У грудні 2023 року Росія завдала наймасованішого, на той час, ракетного удару по Україні за всю повномасштабну війну. Серед цілей опинився й пологовий будинок у Дніпрі. У момент влучання там перебували 19 породіль і четверо новонароджених дітей. Проте завдяки мужності, рішучості та зібраності завідувачки акушерського відділення Ірини Кульбач вдалося уникнути жертв серед пацієнток і немовлят.
Удар, що міг забрати десятки життів
29 грудня 2023 року ракета РФ влучила безпосередньо в будівлю пологового будинку. У цей час лунала повітряна тривога, і медперсонал уже встиг вивести всіх жінок і новонароджених в укриття. Катерина Лисенко, породілля, яка саме тримала на руках свого новонародженого сина Віктора, згадує:
«Медсестри наполягали спуститися, і вже за 5–10 хвилин пролунав вибух. Скло вилітало прямо на сходах. Усе сталося миттєво».
Її чоловік, В’ячеслав Лисенко, який був поруч, прикрив дружину та дитину своїм тілом. Від вибухової хвилі втратив слух на одне вухо, але врятував родину.
«Ми навіть не встигли щось подумати — діяли інстинктивно. А коли вже зник дим, почалися паніка і евакуація. Люди, що проїжджали повз, зупинялись і вивозили нас на своїх машинах», — пригадує він.
Жінка, яка стала щитом
Ірина Кульбач, завідувачка акушерського відділення, не тільки організувала евакуацію, а й до останнього контролювала ситуацію. Її поранило уламками, на тілі залишилися великі синці, але вона не залишила свого поста.
«Коли жінка народжує — вона мати, вона берегиня. Вона йде в укриття спокійно, бо знає: безпека понад усе», — говорить Ірина.
Її чітка команда та рішучість стали ключем до того, що жодна дитина, жодна мати не постраждали.
Символ надії
Один із символічних моментів — фотографія, де руки матері обіймають дитину просто на підлозі зруйнованого відділення. В іншій частині будівлі — на стіні залишився плакат із намальованою дитиною. Поруч — уламки ракет і тиша, яку раніше порушував тільки плач новонароджених.
«Ми не тільки врятували життя. Ми зберегли надію. Ми хочемо, щоб тут знову народжувались діти», — каже Ірина Кульбач.
Лікарі у ті дні разом з рятувальниками розбирали завали. Сьогодні вони мріють про відбудову пологового. Адже це місце має знову стати простором для життя, а не смертельної тиші після прямого влучання ракет РФ.
Історія Дарини Долі — пораненої спортсменки, яка поїхала на Кубок Європи
У війні народжуються герої. Дехто — в бою, інші — в лікарняних палатах, а хтось на тренувальному килимі. 17-річна дзюдоїстка Дарина Доля з Дніпра стала символом сили, витримки та незламності української молоді, яка зростає під звуки сирен і вибухів.
Удар по майбутньому
2 квітня 2024 року російська ракета вдарила по Обласному фаховому спортивному коледжу у Дніпрі — місцю, де виховали майбутніх олімпійців, зокрема Ярославу Магучіх, Михайла Кохана, Анну Рижикову та Дениса Кесіля. У коледжі на той момент навчалося 150 юних спортсменів. Унаслідок удару були вибиті вікна, зруйновані тренувальні зали, перекриття, поранено четверо дітей. Серед них — Дарина Доля.
Дарина щойно приїхала з дому в Нікополі й розбирала речі в кімнаті, коли пролунав сигнал повітряної тривоги.
«Я думала, ще хвилину, і спущусь. Але ми не встигли — вдарило склом. Потім кров, підвал, шок. Я сиділа на підлозі, і з мене текла кров», — згадує дівчина.
Сльози, які бачити важко
Того дня в коледжі панував відпрацьований порядок: припинення занять, евакуація дітей в укриття. Але ракета прилетіла занадто швидко. Георгій Гавриш, тренер Дарини, не витримав під час інтерв’ю: «Мені подзвонили, сказали, що є постраждалі діти… Я був за 10 хвилин на місці…» — далі кремезний сильний чоловік не зміг стримати сліз.
Дисципліна врятувала багатьох, але встигли добігти до укриття не всі. Чотирьох дітей було поранено уламками скла. Дарині довелось накласти п’ять швів на обличчя. Але перше, що вона запитала в лікарні: «А я поїду на змагання?»
Дарина — юна майстриня спорту з дзюдо. Її батько — військовий, мама працює в Запоріжжі, бабуся живе під обстрілами в Нікополі. Дівчина не одразу зізналася рідним про поранення — не хотіла, щоб вони хвилювалися.
Уже за тиждень після обстрілу Дарина вирушила на Кубку Європи. Через поранення і стрес вона не здобула медалі. Але вже через два місяці виборола друге місце на Кубку України серед дорослих.
«Я їду перемагати!» — сказала вона тренерам. Поїхала. І перемогла.
Тримаються і перемагають
Приклад Дарини — доказ того, що українська молодь, навіть попри поранення, навіть у підвалах, продовжує боротися за своє майбутнє.
У підвалі спортивного коледжу, що стала спальнею - укриттям, ночують юні чемпіони.
Там, де звучать сирени, вони знову і знову виборюють право на життя, навчання, тренування. І — на перемогу.
Відеоісторію про незламних дивіться у відео нижче
Читайте також: Оголосили підозру колишньому судді з Криму: влаштувався до окупаційного «суду» на Херсонщині.
Тримаймося разом!
- Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
- Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
- Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
- Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
- Підтримати нас можна на PayPal [email protected]
Все буде Україна!
