У фінському виданні «Kainuun Sanomat» вийшов великий матеріал, присвячений журналісту та громадському діячеві з Нової Каховки Сергію Цигіпі, який перебуває в полоні росіян. Журналісти Кавун.City почитали матеріал та розповідають, що нового відомо з життя Сергія Цигіпи та боротьбу його дружини Олени за звільнення чоловіка.
«Українська наполегливість і незламність яскраво символізуються індустріальним містом Нова Каховка, розташованим на Херсонщині», — так починають матеріал журналісти. Далі йде невеликий опис Нової Каховки та трагедії підриву росіянами Каховської ГЕС.
З початком окупації багато жителів проявили героїчний опір: вони виходили на акції протесту з українськими синьо-жовтими прапорами та висловлювали протест проти озброєних російських військових. Одним із таких протестувальників був активіст і журналіст Сергій Ципіга. Уже 12 березня 2022 року його заарештували, і відтоді він перебуває в російському полоні.
Протягом більше, ніж двох з половиною років дружина Сергія Олена Цигіпа робить усе можливе, щоб повернути чоловіка додому. За наявною інформацією, Сергій наразі перебуває у в'язниці приблизно за 1 500 кілометрів у глибині Росії.
Сергій та Олена ЦигіпаФото: Олена Цигіпа
Олена і Сергій познайомилися в молодіжному аматорському театрі. Олена була актрисою, а Сергій працював у міських службах, іноді допомагаючи театру в його проєктах.
За словами Олени Ципіги, Сергій був відомий у місті як творча особистість і активний громадський діяч. Раніше він тричі обирався депутатом Новокаховської міської ради, а також заснував музичний проєкт, названий «Таврійський рок-н-рол», що відсилав до багатої історії регіону. Він також встиг написати кілька книжок і працював журналістом.
У 2015–2017 роках Сергій добровільно приєднався до Збройних сил України і служив у складі підрозділів антитерористичної операції на сході України. На той час Росія вже вела війну на Донбасі. Рішення про демобілізацію було ухвалено через стан його здоров’я.
За словами Олени Ципіги, до початку повномасштабної війни Росії проти України Сергій уже пів року офіційно перебував на пенсії. У цей період він написав дві дитячі казки, які були присвячені Новій Каховці.
– Ми якраз шукали можливості для публікації цих казок, підбирали ілюстратора, але війна все зупинила, – розповідає Олена Ципіга.
Вранці 24 лютого 2022 року Україну сколихнули новини про російське вторгнення. Олена розповідає, що Сергій одразу вирішив звернутися до військкомату, щоб дізнатися, чи формують підрозділ для захисту міста. Його дані записали і сказали, що автомобіль вже вирушив за зброєю до обласного центру.
– Але після цього з ним ніхто більше не зв’язувався, – зазначає дружина.
– Ми ще раз прийшли до військкомату, але він був зачинений без жодних пояснень. Ми вирушили до поліцейського відділку, але його двері теж були зачинені. Можливо, поліція була евакуйована, або там вже перебували російські військові. Ми цього не знали.
– Коли ми прийшли до міської ради, то в коридорі зустріли кількох депутатів. Вони сказали, що їх терміново викликали на нараду, але жодної інформації немає. Коментарів не давали.
Саме тоді, за словами Олени, Сергій вирішив, що він буде висвітлювати всі події, які відбуваються в окупованій Новій Каховці, на своїх сторінках у Facebook і Telegram.
– Він сказав, що це гібридна війна, і інформація теж є зброєю. Якщо у нього немає вогнепальної зброї, то його зброя – це інформація.
Подружжя почало допомагати самотнім людям, які через стан здоров’я не могли покинути свої домівки. Сергій писав про життя в умовах окупації, – розповідає Олена Ципіга.
Йому дзвонили з багатьох телеканалів, газет і журналів не лише з України, а й з усього світу. Тим часом родина почала займатися волонтерством.
– Ми з Сергієм вважали, що невдовзі Нову Каховку буде звільнено від російських військ, і не хотіли, щоб наші люди брали гуманітарну допомогу від окупантів. Тому ми дуже активно працювали як волонтери.
Подружжя допомагало самотнім людям, які через стан здоров’я не могли вийти з будинків. Таких людей було багато як у Новій Каховці, так і в сусідніх селах, куди можна було дістатися. Родичі цих людей пересилали гроші на покриття витрат, на які Сергій і Олена купували ліки та продукти, а потім доставляли їх за вказаними адресами.
Сергій Цигіпа Фото: Сергій Цигіпа
Шостого березня у Новій Каховці відбулася проукраїнська акція протесту. Олена згадує, як люди домовилися між собою показати російським військовим, що їх і їхнє "звільнення" у місті не чекають, адже в Новій Каховці все було добре до їхнього вторгнення.
Чому Сергій не хотів ховатися? На це питання поки що може відповісти лише його дружина.
– На акцію протесту прийшло близько п’яти тисяч людей. Сергій був активним учасником цього протесту, і, можливо, його було неможливо не помітити. Він зняв коротке відео, яке одразу виклав у Facebook, прокоментувавши все, що відбувалося. Коли ми повернулися додому після протесту, Сергію прийшло попередження: «Будь обережним, на тебе відкрито полювання».
