У нас — чергове цікаве інтерв'ю від херсонського блогера Макса Петяха.
(exclusive)
- Хочеться познайомити читачів із неординарною особистістю. Як бачу інтернет про тебе мало знає. Коротенько представся..
2019 рік, настільки насичений переломними подіями, що навіть не знаю, чи хотіла б ще такий коли-небудь. Хай би вже наступні були насичені просто подіями, без переломів. Саме в 2019 р. Галина Долинна відійшла на задній план, даючи своєму інтровертному "Я" можливість насолодитись приватністю, передавши Квітці Мусі повноваження розказувати те, що Галина не могла й не хотіла.
- З чого все почалося?
Пам’ятаю його початок. Сидимо ми з творчими дівчатами (або як я їх любляче називаю прикольними тьотками) і розказуємо про свої "фйоли", що хто зробив, що хоче, але ніяк не зрушить, шукаємо якісь спільні рішення, ділимось "жалостями" і "радощами". Наталка Дмитрієнко (організаторка наших збіговиськ під назвою "Творче відродження") каже: "А давайте зробимо до наступної зустрічі візуалізацію. Ось що хто хоче, хай намалює". Страшно хотілось кудись поїхати. І чомусь - ну дуже в Китай. В розмові з близькою людиною поділилась, що їхатиму у відпустку з 5-річною донькою, тому Китай зовсім відпадає, бо малій хочеться до моря. В той же час у ФБ трапилась фотографія тропічного узбережжя. Я ніколи не малюю з фотографій, бо якось не цікаво, але тут раптом захотілось, зберегла собі фото з думкою про обіцянку візуалізувати мрію. Побігла малювати. Вставила на картину себе і свою п’ятирічну доньку Софійку.
- Історія мала продовження?
На другий день прийшла в туристичну фірму, і після довгих пропозицій того, що мені нецікаво, раптом чую: "Острів Хайнань, Китай", широта Гаваїв, і клімат такий же. Я - бронюйте. Він - давайте ще пошукаємо. Я - бронюйте!!! Прийшла додому і вирішила щось почитати про Хайнань. Пустила на пошук в Гуглі, і перше ж фото острову - майже на 100% фотографія, яку я зберегла і намалювала.
- Твої знайомі, рідні підтримали задум?
Коли їхала з малою, наслухалась стільки причитань, що якби наперед, то певно не відважилась би. "Як ти з тими всіма сумками і малою?". "Півтори доби з малою в дорозі? Ти серйозно"? Але путівки були придбані, то ж я просто вирішила, що ця поїздка - не відпочинок, а виклик. Вже там на місці я вирішу податись на Мавпячий острів одна з Софійкою. Донька, треба признати, поводила себе, як маленький скаут. Не нила, а увійшла в гру на рівних правах.
- У чому полягав виклик?
Нам не вдалось зустріти жодної людини, яка б розмовляла англійською чи російською. Розпитати дорогу було чимось нереальним. Ні, вони не були ворожими, навпаки. Раділи нам з Софі, як атракції, вишукувались в черги, щоб сфоткатись і постійно і безперервно говорили... Китайською. Зрештою якось з допомогою електронних перекладачів на телефоні нам вдалось щось зрозуміти.
- Як діставалися місця призначення?
На чому ми туди тільки не добирались - на автобусах, на відкритих таксі - чомусь середньому між мопедом і бричкою. Вже по поверненні з Китаю на зустрічі Анонімних Авторів напишу коротке есе про свій стан тоді. Ось сиджу на високому кріслі я - така собі зовсім вже старенька європейська жіночка, яка так і не змогла вибратись з Китаю і потрапити до рідного дому, а до мене шикується черга з китайців за фото. Десь тоді й народився вірш, який писала чоловіку, з яким мала роман на відстані, і який дуже часто задаватиме тон практично всьому, що писатиму чи малюватиму:
Дороги, мольберти, порожні конверти
Порожні ліжка - розігріті тіла
Пісні, фб-пости, запрошення в гості
Й смішна водостічна труба
Розмова з тобою чи радше з собою
Написані й стерті слова
Страх втрати і вміння тебе відпускати
І часто - холодна стіна
Біль всюди, де можна
Гіркий чи солодкий
Надривні чи ніжні слова
Ходіння по кругу
Прощання навіки
І завжди я знову твоя
️- Сподіваюся на батьківщину врешті повернулася?
