Ірину Саліхову у Херсоні знають завдяки багатьом проєктам. Вона була останньою головною редаторкою газети «Херсонський вісник», яку Херсонська міська рада ліквідувала наприкінці 2015 року і з якої згодом народився «Кавун.City». Пізніше працювала в різних виданнях Херсона, викладала сальсу і бачату для всіх охочих, займалась благодійністю – допомагала херсонським діткам-сиротам. Із початком окупації Херсона росіянами Ірина разом із друзями допомагала херсонцям отримувати такі безцінні ліки.
На самому початку окупації, 24 лютого 2022 року, в родині Ірини точились сімейні наради про те, щоб виїхати. Мама Ірини має інвалідність, отже, могли швидко постати проблеми з забезпеченням ліками. В той же час, покинути квартиру, яку все життя мама обживала, теж було вкрай важко. Зрештою, все ж таки залишились.
Ірина до окупації на сальса-вечірці
Допомагали з перших днів окупації купувати медикаменти
Вже 25 лютого, коли точились важкі бої за місто в районі Антонівського мосту, постала гостра проблема в ліках і медикаментах. Ірина відгукнулась на заклик міської ради про допомогу: «Були потрібні перев'язувальні, знеболювальні та кровоспинні. Все це потрібно було принести до міської ради — вони координували. Ми разом із друзями, як і багато інших людей, привозили це все до міської ради. Купували спочатку за свої кошти, потім оголосили збір в соцмережах. Але переважно спочатку все ж таки купували за свої».
Кілька днів все це волонтери просто звозили до міської ради, але зрештою побачили, що медикаменти просто накопичуються. Тому Ірина вирішила зв'язатись безпосередньо з обласною лікарнею, куди привозили поранених. Так і налагодили поступово систему: завідувачі відділень давали списки в аптеку при лікарні, а волонтери закривали потреби завдяки зібраним коштам. Спочатку закривали потреби реанімації, далі — хірургії. Вже в останню чергу закривали потреби для поранених із менш тяжкими ураженнями.
«Згодом бійців стали направляти не лише до обласної, а й до інших лікарень. Вдвох із чоловіком ми вже не вивозили. В перші дні допомагали друзі: і переносити коробки з ліками, і робити поширення інформації в соцмережах. Я їм так за це вдячна!»
Саме репости в соцмережах у перші дні допомогли збирати кошти в необхідних обсягах і зібрати команду небайдужих волонтерів. Згодом Ірина назве цю команду «Котики-патріотики»: «У мене вже були кілька команд, з якими ми працювали в різних проєктах. Але я вирішила не задіювати їх безпосередньо в цій діяльності. Я просто написала в соцмережах про потребу — от хто відгукнеться, той відгукнеться. За ніч я забрала команду з 17-ти людей, які готові були витрачати свій час на допомогу іншим».
Ми не розуміли, що відбувається, каже Ірина: місто фактично паралізоване, на роботу мало хто ходить, навчання немає. Тож люди були готові займатись волонтерством — і саме ці 17 людей стали тими самими «Котиками-патріотиками»: «Котиком-патріотиком я називала свого кота ще до повномасштабного вторгнення. Просто так співзвучно було. Але ми потребували якоїсь ідентифікації нашої волонтерської групи. Тож я запропонувала саме цю назву. Власне, інших варіантів і не було. Ця назва всім запала в душу, тож зголосились швидко».
Автор емблеми — Денис Малов. Нині — в лавах ЗСУ
Емблема волонтерського руху «Котики-патріотики»
Люди сподівались, що війна триватиме 2 — 3 тижні
Я не можу сказати, чому обрала саме цей напрямок — допомога ліками, каже Ірина: «Я просто побачила один із численних запитів, які мені траплялися в моєму інформаційному потоці. І саме цей відгукнувся. Може тому, що у мене мама з інвалідністю і я знаю, як це важливо, як це потрібно підтримувати здоров'я у належному стані. А потім побачила, як у Херсоні почалась паніка і люди масово вигрібали все з аптек».
