Неймовірно, але є такі люди, які і досі впевнені, що Голодомору на Херсонщині не було як такого: нібито була нестача продуктів, викликана небаченою донині посухою. Ми дослідили і виявили шокуючі та страшні факти Голодомору на Херсонщині, про які вперше заговорили гучно лише у 90-х роках ХХ століття.
Одразу ж на початку статті хочемо подякувати науковцям, які займаються темою Голодомору, а також Костянтину Сухенку та його сайту «Мой город — Херсон» за невтомну і невпинну роботу зі збереження історії міста.
Плутанина в роках і «посуха» як причина
Ми навмисне поставили в лапки слово «посуха», адже в деяких зафіксованих випадках Голодомору посухи як такої не було. Наприклад, коли йдеться про 1932 — 1933 рр. Розберемось, що до чого.
По-перше, йдеться про посуху 1922 року, а не 1932 — і це основне.
По-друге, посуха посухою, але Херсонщина у 20-х роках минулого століття опинилась у ситуації недосіву (!) та повної відсутності будь-якої допомоги від центральної влади, яка у даному випадку мала б звернути увагу на проблему. Замість того у Радянському Союзі проводилась політика розкуркулення — так звана «нова економічна політика», в результаті якої біднота, наприклад, у Білозерці Херсонської області створила ряд соціалістичних господарств: дві сільгоспартілі, колгоспи «Успіх», «Хлібороб», Дніпро» тощо – і в 1921 році засіяла лише 5 тис. га, тобто 1/3 ріллі. Але посіви загинули. Тоді колгоспники конфіскували зерно в куркулів, яке пішло в громадську їдальню, на «позички» та у фонд допомоги голодуючим. Проївши все, у 1923 р. вона випросили в держави 912 т насіння. Аналогічно в с. Новогригорівці (Генічеський район) у 1921 р. засіяли лише 2,8 тис. га з наявних 10 тис. (28 %), посіви загинули. Партосередок на чолі з А. Чваніним взяв на облік усі запаси хліба, забезпечив продовольством два дитячі будинки, відкрив їдальню. І такі історії можна навести щодо всієї Херсонської області. Але чи одна посуха стала причиною Голодомору на Херсонщині? Історики вважають, що ні. Більш того, політика розкуркулення знищила — у прямому сенсі — тих селян, які вміли обробляти землю, знались на агрономії, меліорації тощо. Фактично засівати землі, доглядати, вирішувати наявні проблеми та якісно збирати і обробляти врожай не було кому.
Науковці, посилаючись на наукові праці, видані вченими у США (в Україні про Голодомор писали неохоче, але про це — далі), стверджують, що НЕП не припинив продрозверстку в Україні. Головною метою її збереження залишалось продовольче забезпечення російських «червоних столиць» та Поволжя. Тиск на українських селян почався в березні 1921 р., коли тисячі партійців і робітників було мобілізовано у хлібозаготівельні загони. Норми хлібозаготівель установлювалися без урахування виснаження продовольчих запасів. Податкові вимоги щодо півдня України були фантастичними, а тому неодноразово змінювалися.
Руйнівний характер викачування хліба та його відправки до Поволжя розуміли й самі більшовики та визнали, що голод у Поволжі затьмарив голод в Україні. Голодуюче Поволжя отримувало практично весь зібраний в Україні хліб і лише з весни 1923 р. 1/3 зібраного стала залишатись українським голодуючим.
Інтенсивне викачування хліба з України в Росію призвело до недосіву: у 1922 р. продовольчими культурами вдалося засіяти 14,5 млн. га проти 17,3 млн. минулого року. Величезним недосів був саме на Херсонщині.
До чергового недосіву додалась посуха 1922 р., що охопила практично всю Херсонщину. Для визначення необхідних заходів допомоги Президія ВУЦВК створила повноважну комісію. Вона виявила, що Миколаївська губернія має дефіцит зерна у більш ніж 114,8 тис. т, (при врожаї 280 тис. т), Запорізька – 98,1 тис. т. (при врожаї 379 тис. т). Серед повітів найбільше постраждала саме Херсонщина. Тобто тодішня влада чудово розуміла ситуацію на Херсонщині, але нічого не вдіяла.
Південь України до 1923 року був повністю розореним, але і це не припинило радянського тиску. Тільки з серпня 1922 р. по січень 1923 р. до східних регіонів республіки було надіслано 147,1 тис. т хліба. До того ж, Москва зобов’язала Україну експортувати хліб до Італії, Великої Британії. З урожаю 1922 р. було вивезено за кордон 220, 6 тис. т, хоча проти цього страйкували залізничники і жителі голодуючих губерній. У пресі заборонялося повідомляти про експорт хліба.
Проте влада не поспішала з офіційним визнанням голоду. Це сталося лише в червні 1922 р., причому допомога була мізерною. Тому взимку 1922 р. В Херсоні, за повідомленнями преси, щоденно помирало в середньому 15 — 20 чоловік, а іноді 40 — 50. Мертвих іноді не ховали, що спричинило сплеск епідемій. Губернська газета «Красный Николаев» під красномовним заголовком «Вимираючий Херсон» повідомляла: «За січень і лютий 1922 року в Херсоні вимерло більше 6000 чоловік. Хто як може, так і рятується від голодної смерті, тікає з Херсона, а голод святкує тріумфальну перемогу».
