Хто не читав у школі «Мисливських усмішок» або не пригадує песика «із панської породи»? Автор безсмертної сатири першої половини ХХ століття Остап Вишня народився 130 років тому. А як його життя пов'язане з Херсонщиною? Давайте подивимось.
Про Остапа Вишню
Павло Губенко, який згодом стане відомим під псевдонімом Остап Вишня, народився на Полтавщині, нині це район Сумської області в селянській родині, де окрім нього, було іще 16 дітей.
Закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, далі навчався в Київській військово-фельдшерській школі, після закінчення якої (1907) працював фельдшером — спочатку в російській армії, а згодом — у хірургічному відділі лікарні Південно-Західної залізниці. Та, як згадував письменник, він не збирався присвятити себе медицині — тож, працюючи в лікарні, займався самоосвітою, склав екстерном екзамен за гімназію і в 1917 вступив до Київського університету, однак, незабаром залишив навчання і цілком віддався журналістській і літературній праці. Вчився любив, тому навчався добре.
З 1918 року мобілізований до Армії УНР у медичні частини. Зробив швидку кар'єру: у полон до більшовиків потрапив 1919 у ранзі начальника медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. У його розпорядженні були всі залізничні шпиталі, в яких лежали хворі офіцери і вояки Української Галицької армії, Дієвої армії Української Народної Республіки.
ВЧК вважало великим успіхом полон офіцера Губенка — високопоставлений «петлюрівський» урядовець утримувався у Харкові до 1921 — «до повного закінчення громадянської війни» (таким було формулювання ревтрибуналів для опонентів окупаційної радянської влади).
«Реанімував» Губенка мало не сам Микола Скрипник — соратник Леніна. Скрипник буцімто читав його гуморески в офіційних виданнях УНР. Павло Губенко справді писав чесно та їдко: не зважаючи на військовий стан, немилосердно висміював недоліки Директорії, на кпини брав і особисто Головного Отамана Симона Петлюру. Саме йому приписується крилата фраза: «У вагоні Директорія, під вагоном територія…». Але ця слава не допомогла Вишні — офіцеру Армії УНР згодом помстилися за службу Україні: буде ленінська в'язниця і сталінський концтабір (СРСР).
Творчість майбутнього класика
Перший надрукований твір Остапа Вишні — «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)» — побачив світ за підписом «П. Грунський» у Кам'янці-Подільському в газеті «Народна воля» 2 листопада 1919.
У цій же газеті було надруковано ще кілька фейлетонів молодого письменника, а з квітня 1921, коли він став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК», розпочався період його активної творчості й систематичних виступів у пресі. Псевдонім Остап Вишня вперше з'явився 22 липня 1921 в «Селянській правді» під фейлетоном «Чудака, їй-богу!».
Остап Вишня
Остап Вишня проводив і велику громадську роботу. Він брав участь у діяльності літературних об'єднань «Плуг» і «Гарт», в організації та редагуванні, разом з Е. Блакитним, перших двох номерів журналу «Червоний Перець» (1922) і далі працював у цьому журналі, коли в 1927 було поновлено його вихід. Відома робота Остапа Вишні в оргкомітеті Спілки письменників.
Остапа Вишню згадують, як чудового друга і товариша. Його знайомі оповідаюли, що він рятував своїх товаришів матеріально і гумором у підвалах ЧК, де він сидів приблизно з кінця 1919 по весну 1921; і в тюрмі НКВС у Харкові, де він сидів з 26 грудня 1933 по весну 1934, і в концтаборі на Печорі 1934–1943 pp. Коли 1931 був арештований Максим Рильський, з яким Вишня дружив так само міцно, як з Хвильовим, Кулішем і Досвітнім, то Вишня, не боячись накликати на себе гнів НКВС, кинувся з Харкова до Києва на допомогу безрадній родині поета, а після щасливого звільнення Рильського з тюрми — забрав його до себе в Харків на кілька тижнів у гості.
Остап Вишня і Херсонщина
Вперше на Херсонщину — до села Кринки — остап Вишня приїхав у 1955 році. Кажуть, що опинившись у Кринках, письменник одразу схвильовано і в захваті вигукнув: «Яка краса! Оце так благість! Дайте човен!..»
У серпні-вереснi 1956 року, разом з дружиною Варварою Олексіївною, Остап Вишня знову відпочивав у Кринках. Багато рибалив, працював над оповіданнями, але знаходив час для зустрічей з місцевими людьми. Багато хто з них стали героями розповідей його безсмертних «Мисливських усмішок».
Завдяки Остапові Вишні у Кринках побували, гостюючи в нього, Микола Бажан, Володимир Сосюра, Максим Рильський, Андрій Малишко та чимало інших відомих українців. Фраза «Хто в Крим, а я — у Кринки» Остапа Вишні стала крилатою: він залюбки приїздив до села, дуже любив рибалити.
Остап Вишня із кринчанами, вересень 1956 року
Тутешні жителі оповідають, що Остап Вишня дуже любив «погомоніти» з тутешніми мешканцями, особливо зі старшими та з рибаками. Чимало з них склали образи для «Мисливських усмішок».
20 вересня Остап Вишня поїхав до Києва, а 28 вересня 1956 року його не стало. По смерті Остапа Вишні його ім'ям назвали місцевий будинок культури та турбазу.
З ініціативи колишнього директора сільської школи Федора Федоровича Білоуса, мазанку під очеретяним дахом на турбазі, де жив письменник, перетворили у будинок-музей.
Згодом турбаза почала занепадати. Профспілки викупили та відремонтували турбазу, і у 1989 році, на 100-річчя від народження Остапа Вишні, відкрили музей, встановили бюст письменника
Доля будинку Остапа Вишні
Зараз без суму важко дивитись на те, що називають музеєм Остапа Вишні: це майже повністю зруйнований будинок, до якого цинічно вказує дороговказ на трасі. Єдине, що тут нагадує про перебування письменника — це бюст Остапа Вишні.
На жаль, жодна з чинних влад не займалась відновленням чи реконструкцією будинку, приверненням до нього уваги. Чимало про це говорили і продовжують розповідати знавці історії, музейники, митці, але наразі стан будинку саме такий, як можна бачити на фото. Отже, доля будинку Остапа Вишні наразі драматична, якщо не сказати трагічна.
