Галину М'ячикову знають в обличчя кілька поколінь херсонців — вона була у витоків відомих телепрограм, зокрема «Ранок на Скіфії» та «Починайте день з нами». 24 грудня 2024 року після важкої хвороби пані Галина померла.
Про смерть Галини Анатоліївна повідомив Валерій Долина, Голова правління Херсонської обласної організації Національної спілки журналістів України:
«Пішла з життя Галина Анатоліївна М'ячикова. Вона мужньо боролася з тяжкою хворобою, до останніх миттєвостей не втрачала віри і присутності духу, навіть близьких, рідних, нас, колег, почасти намагалася бадьорити, але ж...
У пам'яті — воістину граційно-гарна, чорнява, струнка та вродлива, завше доглянута, а ще - врівноважена, розсудлива та ініціативна, з якимось особливим за силою впливу внутрішнім стрижнем — справжня Україночка!
Доля відвела їй, на жаль, всього лишень 56 з невеликим літ. Із них левова частка пов'язана з Херсонським телебаченням. І вона до останніх своїх днів щиро та цілком заслужено гордилася цим, вважала такий дарунок долі головним надбанням свого життя.
Як телережисерка разом з колегами стояла біля витоків, перших творців і зачинателів одного з найуспішніших і найавторитетніших проектів - щоденного ранкового телевізійного блоку «Починайте день з нами» (потім — «Ранок на"Скіфії»). Небавом він переріс у цілу редакцію, розпросторювався за тривалістю в етері і тематичним спрямуванням, обростав супутніми актуальними програмами, отримав і вечірні часові відрізки. Сама ця ранкова редакція забезпечувала до 3-х і більше годин щодобового контенту власного виробництва. Колеги розуміють, що то важить!
Проект проіснував понад 20 років. За цей час гостями студії, героями розповідей, замальовок і інтерв'ю, а ще — прямих включень у загальноукраїнські споріднені проекти центральних телеканалів були, без перебільшення, тисячі, десятки тисяч херсонців, гостей степового краю.
Серед творців, організаторів і натхненників того великого масиву творчо-технічної роботи роль і місце Галини Анатоліївни була однією з визначальних!
Потім була посада головного режисера всього телевізійного цеху телерадіокомпанії.
І хоч відповідальності та обов'язків значно побільшало, разом з командою уміла давати раду викликам високопрофесійно та розсудливо.
Вона щиро кохалася в українському слові і поезії. Пригадується арт-проєкт, коли до Шевченкових роковин редактори і режисери на свій смак читали в телеефірі поезії Кобзаря.
Дуже то професійно та проникливо робила Галина Анатоліївна! Виявляється ще з юних літ навчалася майстерності декламування у студії читців української поетичної творчості.
Вона була глибоко патріотичною за своєю суттю. З перших днів окупації московитами Херсона у 2022-му році разом із земляками сміливо виходила на акції спротиву і протесту на центральну площу. Разом з чоловіком важко пережила реальні небезпеки окупації в рідному місті аж до звільнення.
Щирі співчуття чоловікові Олександру, який, до речі, чимало літ працював відеооператором у телередакції, синові Владиславу, близьким, усім, хто знав Галину Анатоліївну!»
Галина М'ячикова у ХерсоніФото: Галина М'ячикова
У грудні журналісти долучились до зборів, аби підтримати пані Галину у боротьбі із хворобою. Тоді відома журналістка Тетяна Висоцька писала зі слів сина пані Тетяни Владислава:
«Мама дуже важлива для мене людина, я не знаю, де б я був, якби не вона. Я виріс в такому хуліганському райончику Херсона, ХБК, консервний завод, ресторан «Сатурн», ми всюди лазили з хлопцями. Головна мамина настанова в дитинстві була: «Владік, перш ніж щось зробити, кілька разів подумай і зваж, чи не принесе це біль рідним і мені».
Родина у нас звичайна, але зараз, коли я виріс, я розумію, як вона намагалася дати мені найкраще і чого їй це коштувало. Я посилено займався англійською, ходив на бально-спортивні танці, уявіть, проживаючи в такому районі, як це виглядало. Але потім я подякував мамі. Вона займалася зі мною, ми разом вчили вірші Шевченка, мама вчила декламувати – вона ж недарма режисерка. Я вчився в ліцеї при педагогічному університеті, там всі мажори, а я виїздив на гарній пам’яті, все схоплював на лету.
Я досить швидко відчув себе незалежним, почав працювати, їздити по відрядженнях, і от ці постійні зідзвони щодня – це тоді виглядало для мене як сюсі-мусі, а тепер дуже шкодую. Але для мене було дуже важливим з перших зароблених грошей купити мамі подарунки, дати гроші на салон краси, я і зараз їй кажу – все буде добре, моя дівчинка, тому що вона дуже важлива жінка в моєму житті. Зараз сльози навертаються, бачу, як біля мами в лікарні плаче батько, цілує їй руки, а мені не можна розкисати. Я маю бути сильним, зараз я став главою родини. Це вже вийшовши з лікарні я можу подзвонити друзям, дівчині і розповісти, як мені важко.
