Уривок із статті «Хроніка херсонського гетто» кандидата історичних наук Юрія Капаруліна. Стаття опублікована у фаховому історичному виданні Місто: історія, культура, суспільство №9 (2) 2020 р.
Нацистський режим у місті та створення єврейського гетто
19 серпня 1941 р. Херсон захопили військові частини Вермахту. Розпочався процес формування нової адміністрації міста, зокрема було створено комісаріат на чолі з комісаром міста Густавом Маттерном.
За даними перепису населення 1939 р., у місті було зареєстровано 16 145 євреїв (загальна чисельність населення становила 96 987 осіб). Враховуючи, що з кінця 1930-х рр. на східні території евакуювалося багато євреїв заходу, їх кількість у місті до початку німецько-радянської війни могла суттєво збільшитися. Проте достовірних статистичних даних про це наразі немає.
Частині херсонських євреїв удалося евакуюватися на східні території СРСР до приходу нацистів. Потрібно зазначити, що радянська влада, знаючи про антисемітську політику нацистів, не вжила спеціальних заходів для їх евакуації. Отже, декілька тисяч осіб залишилися в окупованому Херсоні. Переважно це були люди, які не могли самостійно організувати переїзд або зважитися на евакуацію із покинутого радянською владою міста: бідняки, літні, визнані непридатними до військової служби, жінки з дітьми, чоловіки яких опинилися на фронті тощо. Більшість із них усвідомлювали загрозу, яку несла із собою окупаційна влада. Однак були й ті, хто вірив, що прихід німецької армії докорінно не змінить умов життя. Мешканець міста Олексій Платонов згадував: «Коли у 1941 році Херсон зайняли німці, чимало євреїв залишилося в місті з надією, що німці – це культурна європейська нація і вони цінують добрих спеціалістів та не чіпатимуть їх». Мешканка Херсона Раїса Кучеренко зазначила: «Деякі євреї у нашому дворі були налаштовані оптимістично. Один самотній єврей похилого віку казав, що німці – це культурна нація, і вони не чіплятимуть євреїв... Пізніше він також опинився у гетто...».
Слідом за німецькими частинами, 20 серпня 1941 р., до Херсона прибула зондеркоманда 11а айнзацгрупи Д поліції безпеки СД. Це був один з «ескадронів смерті», які мали здійснювати масові страти цивільного населення на окупованих територіях і виконували провідну роль у «розв’язанні єврейського питання». Спочатку до міста приїхала група з 13 осіб під командуванням гауптштурмфюрера Ебергарда Хейзе. Саме у звіті зондеркоманди за період від кінця серпня до початку вересня 1941 р. міститься інформація про створення гетто: «Єврейське питання у його першій частині вирішено. Уже 23.8.41 євреям було наказано носити єврейську зірку і зареєструватися. Реєстрацію за наказом команди було проведено радою старійшин, яку було створено з цією метою. Після того як було проведено мітку та облік євреїв, їх для спрощення контролю було зігнано на декілька вулиць, які було ізольовано. Створення постійного житлового району не передбачено. Реєстрація дала змогу вже на другий день задовольнити потреби вермахту в єврейських робочих командах. Щоденно у розпорядження надаються всілякі єврейські робітничі загони, чисельність яких в останні дні зросла зі 120 до 1000 осіб».
23 серпня 1941 р. зондеркоманда створила єврейський комітет (раду) – «юденрат». Головою ради став відомий лікар-терапевт Олександр Баумгольц, членами – лікар-окуліст Мойсей Хасін і адвокат Лев Фінкельштейн. Як зазначено вище, головним завданням комітету було здійснення обліку єврейського населення міста. Це був продуманий хід нацистів, які скористалися авторитетом місцевих діячів єврейського походження, щоб здобути довіру більшості єврейського населення міста. Борис Борисенко згадував про роботу свого батька в комітеті: «Єврейський комітет було створено на вул. 9 січня. Німці наказали, щоб кожен єврей носив шестикутну зірку спереду та на спині. Мій батько пішов та зареєструвався і працював у тому комітеті. Він також носив такі зірки. Німці часто зверталися до комітету з різних питань. Наприклад, одному офіцерові був потрібний килим. Тоді серед євреїв шукали, у кого він був, і приносили. І до нас приходили. У нас був килимок над ліжком, його теж забрали. Це робили самі євреї. Мати зняла цей килим і віднесла до комітету... У батька був наручний годинник, – “кіровський”. Німець у комітеті побачив цей годинник у нього на руці і забрав. Коли він прийшов додому, я спитав у тата, де годинник, і він відповів, що німець зняв». Цей спогад демонструє, що співробітники комітету не мали якихось особливих привілеїв з-поміж інших євреїв міста. Напевно, вони намагалися бути лояльними до окупаційної влади і сподівалися на відповідне ставлення.