Рідний дім я все-таки побачила. Але тут на мене чекала величезна несподіванка. Справа в тому, що у нас різниця в часі у шість годин. І на відміну від Софійчиного, мій організм відмовився жити за українським часом. Я постійно провалювалась кудись далеко, мабуть, у Китай. А потім ось так провалилась, будучи за кермом. Дві автівки в хлам, мене врятувала подушка і те, що хтось таки докричався і я вискочила з авто, яке повним ходом диміло. Слава Богу, ніхто інший не постраждав. Але, оскільки все в цьому житті дуже неоднозначне, то й ця аварія мала несподіваний позитивний наслідок. Не знаю, чи то переляк, що життя не вистачить, а є стільки всього, що хочеться розказати і показати, чи просто сильний стрес, але після цього мене прорвало. Я почала писати і малювати, як заведена. Тоді ж і був створений псевдонім "Квітка Муха" і відкрита відповідна ФБ-сторінка.
- Можна детальніше про псевдонім?
Мене часто запитують, чому саме "Квітка Муха". І я зажди відповідаю - життя не тільки про квіти. Хотілось в своєму псевдонімі відобразити дуальність людини. Всі ми в якісь мірі Доктор Джекіл і Містер Хайд. В когось більше першого, в когось другого, хтось їх вміє в собі перемішати, хтось, як я, схильний до крайнощів у всьому. Я - і квітка, і муха. Хотілось, щоб все більше залишалось від квітки і менше від мухи.
- Цікаво дізнатися більше про твою новелу...
Це декілька невеликих уривків з моєї новели, яка потім стане основою для моєї персональної художньої виставки:
«Жила собі жінка. В будинку біля квітучого саду. Любила запах квітів, різнобарв’я і багатоголосся.
Жила собі жінка. Вічно заклопотана. Настільки, що просто не мала часу зайти в той сад чи навіть подумати про те, що їй туди хочеться.
Якось клопоти так знесилили жінку, що вона просто впала. Лежала зовсім слабка і відчайдушно шукала сил встати.
Як так, де ж мої сили? Колись ж було все зовсім не так. Ну точно ж пам’ятає, що було.
Згадала себе зовсім маленькою. Ось вона в тому чарівному саду. Їй не хочеться виходити звідти, хочеться стати однією з квітів, які там ростуть.
Спогади настільки сильні, що жінка зовсім зникає, а натомість з’являться маленька дівчинка. Та, яка хотіла стати квіточкою…»
- Як почала розвиватися творчість після тих всіх пригод?
А потім якось одне знайомство вело до наступного. "Творча кухня" звела мене з художницею, яка мала б мене вчити малювати, оскільки я ніколи не вчилась. Але зовсім скоро стало зрозуміло, що вчити означає відбирати щось автентичне, що сиділо в мені завжди, і Оленка якось зуміла давати поради, не нав’язуючи своїх вмінь, пояснювала, що варто змінити, що додати, що забрати. Якось так склалось, що в нас виявились схожі смаки, ми знайшли спільну мову, що зрештою і привело до моєї персональної виставки.
- Розкажи про виставку
"Таємний сад" - це виставка моїх перших робіт, в яких був присутній і символізм, і якісь елементи абстракціонізму, а ще щось чисто моє. Одночасно з робою над виставкою, яка була радше дівочою, незважаючи на мій не такий вже й дівочий вік, я експериментувала і в іншому. З'явилася серія про стосунки чоловіка і жінки, про те, що вони часто грають певні ролі і в житті, і в ліжку. Є картина про жіночу істерику, яка накочується, як сніжний ком, і ніяк її не спинити, поки не викричиться. Вона і вірш були створені одночасно:
Все, що мовчатимеш – я довигадую
Що не влізатиме – пхатиму
Де бракуватиме – вкрию заплатами
І для надійності – матами
Де розірветься – зашию нитками
З волосся, конопель і м’яти
Заклею соплями, закріплю сльозами
Вгамуюсь. Мабуть, від м’яти…
- В яких ще напрямах сучасного мистецтва працюєш?
