Вважається, що ігри в карти народились в Китаї, але вони були настільки популярними абсолютно всюди, що в багатьох куточках світу можна віднайти знакові місця, де 100, 200 або і 300 років тому люди збирались пограти в карти. А де грали в Херсоні?
Будівля Міського зібрання
Прості херсонці називали цю будівлю також Клубом, адже там чи не щовечора збирались охочі пограти в карти — і просиджували там до 3 — 5 ранку. Варто віддати належне: тут проходили не лише ігри в карти, а й чимало культурних заходів, зокрема концерти. Тут виступав і відомий композитор Модест Мусоргський. Будівля, збудована за проєктом відомого архітектора Владислава Домбровського, була важливим осередком культурного життя.
Будівля Міського зібрання
Карткові історії
А хто ж грав у карти? Історія зберегла кілька імен та яскравих випадків. Йосиф Векслер у своїй книзі «Херсон и его жители» пригадував: «Некоторые представители крупной и средней буржуазии по вечерам собирались в городском клубе. Там проводили время за игрой в карты. Была определенная группа людей, которая систематически, ежевечерне отправлялась в клуб для игры в карты. Играли в азартные игры на деньги. Можно было либо выиграть несколько тысяч рублей, либо проиграть. Чаще всего проигрывали. Постоянным посетителем был нотариус Куликовский, аристократ. Его нотариальная контора находилась на углу Суворовской и Потемкинской улиц. Он выигрывал или проигрывал большие суммы. Была мадам Роговская, жена полицмейстера, ярая картёжница. Приходится только удивляться, где у людей хватало сил ежедневно, или, правильнее, ежевечерне, просиживать за картами до 3-5 часов утра. Были люди, которые делали из картежной игры профессию. Был некий Шур, человек, больной туберкулезом. Семья его жила из того, что он играл в карты».
Картковий статут і мішечок із діамантами
Грати в карти в Херсоні почали від року заснування міста — 1778-го. Логічно, що «привезли» гру до Херсона офіцери полків, які мали дислокацію в місті. Грав і Потьомкін. За переказами, для того, аби зіграти в карти з Потьомкіним, необхідно було мати при собі мішечок із діамантами: князь грав лише на них. До речі, Катерина ІІ також була відома своєю пристрастю до гри в карти. Під час візиту імператриці до Херсона у 1787 році опісля обіду вона запросила запрошених на честь її візиту гостей зіграти в карти. Французький посланец, граф Сегюр, приймаючи запрошення імператриці, втім зауважив, що карти в Росії заборонені, на що винахідлива Катерина відповіла: «У нас позволяется употреблять игры только в знатных дворянских домах; только ж не на большие, но на самые малые суммы денег; не для выигрыша, но единственно для препровождения времени». Чи варто додати, що імператриця збрехала?
Незважаючи на юридичну заборону, фактично в імперії грали в карти, а заставою для гри могло стати все, що завгодно: від честі і посади до майна.
Згодом гру в карти легалізували, а карти стали продавати в магазинах по вулиці Суворова. В карточному ж клубі в Міському зібранні з'явився свій картковий статут: в ньому багато інформації приділялось проблемам, пов'язаним із картковим боргом. Наприклад, розрахуватись із боргом потрібно було на місці, інакше гравця записували у боргову книгу і до повного розрахунку він не міг більше відвідувати клуб. За відмови від сплати боргу з клубу виключали. Також у статуті було зазначено: «Для избежания подлогов подаваемые карты для игры должны быть за печатью Собрания и подписью директора». Так боролись із крапленими картами.
Гра в карти як донейт для клубу
Сучасна традиція донейту — внесків за певні події або на розвиток — насправді має глибоке коріння. Якщо заможні херсонці завжди платили великі внески до Клубу, то для них і гра в карти була безкоштовною. З інших брали плату за гру, яка поповнювала бюджет Клубу — саме так і розвивалась будівля та її діяльність. Правда, схоже на сучасні напрямки розвитку громадських організацій та ініціатив? До речі, це загальносвітова практика: підтримувати те, що подобається.
«Карта не кінь — до ранку пощастить»
Ця фраза херсонських карткарів швидко закарбувалась: грали, як правило, до самого ранку. Офіційно клуб працював до опівночі. Опісля двері зачиняли. Ті ж, хто лишався, мали сплачувати по 20 копійок за кожну роздачу карт.
Клуб у Херсоні мав також раду старшин — вона мала захищати карткарів від шулерів. Доволі відомим у цій раді був Сергій Дмитрієв — одесит, якого називали королем карт. Він був прибічником виключно чесних ігор за зеленим столом. Він чимало читав лекцій для любителів карт, аби захистити їх від шулерів.
Після жовтневого перевороту більшовики суворо переслідували карткові ігри як один із видів нетрудового доходу. Лише на короткий строк в готелі «1 Мая» — напроти колишнього Клубу — під час НЕПу дозволили офіційні карткові ігри. Але це було дуже недовго: перші офіційні клуби і казіно з'явились у Херсоні знов лише через 70 років.
Дякуємо Костянтину Сухенку та ресурсу «Мой гороод Херсон» за збереження інформації!