Основним документом, що упорядковував дії єврейського населення у перші дні окупації, був наказ євреям міста Херсона. Всі вони, починаючи з 25 серпня, мали носити шестикутну зірку на своїй одежі. «Єврейську зірку» потрібно було зробити із тканини й закріпити на грудях із лівого боку і на спині. Виготовляти та прикріплювати ці знаки євреї мали самостійно, а за невиконання наказу було передбачено розстріл. Однак деякі мешканці цей наказ не виконували. Едуард Вайнштейн розповідав, як він переживав цей час разом із своїм дідусем (який був євреєм) та його другою дружиною (українкою): «Коли він [дідусь] ознайомився з наказом до євреїв міста Херсона, він попросив дружину нашити йому зірку. Сусіди почали кричати: “Чому ви хлопчику не пришиваєте?”. Дружина дідуся сказала, що я її дитина і до єврейства стосунку не маю. Потім дідусь захворів. Якось ми почули стук у двері... і увійшли два німці поліцейські. З ними був підмайстрів діда – Федько, одягнений у стару німецьку форму із білою пов’язкою. Він вказав на діда, що той жид. Дідусь спитав його, що ж він робить, а той відповів: “Мовчи, жидовська морда, мало ви нашої крові випили!?” Дідуся забрали, потім він опинився у гетто». Мешканець Херсона Микола Дорожинський зазначив, що його товариш Володимир Могилевський деякий час носив жовту зірку, а коли мати дізналася, що євреїв забирають до гетто, вона її зірвала, знищила документи, і вони почали видавати себе за неєвреїв.
Наказ євреям ХерсонаФото: The National Archives and Records Administration (NARA), мікрофільм Т-501, ролик 55
Євреям було наказано 24–27 серпня зареєструватися у юденраті та здати всі гроші й цінності. В наказі оголошувалося, що реєстрацію проводить єврейська рада, а її накази підлягають виконанню під загрозою розстрілу.
Після реєстрації євреям повідомили, що вони зможуть проживати лише у межах окремих вулиць, поблизу перехрестя Робочої та Фрунзе, – район Форштадських вулиць (сучасні вулиці Форштадська, Гірського, Мозолевського та Маяковського). 7 вересня там було створено гетто. Мешканець с. Новомиколаївка Григорій Істкович утік із табору військовополонених Шталаг 305 у Кривому Розі та прийшов до своєї сестри в Херсон, де став свідком створення гетто: «Я особисто бачив, як євреїв забирали до гетто. Я прийшов до своєї сестри Цилі, і вона сказала, щоб я втікав, адже всіх євреїв з першої вулиці вже забрали до гетто. Я навіть не поїв нічого, моя сестра Циля дала мені масла, шматочок сала і хліба, і я майже одразу утік. Вона залишилася вдома з маленькою дитиною... Про долю родини я дізнався лише після війни. Нацисти вбили трьох моїх сестер з дітьми та мою мати».
Свідок Антон Наркевич, завідувач господарської частини 2-ї лікарні, так описував поміщення євреїв до гетто: «Незабаром після окупації німецько-фашистськими військами міста Херсон, за наказом військового коменданта, всіх євреїв міста було заселено до спеціально відведених кварталів на Панкратівській, 4-й Форштадській, Потьомкінській, Канатній та інших вулицях, з яких попередньо були виселені всі мешканці неєврейської національності. Утворене таким чином гетто було обнесено колючим дротом і парканами з дошок і охоронялося поліцейськими, виділеними жителями гетто, а також гестапо. Біля входу в гетто був вивішений через вулицю величезний плакат із написом “Die Juden sind unsere Unglück” (євреї – наше нещастя). Всі євреї зобов’язані були носити розпізнавальний знак – шестикутну білу зірку на грудях і спині. Вихід із гетто євреїв, а так само вхід у нього осіб інших національностей було суворо заборонено під страхом розстрілу. Всередині гетто було організовано самоврядування...».
Зважаючи на наведені матеріали, можемо класифікувати херсонське гетто як гетто закритого типу. У спогадах є згадки про те, що гетто було оточено колючим дротом і перебувало під охороною нацистів і місцевих поліцаїв, а також про обмеження щодо входу та виходу.
Історія херсонського гетто, безумовно, є однією з найтрагічніших сторінок історії міста і заслуговує на ґрунтовне наукове дослідження та представлення загалу для переосмислення минулого та сьогодення міського простору. Варто пройтися вулицями «Форштадськими», щоб зрозуміти, що сьогодні ця частина міста жодним чином не відображає пам’ять про ті трагічні події. Розв’язати цю проблему допоможе діалог між дослідниками, представниками громадянськості та місцевої влади.
Юрій Капарулін, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії, археології та методики викладання історико-юридичного факультету Херсонського державного університету; керівник Центру студій геноцидів ім. Рафаеля Лемкіна Херсонського державного університету.
Давай дружити!
Підпишись на наш Telegram-канал (там оперативні херсонські новини та інсайди), наш Фейсбук та на наш Instagram (фото, колажі, короткі цікаві тексти).
Ми тебе любимо!