Також обожнюю пробувати себе в абстракціях. Мені дуже подобається, що в них люди можуть бачити щось своє, часом - зовсім несподіване. Бувало, що під час обговорення картини на моїй сторінці у ФБ, варіанти сприйняття жодного разу не повторювались. Одна з таких картин стала титульною для виставки "Кольорові сни", яка проходила у Львові і була організована Жіночим арт-клубом.
Ще однією темою, над якою інтенсивно працюю - тема постапокаліптичного суспільства. Маю серію робіт, деякі завершені, деякі - в роботі. Планую зробити під них невелику окрему виставку.
- Тепер давай поговоримо про твою письменницьку діяльність ґрунтовніше...
Паралельно з малюванням я постійно писала. Станом на зараз маю вірші, декілька новел, чотири детективи, дві повісті і роман в роботі. Роман сподіваюсь завершити до кінця зими і віддати на редагування. Одну з новел і детективи можна безкоштовно почитати в інтернеті, пустити в пошук мій нік "Квітка Муха".
"Тиша" також була надрукована в альманасі "Натхнення".
Ось уривок з неї:
"Розмови, музика, гуркіт двигунів авто за вікном, скрегіт ножів та виделок об тарілки перемішувались, доки скрегіт не став домінувати над іншими звуками. І над дівчиною.
Та що ж це за місце таке? Чому тут ніхто не може їсти нормально? Я приїхала сюди, щоб побути в повній тиші, почути себе. Руки знайшли склянку. Крутила в руках, намагаючись перемкнути режим з «чую» на «бачу». Грані пропускали через себе все, що оточувало, розмиваючи і міняючи форми. Гул перестав бути нав’язливим аж тоді, коли заболіли очі. Заплющила. У голові картинками прокручувався день. Тиша, вона чує лиш себе - моторошно. Заходить чоловік - стає затишно. Чоловік проходить повз неї - забирає і тишу, і затишок."
Щодо повістей ще не вирішила - можливо, виставлю в мережі коли допрацюю чи видам друковану книгу.
Зараз зосереджена на романі. Його частини виставляла неодноразово в профільних групах, всі вони завжди викликали цікавість. Роман має робочу назву "Будинок, у якого з’їхав дах". Це важкий структурно твір. Складається з багатьох сюжетних ліній, більшість з яких має чітке історичне тло. Твір наповнений сюрреалізмом. Відправляє в минуле і сучасність. Головна героїня має схожий зі мною бекграунд - пишу про будні редакторки перекладацької агенції. Ця тема мені дуже близька, оскільки ось уже 15 років я є власницею такої агенції. Був час, коли вона була моїм улюбленим і основним місцем праці. Зараз я майже відійшла від перекладацьких справ, зосередившись на своїй творчості, але знаю кухню зсередини.
- Де відбуваються події твору?
Роман має два місця дії - Львів (сьогоднішній і початку минулого століття), а також Броди та село Бродівського району, з якого родом є моя бабця. Власне її спогади є лейтмотивом твору. Якби не вона, він був би неможливим.
- Спасибі за змістовне інтерв'ю. Успіхів тобі в досягненні поставлених цілей.
Дякую, Максе.) Рада була поспілкуватись і дякую за цікавість до моєї скромної персони. Всі твої гарні слова трохи авансом, але сподіваюсь, що зовсім скоро я їх відпрацюю.)
= Спілкувався Максим Петях (МП)
** Редакція може не поділяти думок і поглядів, висвітлених в розділі «Блоги».
Давай дружити!
Підпишись на наш Telegram-канал (там оперативні херсонські новини та інсайди), наш Фейсбук та на наш Instagram (фото, колажі, короткі цікаві тексти).
Ми тебе любимо!
