Фото пані Надії, оточеної речами, які постраждали від затоплення її будинку після руйнування дамби Каховської ГЕС російськими військовими, вже облетіло весь світ. Робота руки британця Едварда Метьюза стало одним із переможців престижної премії «Портрет людяності» (Portrait of Humanity) у 2024 році. Пані Надія не побачила цього фото — вона померла після тривалої хвороби.
Історію своєї мами описала Любов Дудко. «Чи знала моя мама, Надія Іванівна, що після смерті стане одним із облич війни в Україні...».
Любов ДудкоФото: Любов Дудко
Фото Надії Іванівни — саме так звуть героїню — покажуть на глобальній виставці, яка відбудеться у Польщі, в Лондоні, на Індійському фестивалі та увійде до видання «Портрет людства. Том 6» (Portrait of Humanity Volume 6).
«Не знала... Як не знали і тисячи українців, яким довелося стикнутися з фатальним вироком війни, з жагою влади і крові нелюдів, а також тупих бездушних створінь, які виконували накази...», — ділиться пані Любов та розповідає історію, яка відбувалась тоді, коли Едвард Метьюз зробив свою вже легендарну світлину.
«... Виносити речі з будинку було важко не тільки фізично, всі вони були просякнуті брудною водою, а й морально. Найбільше шкода фотографій, історій життя нашої родини, деякі повністю розмиті, інші значно пошкоджені. Відносно найякіснішими, як не дивно, виявилися фото моєї бабусі 30 — 40 років, які вже пережили війну вдруге.
Волонтери допомагали в основному їжею, гігієною, розчинами для дезінфекції та господарським інвентарем. Виносити все потрібно було швидко, бо вже почала з'являтися пліснява. Не вистачало фізичної сили, навіть, порожні меблі винести було нереально — настільки вони були набухлі і просякнуті водою, саманні стіни обвалилися до каміння, добре, що ця основа там була, бо літня кухня не встояла, так само як і сусідський, на вигляд набагато кращий будинок, ліг повністю.
Ворота були відчинені для всіх хто хотів сфотографувати чи взяти інтерв'ю. Ми виглядали якось недолуго, мені так здавалось, у бруднючому взутті в легкому літньому одязі, поряд з представниками ЗМІ з Іспанії, Великобританії, які були одягнені в бронежилети та шоломи. Кореспонденти та фотографи швидко зникали після повідомлення по рації, що наш сектор обстрілюється. Свист міномету — і я бачу влучання в сарайчик на протилежному березі озера, ще свист — і стовп води здіймається вгору, розуміюю, що наступний постріл може бути вже в нашу сторону, швидко біжу і гукаю дитину, згадуючи що вона (між ділом сказавши) піде дивитися, чи не припливли міни на городі (!). Біжимо у вже майже «звільнений» від усього будинок, в якому добре чутно бабахи через вийняті шибки, ховаємося між стіною і порожньою шафою, яку неможливо було винести через її теперішню вагу, здіймаються злякані нашим приходом нові жителі прохолодного вогкого будинку — великі мухи.
Мама майже постійно мовчала, була на вигляд спокійною і мені здавалося, вона мені вірила, коли я казала, що ми зробимо ремонт і буде все навіть краще... Речі викинути не дозволила: все літо їх сушила і прала, їхати, звичайно, знову відмовилася, жила у моєї сестри, поки не висохла хата.
Рак — страшна і підступна хвороба... 4-та стадія, метастази скрізь...легені були заповнені рідиною на 70 %, як і наш будинок наповнений «патологічною» водою...
Я не встигла зробити для мами занадто багато...
Царство небесне, Матусю!»
Читайте також: Називають «ждуніхами» та «хохлушками», грабують та залякують жінок: що роблять росіяни у Скадовську
Тримаймося разом!
- Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
- Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
- Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
- Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
- Підтримати нас можна на PayPal [email protected]
Все буде Україна!
