У 2020 році Василь Паламарчук у Херсоні презентував свою книжку під назвою «Військовий непотріб». Воїн, який пройшов АТО, нині продовжує службу. Позивний «Адвокат» у День Соборності України, 22 січня 2024 року, святкує свій 43-й день народження.
Ця книжка - про простих людей, яких ми можемо побачити в автобусі, які живуть поруч з нами, розповідав під час презентації у 2020 році Василь Паламарчук. Важко писався роман — над першими п’ятьдесятьма сторінками працював більше двох років, а останні 200 написав за десять днів.
«Це шість місяців служби. Про цей невеличкий проміжок. Все про те, як воно відбувалося, як починалося, про те, з якими труднощами зтикалися, як виходили з цього. Їх життєві ситуації, будні. Десь сумно. Книга написана з гумором».
Головні герої книжки — Сергій Бугаєнко і Анатолій Широкопояс — у 2014 році разом із Василем служиби у 28-ій окремій механізованій бригаді. У 2014 — 2015 роках Василь Паламарчук брав участь у бойових діях як боєць саме 28 Окремої механізованої бригади імені Лицарів зимового походу.
Презентація книжки Василя Паламарчука у 2020 році
Після демобілізації жив з родиною у місті Олешки на Херсонщині, працював юристом, виховував трьох дітей. Там його і застало повномасштабне вторгнення росії в Україну.
У 2022 році Василь знову подався до лав ЗСУ.
«Я вирвався з оточення, ранком 24-го лютого 2022 року, з окупованого міста на лівому березі Херсонщини. Ми не встигли отримати зброю, як вже армія вторгнення перекрила всі дороги. Вибирався я плавнями на човні, коли Антонівській міст був вже під окупантами.
Ті, хто не зміг цього зробити, їх доля склалася по різному. Когось осудили на 15 років за тероризм і відправили гнити в табори, комусь прострелили коліно на очах родичів, когось замордували до смерті, когось зарубали сокирою в лісі, когось розстріляли на городі разом із малолітнім сином. Хтось пропав безвісті. Кількість згвалтованих дівчат і жінок не піддається ліку. Комусь пощастило вирватися. Така вона доля людей в окупованій Херсонський області», — розповідає Василь.
Вже після деокупації Херсона, у листопаді 2022-го, Василь Паламарчук так описував досвід окупації:
«Що таке окупація? (Емоційний погляд з тимчасово окупованого м.Олешки). Окупація - це абсолютне беззаконня. Це повна сваволя окупантів і безправність та беззахисність місцевого населення. Це постійна тривога і страх, що липким густим туманом оповила людей, за життя дітей, батьків, рідних і близьких, за долю країни. Це переховування українських символів, українських слів, українських думок. Це відчай, який охоплює тебе від безсилля і неможливості хоч щось змінити. Це суцільна наруга над гідністю. Це вічні сутінки, що поселилися в наших серцях. Це рабство.
Рашистські мерзотники заявляють, що прийшли нас «асвабадіть». Від чого??? Від нашої історії, культури, від нашої землі, від нашого українського духу, від нашого життя?
Мої прадід і прабабка по материнській лінії, яких я добре пам'ятаю, бо підлітком застав їх живими, народились приблизно в 1880-х роках тут, на цій землі. Тут вони прожили своє довге і важке селянське життя.
Всі трагічні події двадцятого століття їх не оминули, важким катком прокотившись по їхнім долям. Поховані вони на Олешківському кладовищі. Там же, на жаль, знаходяться і мої дід і бабуся, мама й батько і велика частина нашої рідні... Це сумна, але звичайна частина життя. Такі самі сімейні історії мають більшість місцевих жителів. І всі вони знають, пам'ятають, що наші діди-прадіди були УКРАЇНЦЯМИ, розмовляли українською мовою (хоча, звісно, з місцевим колоритом), що це наша земля, рясно полита українськими потом і кров'ю.
Незважаючи на совкову назву «Цюрупинськ», всі місцеві знали, що справжня назва нашого міста, міста козацької слави і звитяги — Олешки.
