба поважати тих, про кого знімаєш і пишеш і тих, хто це дивиться чи читає.
- Нещодавно Ви увійшли до числа переможців творчого конкурсу, організованого обласною організацією Національної спілки журналістів України. Про яке саме журналістське розслідування йде мова?
- Я цього року раптово зрозуміла, що я чогось не беру участі ні в яких конкурсах. І в останній день вирішила подати і свою роботу на конкурс Херсонської обласної спілки журналістів. Бо новинні сюжети нерідко теж є розслідуваннями, але зробленими за короткий термін і в екстремальних умовах. Вибрала найбільш нестрашний, але актуальний для кожного з нас. Минулого літа ми знімали про чоловіка, який травмувався на водному атракціоні і потрапив до лікарні. Почали з’ясовувати, хто ж відповідає за безпеку, і кому можна пред’явити претензію, хто перевіряє ці розваги. Опитали чимало контролюючих структур. Як виявилося водні атракціони ніхто не контролює. Підприємці отримують дозволи, сплачують податки, але за своїх клієнтів відповідальності не несуть. І сідаючи на “банан”, “плюшку” чи “бетмен” треба розуміти, якщо з тобою щось трапиться, то ніхто, крім тебе, не відповість.
- Чи потрібні журналісту основи психологічних знань?
- Звісно. Але б я всі ці навички звела до слова “людяність”. Ставлю завжди себе на місце людини, з якою спілкуюсь. Навіть тоді, коли впевнена, що ніколи не буду на її місці. Дуже часто доводиться говорити з тими, хто не хоче спілкуватися. Нерідко доводиться знімати трагічні випадки, коли люди в шоці, в гніві, в розпачі, в лікарні, на похоронах, а тобі треба коментар. Ненавиджу такі моменти. Або конфлікти, коли якась сторона відмовляється від коментарів, а в тебе сюжет без цього не вийде. І роби, що хочеш. Або навпаки, коли людина дуже хоче розповісти про свої проблеми, а ти пояснюєш, що ми це не покажемо, бо нікому то не цікаво. Завжди треба вислухати, або допомогти, або підказати, де можуть допомогти, або відмовити, або вмовити.
- Ваша ціль висвітлювати саме ті теми, які здаються важливими в сучасній Україні, і уникати власного трактування?
- Якщо ще років 10 тому показували те, що сталося, то зараз показують те, що будуть дивитися. Каналам і виданням потрібні рейтинги. Оскільки працюю на центральному каналі, то висвітлюю теми, які були б цікаві і людям з інших областей. Або такі, що стосуються кожного. Чимало комунальних тем пропускаю. Наприклад, те, що перерили вулицю таку-то, або десь прорвало воду в Херсоні - дуже важлива тема для Херсона. Але для глядача з іншого регіону це не цікаво взагалі. А от те, що кактуси в Олешківському лісі зацвіли, наприклад, здивує усіх, незалежно від місця проживання. Або жінка покинула дитину на вокзалі і зникла, родичів дитини розшукують. Це зачепить багатьох. В новинах не має бути ніяких оціночних суджень. Звісно, цього правила часто не дотримуються. Але я роблю такі сюжети, які б хотіла бачити сама. Мені, як глядачці, абсолютно не цікава думка якогось журналіста, я хочу знати, що сталося, де сталося і чому це сталося. Але є авторські програми, де автор може показувати що хоче і як хоче, але то інший жанр.
- Журналістика і політика не ідентичні? Політичні матеріали повинні бути емоційними?
- Я вважаю, що не мають. Люблю факти без коментарів. Але рейтинги і перегляди в соцмережах говорять про інше. Люди хочуть емоцій. Хочуть легко бачити, хто хороший, а хто поганий. Коли даєш виважений матеріал - то ж не цікаво, треба ж думати, робити висновки. А ще люди хочуть бачити і знати тільки те, що хочуть.
- Вперше термін "інформаційна війна" ввійшов у широкий вжиток в останній чверті двадцятого століття. Чи повинні журналісти приймати участь в інформаційному протистоянні?
- Думаю, так. Але правда завжди програє перед маніпуляцією. Журналіст пише правду, те, що є. Маніпулятор пише так, як треба, щоб сформувалася потрібна думка. Людьми дуже легко маніпулювати. Але то вже не журналістика.
Щодо інформаційної війни пригадався один милий випадок. Років 7 тому в Херсоні був парад карапузів. Одні батьки зробили візочок у вигляді танка, і малюку з камуфляжа пошили костюмчик. Це одна була одна така дитинка оригінальна серед кількасот учасників. А за кілька днів на одному з російських каналів був сюжет про сотні малюків у військовій формі. Це було дуже смішно, але ж про це авторитетно людям розповіли авторитетні журналісти, і їм нічого не залишалося, як повірити. Прям як хлопчик в трусіках, якого до танка прив’язали. Інформаційна війна, вона така.
- В СРСР пропаганда була настільки значущою для влади як спецслужби і військові. Існує версія, що так яскраво пропаганда виражена тільки в Росії. Що Ви про це думаєте?
- Я ще застала пострадянські підручники з теорії журналістики, де засоби масової інформації називалися “Засоби масової інформації і пропаганди”. В незалежній Україні слово “пропаганда” відпало. Але то - потужна сила. От люди за радянських часів дуже скромно жили, постійно стояли в чергах, не могли нікуди їздити. Їм десятиліттями втлумачували, що вони живуть прекрасно. І тому зараз ті самі люди, які стояли в чергах і возили черевики і туалетний папір аж з Москви, дуже сумують за тими прекрасними часами і за смачним морозивом. То все сила пропаганди, хоча пломбір і дійсно був смачним.
Якось, правда, ще під час майдану, побачила уривок передачі на російському каналі, туди нібито дзвонила жіночка з Херсона і розповідала, як бандерівці вламуються до квартир мирних жителів. Це було так емоційно і гарно зроблено, що якби я не була в цей час в Херсоні, сама б повірила. Вони дійсно добре це роблять. Це окремий жанр, і ті, хто це робить, отримують в рази більші зарплати ніж прості смертні.
- І на завершення. Які поради Ви б дали журналістам-початківцям?
Працюйте, рятуйте світ, будьте уважні, аби вас не використовували, перевіряйте факти з кількох джерел, не ведіться на емоції, мисліть тверезо, читайте документи, завжди опитуйте всі сторони. Будьте ввічливими з усіма, бо ви ніколи не знаєте повністю, з ким саме ви говорите. Будьте чесними, бережіть репутацію, перечитуйте свої тексти на свіжу голову. Любіть те, що ви робите більше, ніж себе.
= Спілкувався Максим Петях
** Редакція може не поділяти думок і поглядів, висвітлених в розділі «Блоги».
Давай дружити!
Підпишись на наш Telegram-канал (там оперативні херсонські новини та інсайди), наш Фейсбук та на наш Instagram (фото, колажі, короткі цікаві тексти).
Ми тебе любимо!
