В камерній залі Молодого театру в Києві на прем'єру вистави «Мій дім» зібралось настільки багато людей, що довелось утворити один додатковий ряд і ще понад десяток стільців розставити майже на сцені. «Хто хоче на сцену, будь-ласка, за додаткову плату», — жартує режисер та автор проєкту Андрій Май. Доплачувати не довелось, але «стоячі» місця були навіть попри додаткові стільці. Наступні півтори години минули в атмосфері флешбеків з окупації: блокпости, виїзд, день народження в окупації, росіяни, які приходили з обшуками.
Від херсонця — про трагедії херсонців
«Мій дім» — це вистава, побудована на дев'яти п'єсах підлітків з Херсонщини. З ними працював режисер Андрій Май та команда проєкту. Андрій Май — херсонець, він часто це повторює — не оминув увагою рідне місто і на сцені Молодого театру.
Андрій МайФото: Євгенія Вірлич
«Це було моєю цьогорічною мрією, — написав Андрій Май у своєму профілі напередодні, — аби херсонські підлітки виїхали хоч ненадовго з міста, пожили інше життя і розповіли про себе, про свій дім. Дякую Goethe-Institut Ukraine за те що підтримали та повірили. Підлітки вже тут. Ми прочитали їх тексти, що вони створювали під нашим з Оксаною Савченко менторством. Шок від щирості, таланту, бажання бути і вертати нас дорослих до тут і зараз».
Команда проєкту напередодні прем'єриФото: Євгенія Вірлич
Дев'ятеро херсонських підлітків, які працювали над створенням п'єс, на кілька днів виїхали до Києва — вони всі зараз живуть на Херсонщині, хтось безпосередньо у Херсоні, для того, аби і відпочити, і попрацювати над виставою, написаною за їхніми п'єсами.
Анонс виставиФото: Команда проєкту
Анонс виставиФото: Команда проєкту
Заплющити очі і слухати
Кожну з п'єс читали професійні актори. Це дев'ять творів по 7 — 10 хвилин кожен — не просто рефлексій дітей, які у свої 12 — 16 років вже мають жахливий досвід війни та окупації: це документальні свідчення з окупації, оздоблені емоціями дітей, які бачили, як росіяни окуповували Херсонщину.
Всі дев'ять п'єс — саме про війну та окупацію: про жахи виїзду з окупованої Херсонщини, про радість кількаденного «відпочинку» від реалій Херсона у Миколаєві, про день народження в окупації, про Херсон майбутнього та ще багато чого, що зачепило дітей і назавжди оселилось в їхній пам'яті. Кожна з п'єс починається маленьким відео автора чи авторки у Києві — вони розповідають, як їм у Києві. І абсолютно всі порівнюють столицю з Херсоном чи Херсонщиною, де зараз мало людей, мало галасу, але багато вибухів від обстрілів росіян. І всі діти підкреслюють: вони невимовно люблять свій Херсон, свою Херсонщину.
Авторка однієї з п'єс у відео з КиєваФото: Андрій Май
Підлітки, які змушені були вчитись вдома через пандемію коронавірусу, залишились ще щонайменше на три роки «дистанційки» через війну та окупацію. Вони сумують, що через це не здійснилась мрія про випускний — із світанком на Дніпрі, на Арештанці у Херсоні. Їхній випускний не відбувся — і це болить досі. Тому випускний однієї з авторок минув... уві сні та на сцені Молодого театру.
Випускний на сцені театруФото: Євгенія Вірлич
Вони не знають, що сталось із господарством батьків, які змушені були просто випустити 20 свиней з двору, і виїхати з окупованої росіянами домівки. Вони страждають через те, що так і не вдалось втримати ту компанію з чотирьох друзів, які обіцяли вистояти попри все: окупація багато чого змінила. Війна забирає не тільки міста — а й зв’язки.
Але вони продовжують невимовно любити свій Херсон: цим просякнута кожна п'єса. Вони мріють про вільний Херсон, розповідають контраст — як було і як зараз, вони називають речі своїми іменами: окупація, війна, росіяни — загарбники. Вони все розуміють і хочуть бачити своє місто не лише вільним, а й квітучим. І готові робити для цього все можливе. Їхні батьки займаються волонтерством, діти — навчаються і мріють.
Вистава побудована так, що її можна просто слухати. В ній — важливі інтонації, слова, історії. Історії, які хай і читають дорослі і професійні актори, але написали прості підлітки з Херсонщини, які просто передали свої емоції, переживання, мрії: чисті, щирі і сповнені любов'ю до Херсона. У виставі важлива не стільки картинка, скільки голоси. Голоси підлітків.
«Мій дім». Досі в шоці. Не можу повірити, що це сталося і що це сталося ТАК і в такий день. Хочеться безкінечно дякувати всім, але перш за все особливо в цей день — Збройним Силам України! Наші юні драматургині та драматурги — учасниці та учасники проєкту, сьогодні живуть не в окупації, дихають вільним повітрям Батьківщини, пишуть про те що хочуть і вважають за потрібне, мріють і будують плани на майбутнє. Всім, всім, всім дякую! Люблю. Далі буде…», — написав Андрій Май у своєму профілі за підсумками прем'єри.
Оплески стоячи, які лунали кілька хвилин, не передають того захоплення, яке справді було. На поклін команда проєкту виходила кілька разів.
Команда проєкту виходить до глядачів на поклінФото: Євгенія Вірлич
Кавунові подарунки та Херсон майбутнього
Вразили всі дев'ять п'єс. Кожна з них — це частина дитинства, яке ці підлітки втратили, але не забули. Вони дуже глибоко переживають жахи окупації. Тієї окупації, яка дуже чітко закарбувалась у їхній пам'яті: з усіма деталями та важливими емоціями. Це вочевидь дуже спільне між тими, хто подібне пережив: навіть майже за чотири роки всі ці спогади — живі і дуже болючі.
Передостанньою у виставі була п'єса про Херсон майбутнього: це роздуми про те, яким буде Херсон у 2052 році. Спойлер: чудовим і квітучим. Авторці на той час буде 41 рік і вона щиро радітиме: «Як же добре, що ми перемогли Росію».
Херсон в уявленні 14-річної херсонки у 2052 році — це передусім відновлені історичні пам'ятки, а найбільше вона згадує про бібліотеку імені Гончара — ту саму, яка «дивиться» на окуповане нині Лівобережжя і яку росіяни фактично знищили обстрілами. В планах 14-річної Марії бібліотеку відбудують на цілих 7 поверхів (було чотири), там будуть дуже цікаві і зокрема рідкісні видання. А її рідний мікрорайон, де росіяни зруйнували обстрілом будинок її родини, знову розквітне і знову стане привабливим, як це було до приходу росіян на Херсонщину.
Назва п'єсиФото: Євгенія Вірлич
Кавунового вайбу у п'єсах підлітків не було, але він з'явився наприкінці, коли всі автори і авторки отримали солодкі подарунки ручної роботи — печиво у вигляді скибочок кавуна. Нам не вдалось їх сфотографувати — вони були щільно запаковані, але атмосфера одного з символів Херсонщини буквально захопила зал.
Автори та авторки отримують солодкі кавунові подарункиФото: Євгенія Вірлич
Дорога від Херсона до Миколаєва — це всього приблизно 50 кілометрів. Але наразі це дуже часто — смертельно небезпечні 50 кілометрів. Про це також йдеться в одній із п'єс вистави. І автору п'єси ці 50 кілометрів асоціюються з піснею гурту Three Days Grace «I will not die». Враховуючи сюжет п'єси і обставини життя в Херсоні, ця пісня дійсно символічна.
Та сама пісня — I will not die
P.S. В залі було багато підлітків, молоді загалом: понад половина глядачів мабуть. Хтось плакав, хтось просто протягом всієї вистави уважно слухав. Здавалось іноді, просто дивились в одну точку і щось згадували. Хтось прийшов підтримати друзів, хтось побачив анонс і відгукнувся. Російської мови серед них ми не чули. Це важливо.
Читайте також: Як херсонська редакція підтримує котиків на прифронтовій території: історія одного дня народження
Тримаймося разом!
- Заходь до крамнички мерчу Kavun.City
- Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
- Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
- Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
- Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
- Підтримати нас можна на PayPal [email protected]
Все буде Україна!