Ці упирі заявили, що несуть «руський мір» на «ісконно руськіє землі». Самі раби і хотіли рабами зробити нас. Та ніколи цього не буде! Досить! Ніколи вільний громадянин вільної країни не буде рабом і не стане на коліна перед рашистської наволоччу! Тут була, є і завжди буде Україна. Слава Україні!»
Василь ПаламарчукФото: Василь Паламарчук
Родина Василя залишалась певний час в окупації. Їм вдалось евакуюватись, коли Василь як раз тримав оборону Київщини. Йому випало визволяти Бучу та Ірпінь. Він був одним з перших, хто бачив наслідки звірств росіян на власні очі.
«Ми супроводжували підрозділ ГУР. Я був на закритті: вони заходили, а я прикривав їх», — розповідає боєць.
Серед інших обов’язків він також проводив відео- та фотофіксацію злочинів росіян.
«Місцеві мешканці були на стресі. Запам’яталися дві дівчинки, років 14 — 15. Вони вийшли з підвалу, де просиділи 36 діб безвилазно. Вони були білі, геть білі. Не бачили сонячного світла, дихали через вентиляційну трубу. Вони були надзвичайно раді, у них буря емоцій», — каже Василь.
Далі Василю випало воювати на південному напрямку. Пів року він воював саме під Херсоном, окупованим росіянами. Але за два дні до деокупації міста — 9 листопада 2022 року — підрозділ Василя відвели від Херсона:
«Ну це лютий писець. Шість місяців воювати під Херсоном щоб перед його звільненням нас звідти вивели», — написав Василь 12 листопада 2022 року. Втім, дістатись звільненого міста Василю вдалось:
«Я не можу передати відчуття словами, коли зайшов у Херсон. Я став на стелу і у мене текли сльози. Я вийшов з цього міста 24 лютого. Я знав, що воно в окупації. І ось я повернувся. Це були шалені відчуття і я не стримував своїх сліз», — зізнається боєць.
Василь ПаламарчукФото: Василь Паламарчук
Далі — продовження служби. Зокрема під Бахмутом. Так описує свої відчуття і те, що відбувалось, 21 вересня 2023 року Василь Паламарчук:
«Ми вийшли... Це було важко, страшно, холодно, мокро, в болоті, в крові, в поту, інколи весело. Вийшли не всі... Яких чудових людей ми втратили... І ти наче такий мужній тактикульний воїн, брутально-бородатий, а подивишся відео з тими, хто тримає для нас небо, і сльози так самі і котяться.
Тепер відновлення. Психологи, вечірні перевірки, журнали, відомості, рапорти, пояснення, шикування, списки, подання, розслідування і ще 100500 паперів, які ніхто і ніколи не буде читати. Українська Паперова Армія знову розкинула свої тенета із яких неможливо вибратися.
Будуть відпустки, повернуться ті, хто в шпиталях, поповнять людьми, навчання, ремонт машин, а потім знову до роботи. Ryznя сама себе не повбиває — треба їм у цьому допомогти. Все буде Україна, я точно знаю».
Василь ПаламарчукФото: Василь Паламарчук
Василь пише свої армійські нотатки у Фейсбук. Можливо згодом вони ляжуть в основу його чергової книги. Але спочатку — Перемога.
«Золотий хрест» — нагорода Василя Паламарчука
Нагорода Василя ПаламарчукаФото: Василь Паламарчук
У 2023 році Василь Паламарчук став обличчям грудня для благодійного військового літературного календарю
Грудень у військовому літературному календаріФото: Василь Паламарчук
День народження письменник, який народився в річницю проголошення Акту Злуки, зустрів у війську: «Із досягнень — те, що досі живий, не дивлячись на всі обставини. Це вже втретє я на війні зустрічаю свій день народження. Треба вже змінювати локацію. Із мінусів — те, що немає поруч коханої дружини та дітей. Але поруч є колеги по небезпечному бізнесу, це вже плюс. Загалом все добре. Працюємо далі. Собі хочу побажати скорішої Перемоги і най здохне вся руsня».
Читайте також:
Вулиця Сергія Зелінського: мешканців Кізомису просять підтримати назву на честь загиблого Героя
Тримаймося разом!
- Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
- Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
- Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
- Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
- Підтримати нас можна на PayPal [email protected]
Все буде Україна!