Голод на Херсонщині фактично продовжувався з серпня 1921 р. по осінь 1923 р. У Херсоні та інших містах краю він почався дещо пізніше, але в цілому це не міняє хронологію трагедії.
То чи була посуха єдиною причиною Голодомору на Херсонщині? Вочевидь, що ні.
Голодомор 1932 — 1933 рр. на Херсонщині
Про те, що Голодомор на Херсонщині був і 1932 — 1933 рр., свідчать численні дослідження істориків, зокрема працівників архівів, які стали відкривати таємниці страшної трагедії на початку 90-х років минулого століття.
Причиною Голодомору стала та сама сумнозвісна Постанова Ради народних комісарів УСРР «Про організацію хлібозаготівель в одноосібному секторі».
Постанова Ради народних комісарів УСРР
Страшними і моторошними були протоколи численних допитів тих, кого звинувачували у крадіжках продуктів, так званому зриві хлібозаготівельних робіт тощо. Ми надаємо лише декілька розшифрованих екземплярів протоколів, які знаходяться на сайті «Мой город — Херсон». Їх цілком достатньо для того, аби уявити масштаби трагедії на Херсонщині.
Звертаємось, знову ж таки, до робіт науковців і виявляємо, що голод 1932 — 1933 рр. на Херсонщині відбувався вже за надзвичайно сприятливих погодних умов: опадів було значно більше за норму, не було тривалих посух, жорстоких суховіїв, пилових бурь. Отже, природних колапсів не було — просто була радянська влада.
Хлібна картка у Херсоні
Голодомор на Херсонщині 1932 — 1933 рр. замовчувався. Проте робота істориків, журналістів та інших небайдужих не минула дарма. За повідомленнями «Суспільне Херсон», в Херсонському обласному краєзнавчому музеї відкрилась виставка «Голодомори. Херсонський літопис. 1922-1923, 1932-1933, 1946-1947». Там можна побачити неймовірні речі, які доводять цинічність радянської влади у відношенні до українців, зокрема — херсонців: документ із записом «про вилучення книги реєстрації смертей за 1933 рік», кулінарна інсталяція — про те, чим харчувались наші предки, аби врятуватись від голоду, і чимало іншого.
Післявоєнний голод
Згідно із вказівкою з Москви, Рада Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У у постанові від 4 липня затвердили річний план здачі зерна державі з врожаю 1946 р. у кількості 340 тис. пудів (5440000 т). Незважаючи на настирливі прохання тоді ще першого секретаря ЦК КП(б)У Микити Хрущова, хлібозаготівельний план Україні московський центр не зменшив, натомість зобов’язав беззаперечно і щонайшвидше виконати.
Не задовольняючись вивезенням зерна з колгоспів, радгоспів, підсобних господарств, за продрозкладкою відбувалося вилучення зерна з присадибних ділянок селян. У 1946 р. його планували експропріювати понад 3 млн пудів. Для того, аби викачати зерно, яке для колгоспників та одноосібників було єдиною надією на порятунок, вживалися різноманітні репресивні заходи, які були дозволені тодішнім так званим радянським законодавством.
Сталінська політика хлібозаготівель стала визначальною причиною голоду 1946-1947 рр. в Україні. Працівники системи держзаготівель (Уповмінзагу) були наділені особливими повноваженнями проведення реквізицій. Оформлені ними матеріали направлялись до судів, де розглядалися з особливою оперативністю. Керівників колгоспів, які до здачі зерна в рахунок плану хлібозаготівель видавали дещицю голодуючим виробникам хліба на трудодні, піддавали репресіям.
Лазар Каганович — особливо визначна постать під час Голодомору 1946 року. Саме під його керівництвом продовжувалась репресивна хлiбозаготiвельна полiтика. Керівництво України регулярно інформувало «вождя народів» про хід хлібоздачі. Каганович, обізнаний у стані справ в аграрному господарстві, повсякчас цинічно наголошував, що у всіх проблемах України винен «український буржуазний націоналізм». Сталінське керівництво серед причин невиконання хлібозаготівельних планів вважало саме тих партдержфункціонерів та селян, які пережили окупацію, «зазнали впливу чужої ідеології і потребували перевиховання». Зернове питання залишалось основним в обговореннях на засіданнях політбюро ЦК КП(б)У. У такий спосіб давалися установки на узаконене пограбування села державою.
У суспільстві, просякнутому тоталітарним насильством, хлібозаготівельна політика стала основним репресивним фактором, саме через її механізм відбувалося голодотворення.
Голодоморне лихоліття свого піку досягло в першій половині 1947 р. У часи інтенсивного вилучення хліба голод в Україні забрав (за даними різних дослідників) від 100 тис. до 2,8 млн життів, в основному, українських селян-хлiборобiв. У багатьох місцевостях голод продовжувався майже до кінця 40-х років. Смертельною мірою відчули голодоморне жахіття жителі південних областей: дуже сильно Ізмаїльської, Одеської, Херсонської, Миколаївської, Запорізької.
Ми пам'ятаємо і щиро хочемо, аби ніколи знову.
