Його позивний Космос, і до повномасштабного вторгнення він навіть не мріяв про військову кар’єру. Був суто цивільною людиною. Але 24 лютого, як і для мільйонів українців, стало для нього точкою неповернення. Сьогодні він старшина 2 статті, курсант Інституту Військово-Морських Сил, вивчає водолазну справу. За плечима у воїна - фронт, донецький та херсонський напрямки і звільнення Правобережжя. ВМС Збройних сил України розповідає історію про бойовий шлях курсанта.

Третій курс, спеціалізація — пошукові та водолазні роботи на морі. Спокійний, стриманий. Про себе говорить коротко, без зайвого пафосу: «Я просто робив те, що мав робити».

— До війни я взагалі не мав стосунку до армії, — згадує військовий моряк. — Але совість підказала: сидіти вдома не можу.

Спочатку була базова загальновійськова підготовка. Далі — фахова за спеціалізацією зв’язківця: радіотелекомунікації та секретний зв’язок. Потім — бойова частина. 59-та окрема мотопіхотна бригада імені Якова Гандзюка. Херсонщина.

Саме там Космос уперше побачив справжню війну.

— Перший місяць був дуже важким психологічно. Ти не розумієш, де ти, що відбувається, як діяти. Страх був постійно. Але поруч були побратими — вони допомогли адаптуватися.

Попри спеціальність зв’язківця, сидіти в тилу не довелося. Каже: в їхній бригаді працювали всі — незалежно від посади.

— Якщо потрібен був результат, всі виконували спільну роботу. Ми забезпечували зв’язок, слухали ефіри росіян, виїжджали на завдання разом із розвідкою. Бувало, й стріляли.

Особливо добре він пам’ятає день звільнення Херсона.

— Люди були щиро раді бачити Збройні Сили України. Це неможливо забути. Наша бригада піднімала український прапор у місті. Для мене це був момент, коли ти розумієш: усе це недарма.

Про свій внесок говорить обережно, майже невпевнено.

— Я не герой і не людина великих подвигів. Але я зробив максимум від себе, щоб у хлопців був зв’язок, щоб вони могли працювати й координувати дії. І мені достатньо знати, що я був дотичний до цієї історії.

Далі була Донеччина, Покровський район, воював поблизу ДАПу...

Після фронту він міг залишитися у піхоті або перейти до Сил безпілотних систем — саме в них зараз 59-та бригада. Але обрав інший шлях — морський.

— В Інституті мене дуже тепло зустріли. Все показали, пояснили, допомогли визначитися. І я зрозумів, що хочу спробувати щось нове.

Цим «новим» стала водолазна справа.

— Це особлива спеціальність. Не для всіх. Є серйозний відбір, потрібне залізне здоров’я, відповідна психіка. Спочатку було складно й незрозуміло, але коли почалися практичні заняття, я буквально закохався в цю справу.

Про головне правило водолаза говорить без вагань:

— Найважливіше під водою — спокій. Якщо починається паніка, нічим хорошим це не закінчується.
Саме тому курсанти постійно тренують психологічну стійкість: аварійні ситуації, робота в обмеженому просторі, дії в умовах стресу.

— Ми маємо діяти не емоціями, а знаннями й навичками. Для цього є м’язова пам’ять, постійні тренування і дисципліна.

На запитання, чи повернеться він після війни до Херсона — вже мирного й вільного, — Космос на мить замовкає.

А потім коротко відповідає:

— Думаю, так. Просто пройтися містом і згадати.

Читайте також: Незрячий котик із Херсона Андрійко знайшов нову родину в Києві

Тримаймося разом!

  • Заходь до крамнички мерчу Kavun.City
  • Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
  • Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
  • Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
  • Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
  • Підтримати нас можна на PayPal [email protected]

Все буде Україна!

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися