17 липня померла відома поетеса, перекладачка, викладачка та критикиня з Херсонщини Таісія Щерба. Останнім часом вона жила в Іспанії.
Щерба Таїсія Миколаївна народилася в селянській родині на Херсонщині, в Нижньому Рогачику 22 квітня 1943 року. Навчалася в Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка (нині — КНУ імені Тараса Шевченка) на історико-філософському факультеті. Закінчила філологічний факультет української мови та літератури, музики і співу тоді ще Херсонського педагогічного інституту (тепер – ХДУ).
Сорок сім років пані Таісія віддала освітянській справі. Вона – авторка ідей нових форм навчання учнів, інноваційних методик викладання рідної мови та літератури; програм у вивченні народознавства (дерева свого роду, звичаїв, обрядів і традицій народу, державної символіки, історії краю, минулого і сьогодення тощо). У 1991 році Таісія Щерба створила у Херсонському обласному ліцеї музей народознавства «Берегиня», де діяло 15 експозицій, підготовлено з ліцеїстів десятки екскурсоводів, а музей був експериментальним майданчиком. На базі музею проходили позакласні заходи, наукові конференції, семінари для вчителів області, які проходили фахову перепідготовку; екскурсії для дітей дошкільних закладів, школярів міста, учасників обласних предметних олімпіад, бібліотекарів.
У 2000 — 2005 рр. у обласному ліцеї Т. М. Щерба започаткувала і очолювала Благодійний стипендійний фонд ім. Яра Славутича, який за 5 років видав 10 стипендій студентам Херсонського державного університету, 62 стипендії ліцеїстам та школярам області за участь в МАН, за перемоги в обласних олімпіадах, шкільних заходах, присвячених рідній мові, Україні, творчості Т. Шевченка, Яра. Славутича та творчості багатьох письменників-краян.
Таісія Щерба — авторка довгої низки нарисів, критичних оглядів і повістей, оповідань, літературних портретів яскравих особистостей Херсонщини. У її творчому доробку – близько 300 публікацій у часописах та у всеукраїнських, обласних і місцевих періодичних виданнях.
Вірші пані Таісія почала писати у шкільні роки. Перша збірка поезій «Добра зернини» побачила світ у 1999 році. І зааз, коли не стало пані Таісії, ми хочемо пригадати віршовані рядки, які точно залишаться в пам'яті.
Життєві постулати
Я не люблю нахаб.
Вульгарність не сприймаю,
Не вмію жити в борг.
Хоча усе те знаю.
Болить моя душа
Від зла, їдкого слова,
Що жалить, мов оса,
Проймає до живого.
Не прагну керувати —
На те не маю хисту.
Я вмію працювати
На користь і для змісту.
Ціную в людях все:
Порядність і чесноти,
Що радість принесе,
Натхнення для роботи.
Живу не без гріхів:
Спокутую і каюсь,
Мов на Голгофу йду —
Впаду — знов підіймаюсь...
Все є в моїм житті:
І злети, і падіння,
Є місце доброті,
Є щедрість і прозріння.
Співаю гімн життю
За кожну мить, хвилину.
І вірю в доброту
З відкритістю, дитинно.
Річка мого дитинства
Я існувати без Дніпра
не можу,
Бо тут — мій світ,
і тут було зростання.
Сюди, щоб сил набратися,
приходжу,
Без слів приймає
він моє мовчання.
Як добрий тато
він мене стрічає,
Що не несу:
чи радість, чи розпуки.
Лиш він одним
моїм земним є раєм,
Я тут тамую всі життєві муки.
Буває він
прозоро-кришталевим,
А іноді бетон шматує грізно,
І голосом нуртує металевим,
Із настроєм,
як у людини, різним.
Дніпро свою роботу не рахує:
Милує шлюзи, пароплави,
лід ламає...
Людську недбалість
людям не дарує –
Тоді «горами хвилі підіймає».
Мені по серцю ці таємні гами.
Висока хвиля,
дивний плин речей.
Я з ніжністю
торкаюся руками
До кришталю
його старих очей.
Дитинство
Бажання є вернутися назад,
У царство —
безтурботних мрій, веселе...
До звичайнісіньких,
селянських хат,
Де степ і небо аж за обрій...
Леле!
Де хати не закриті на замок,
Чекати б маму з поля
на порозі,
Хоч на хвилинку
стати без думок,
З якими тяжко інколи
в дорозі.
Припасти знов до маминих
колін,
І, як в дитинстві,
все сказать крізь сльози.
Від зрілих літ
послати їй уклін,
Щоб поділити з нею
серця грози.
Дитинство миле,
ти давно пройшло,
Пролопотіло
босими ногами,
Та незабутнім знову ожило
Й до мене повертаєшся
ночами.
Мій біль
Старенькі люди,
вам би хліба й тиші,
Заслуженого спокою в душі.
Мій біль пече.
Як глянуть вам у вічі?
Тому й пишу оці жалі —
вірші...
Ховають смуток
немічні старенькі...
Хто їх, дітей держави,
захистить?
Як вижити на пенсії
маленькі?
А влада ними
вже не дорожить.
Моя Вкраїно, де твої поради?
Вирує знову
президентська гра...
У Раді б’ються
за нові посади,
Про найбідніших
думати пора...
Колись і в них
були міцними крила,
Стояли твердо
на своїх ногах.
Та їхня сила у труді згоріла,
А нині кожен,
як підбитий птах.
Охорони їх, Боже,
від потали,
Зігрій їх старість
і останні дні...
Щоб біля них онуки
щебетали,
Щоб не було так боляче мені.
Найсвятіше почуття
Страшніше смерті
лиш життя,
в якім нема кохання.
Безмовне скосить забуття
і німоти мовчання.
Була й моя фатальна ніч,
могла у ній згоріти.
Та перемогу здобула —
з коханням варто жити!
Через вітри несу і дощ
всі почуття до друга.
«Кохаю!» хай кричать уста,
І не страшна наруга.
Це — найсвятіше почуття
врятує світ,
а в нім — життя!
Два крила
Були невдачі у житті не раз,
Та вірила, що вогник
загориться.
Згораючи у полум’ї щораз,
Я воскресала,
ніби Фенікс-птиця.
Мільйон не вигравала
й не могла
Я колесо фортуни зупинити.
Стокрилою в сім’ї,
в труді була...
Заради цього, мабуть,
варто жити.
Сліпцем не йшла я
за велінням долі,
Дві смерті на віку пережила.
Кохання наше —
білий птах на волі,
А ми з тобою в нього —
два крила.
Дозволь мені з тобою
поруч бути,
Обпертись на крило
і все забути!
Допоки живеш
Допоки живеш —
то ніколи не пізно:
Засіяти поле
чи виспівать пісню,
Поставити хату,
дітей народити, —
Оце й називається —
гідно прожити!
Узнати ціну і коханню, і зраді,
І усмішці щирій,
відвертій пораді.
Сказати: «Надіюся!
Вірю! Кохаю!»
Забути образи й сказати:
«Прощаю!»
Чи мовити вчасно:
«Прощай і прости!»
Як терпиш поразку —
спалити мости.
Не пізно збагнути,
що роки спливають,
Що зерна добра
комусь вірші лишають.
Прощання з морем
Є старинна прикмета:
Щоб до моря вернутись,
Кинь у нього монети
Й зможеш хвиль
доторкнутись,
Які грають бурхливо,
Тануть тут — в кипарисах,
Й стогнуть чайки журливо
В перламутрових ризах.
Як хотіла б я, море,
Твою воду солону
Прихопити в дарунок,
Як найкращу обнову.
І коли розставатись
Буду, море, з журбою
Кину в воду монети,
Щоб зустрітись з тобою.
Редакція Кавун.City співчуває рідним та близьким пані Таісії.....
Читайте також: Повідомили про підозру головній бухгалтерці окупаційної адміністрації у Голій Пристані на Херсонщині.
Тримаймося разом!
- Заходь до крамнички мерчу Kavun.City
- Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
- Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
- Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
- Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
- Підтримати нас можна на PayPal [email protected]
Все буде Україна!