Я багато чого встиг зробити в житті і не все було правильним, та я вихований в достойній родині, мама прищеплювала розуміння добра, але ота юнацька хуліганська натура інколи брала верх. Та мама в нас справжній боєць, вона багато чого витягла в нашій родині. І вона авторитет для багатьох, уявіть, навіть зараз мої друзі, 30-річні дядьки, якщо стикаються з нею в магазині, відставляють пляшку пива і ховаються. Коли мама захворіла, друзі передавали для неї свіжовичавлений гранатовий сік із Одеси, здають для неї кров, тому що це Галина Анатолівна!
Останні роки на Скіфії мама була головною режисеркою, а загалом пропрацювала там 25 років. Я в неї питав, то вона сказала, що найбільше пишається ранковою програмою – «Починайте день з нами», мама її створила.
Так вийшло, що я працював у Києві, коли розпочалася велика війна. Батьки в Херсоні перші тижні ховалися в погребі, коли кац%пи гатили по будинках (район досить близько від Антонівського мосту). Батько – колишній афганівець, тому вирізняв звуки виходів-приходів, облаштував погріб. А потім моя мама звідти вийшла і знімала р%сійську техніку, коментувала це, кляла окупантів і виклала в інтернет. Я благав бути обережнішою, але треба знати мою маму!
А потім почалися мітинги, мама в кишеню за словом не лізла, прямо в очі говорила окупантам, все, що думає. Причому ходила на протести в патріотичній шапці і з прапором. Батьки були на всіх протестах, поки росіяни не почали кидати світлошумові гранати. Хоч як важко було виживати в окупацію, мама, звісно, не прийняла пропозицію від колаборантів викладати в коледжі чи універі, рятував город, батьки подалися продавати на ринок.
Коли нарешті звільнили Херсон, я приїхав за ними. Це була неймовірна зустріч, ми не бачилися майже два роки, і в окупації який зв’язок – десь якийсь вайфай раз на тиждень, синочка, люблю, живі-здорові.
І тут я побачив, що мама ходить із паличкою. Тоді вона думала, що може, розтягнула зв’язки. Ми виїздили з Херсона, було вже гучно через артилерію, на Миколаївському шосе в магазині батьки побачили українські продукти, в машині — плейлист із новітніх українських пісень, які вони не чули в окупації. Мама сильно плакала, знаєте, оця пісня грала – «Там, біля тополі, калина росте».
На Київщині, де батьки облаштувалися, ми вже почали їздити по лікарях, тазостегновий суглоб, ясно, але лікарі думали різне. Та потім ми потрапили в інститут раку і нам сказали – онкологія. Влітку 23-го року була пересадка кісткового мозку, мама довго поновлювалася, потім щодва тижні в лікарню на перевірки, вона намагалася ходити з палочкою, потім без, ніби все минулося.
Я не знаю, як цей всесвіт працює, після хімії вона була лиса, а потім її буйне чорно-сиве волосся повідростало, мама якраз сфоткалася біля троянд. І тут буквально за кілька днів зловила застуду, різко стан погіршився, втрачала свідомість, ми привезли в інститут раку і нам сказали – стався рецидив. Нічого не хочу поганого сказати, за держпрограмою надавали ліки, ми купували додаткові, а ще кров. У липні якраз прилетіло в Охматдит, важко було знайти донорів, але друзі допомогли, і купували кров, треба було терміново підіймати гемоглобін, і тоді трохи покращало.
В вересні почали відпускати додому, та організм все одно був не такий зміцнілий. Ця зараза завжди шукає слабкі місця. Знов якась застуда. І в кінці жовтня почалося все по-іншому, а тижні три тому лікарі сказали, що та хімія не діє, організм адаптувався. Запропонували інше лікування, інший препарат, не по держпрограмі. А це купа грошей. Мені не вистачає годин у добі, працюю на будівництві. І немає часу подаватися на фонди, бо хвороба прогресує, а рятувати треба вже. Зараз мама у відділенні з подачею кисню до ліжка, бо лікування важке. Мамі тяжко говорити, але вона ще й нас заспокоює. Та вона цього не заслужила. Більш за все в житті я б хотів, щоб цього не було, я все б за це віддав!».
Редакція Кавун.City співчуває рідним та близьким пані Галини....
Читайте також: В Росії покінчив із собою юнак з Херсонщини: його примусово вивезли до прийомної родини
Тримаймося разом!
- Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
- Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
- Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
- Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
- Підтримати нас можна на PayPal [email protected]
Все буде Україна