– Сергій декілька днів ховався у друзів, то в одних, то в інших, але потім перестав це робити.
Люди, які пережили окупацію, розповідають, що більшість із них намагалися ховатися від російських військових, щоб уникнути арешту, який міг би становити загрозу для їхнього життя. Чому Сергій не хотів ховатися? На це питання поки що може відповісти лише його дружина.
– Думаю, він розумів, що цього не уникнути. На той момент у окупованій Новій Каховці були його мати, дочка, онуки і я із сином. Можливо, він думав, що його прийдуть шукати, і це налякає матір, дітей і всіх інших.
Відомо, що російські окупаційні органи, які отримали доступ до українських міст, мали списки людей, що вважалися небажаними для російської системи. До таких належали журналісти, громадські активісти, колишні військовослужбовці та звичайні мешканці, які чинили спротив окупації.
Сергій та Олена ЦигіпаФото: Олена Цигіпа
Окупаційна влада отримувала імена для своїх списків від місцевих колаборантів, яких в Україні називають німецьким терміном "гауляйтери". Це були місцеві працівники, які погоджувалися співпрацювати з окупантами.
– Сергій мав гарячий темперамент. Можливо, для нього ховатися було просто огидним. Він відчував потребу допомагати людям, поширюючи інформацію. Ймовірно, він не міг змиритися з тим, що більше не зможе діяти і працювати спокійно, як раніше. Це лише мої припущення. Я вірю, що Сергій повернеться і сам розповість про свої мотиви, – говорить Олена.
У день свого зникнення, 12 березня, Сергій вирушив пішки до міста Таврійськ, що за п’ять кілометрів від Нової Каховки. Він планував відвідати матір Олени.
– Щоб дістатися до Таврійська, потрібно було пройти через блокпост на Північнокримському каналі. Ми неодноразово проходили цей блокпост раніше. Це була формальність: російські військові перевіряли паспорт, це займало кілька секунд, і ми рухалися далі. Але цього разу він пішов і не дійшов до місця призначення. Мама зателефонувала і сказала, що він не прийшов. Згодом стало зрозуміло, що Сергія полонили росіяни.
Лише через кілька місяців Олена дізналася, що Сергій перебуває в слідчому ізоляторі №1 у Сімферополі, на окупованому Росією Криму. У грудні вона уклала договір із адвокатом. Завдяки офіційним запитам вдалося з’ясувати, що Сергію висунули звинувачення за статтею 276 Кримінального кодексу РФ – «шпигунство».
6 жовтня 2023 року російська сторона оголосила йому вирок: 13 років ув’язнення в колонії суворого режиму.
Апеляційне засідання відбулося 18 лютого 2024 року, але вирок залишився незмінним. Наразі Сергій відбуває покарання, призначене йому російською стороною, у Третій колонії суворого режиму в місті Скопін Рязанської області в Росії. Йому заборонено контактувати з рідними через листи чи телефонні дзвінки. Відстань до рідного міста в Україні становить близько 1 500 кілометрів.
– Наразі я дуже сподіваюся, що адвокат зустрінеться із Сергієм, і ми дізнаємося, чому йому заборонено листуватися з родиною, чому телефонні дзвінки заборонені, і чому я не можу надіслати йому посилку з теплим одягом, – каже Олена.
З джерел, які Олена не може назвати, відомо, що Сергія чотири рази поміщали до штрафного ізолятора. Його перевели до закритої зони через те, що він відмовляється приймати російське громадянство та працювати в трудовому таборі в’язниці, оскільки офіційно є пенсіонером.
Олена мала можливість листуватися з Сергієм, поки той перебував у слідчому ізоляторі Сімферополя. Останній лист прийшов після його переведення до Скопіна, у якому повідомлялося, що він прибув на місце.
– Я надіслала офіційний запит до колонії, але відповіді не отримала. Навіть за російськими законами, якщо ув’язненого перевозять, про це обов’язково повинні повідомити рідних. Цього не сталося. Тож Росія порушує закон на всіх рівнях.
Сергію зараз 63 роки. Олена хвилюється за здоров’я чоловіка, сподіваючись, що він витримає ці умови й дочекається дня свого звільнення.
– Сергій залишається сильним. У листах він давав мені поради, до кого можна звернутися. Він також за допомогою адвоката складав скарги від свого імені. Він не здається. Він – боєць і добре тримається. Я пишаюся ним, – каже Олена.
Нині Олена живе в Києві та продовжує дистанційно працювати вчителькою в українській школі, яка досі функціонує в Новій Каховці. Увесь свій вільний час вона присвячує інформаційній боротьбі та роботі, спрямованій на звільнення незаконно ув’язнених громадян із російських в’язниць. Вона розповідає, що зустріла багато жінок, які поділяють її долю та стали її сестрами за бідою.
– Ми розуміємо одна одну краще за всіх. Ми теж перебуваємо у в’язниці разом із нашими близькими, хоча й на відстані.
Читайте також: Херсонський хлібокомбінат збанкротував: розповідаємо про ситуацію з хлібом на Херсонщині в цілому
Тримаймося разом!
- Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
- Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
- Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
- Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
- Підтримати нас можна на PayPal [email protected]
Все буде Україна