При цьому, ті категорії людей, які найбільше потребували допомоги, не мали змоги стояти по 3 — 4 години в черзі до аптеки, аби придбати такі важливі препарати. Запасів надовго не вистачало — чимало ліків неможливо зберігати довго.
«Завозу ліків до Херсона не було — ані в лікарні, ані в аптеки — від самого початку окупації. Абсолютно всі аптеки спорожніли. Після цього ми почали з котиками-патріотиками вишуковувати аптеки, які були закриті. Виходили на власників закритих аптек, щоб домовитись про закупівлю залишків. Багато хто вже виїхав. Чимало людей думали, що війна — це ж на 2 — 3 тижні, тому говорили, що до кінця війни аптеки відчиняти не будуть. Ми розуміли, що це точно не на 2 — 3 тижні».
Волонтерам відкривали аптеки — і вони в прямому сенсі просто повністю викуповували їх. Дуже великою була потреба в інсуліні — на самому початку окупації котикам-патріотикам вдалось закупити інсуліну на суму близько 40 тисяч доларів: «Уяви, які це суми, які люди просто переводили мені на карту. Мені було дуже страшно. Я боялась зокрема через те, що шахраї можуть зламати мої платіжні кабінети — я ж усі збори і звіти оприлюднювала просто у себе на сторінці. Але минулось».
Паляниця в подарунок від вдячних херсонців
Ліки потрібно було і перевозити, і зберігати у належних умовах — у холоді: «У нас таких потужностей не було, але у мене були особисті номери телефонів херсонських головних лікарів. Я набрала одного з низ. Він дав нам два холодильники для інсулінів, які ми везли в термосумках і термобоксах».
Лікарі приймають ліки від Ірини та її друзів
Лікарі приймають ліки від Ірини та її друзів
У ендокринологів є бази інсулінозалежних людей — саме там вони можуть бачити залишки кожного. Але люди в паніці скуповували ліки на пів року вперед, а у ліків є термін придатності. Тож навіть були випадки, коли люди просто викидали такі дорогі і рятівні ліки.
Поступово волонтери разом із лікарями налагодили цілу систему обліку і видачі ліків. Роздавали ліки безкоштовно, але тільки тим, хто дійсно потребує: «Міська влада була трошечки від нас у шоці, адже ми як ініціатива робили дійсно дуже багато. Можливо ми були незручні, можливо, їм десь заважали, але я вважаю, що ми робили те, що мали робити. Ми робили це оперативно. Можливо, не завжди досконало, але ми вчасно відповідали на ті запити, які перед нами поставали»
Люди вже знали, куди йти за ліками, — і міська рада завозила ліки, коли могла це робити, у ті самі точки, що і ми. Була налагоджена система видачі інсулінів та інших препаратів.
Один із підписів під переказом грошей херсонським волонтерам на ліки
Справжні герої цієї війни — це водії
Ліки до Херсона почали возити з Одеси та Миколаєва. Окупанти теж розуміли, що утримати місто без доставлення ліків і продуктів буде неможливо. Розташували свої блокпости і таким чином впровадили фільтрацію: як на в'їзд, так і на виїзд. Спочатку блокпостів було від 5 до 15, влітку 2022-го доходило до 65 (це шляхом до Запоріжжя — інші шляхи територією України були заблоковані).
«Інколи ці коробки з медикаментами окупанти просто відбирали. Нам пощастило: наші водії всі живі. Десь налякані, десь їх трошки затримували. Іноді навіть били. Але на щастя, всі живі. Але були випадки загибелі водіїв, які возили необхідні речі іншим волонтерам: і від куль росіян, і від російських мін на дорозі».
Котики-патріотики приймали зокрема і допомогу в натуральному вигляді — дуже допомагала миколаївська організація «Червоного Хреста». Допомагали місцеві активісти, громадські діячі, журналісти поширювали інформацію про потреби і звіти, а ще волонтери писали заявки на отримання допомоги від донорів. Люди допомагали правильно робити закупівлі, знаходити знижки на оптових базах: за ті самі гроші волонтери могли придбати більше.
«Окремі герої цієї війни — це водії. Вони попри небезпеку для життя привозили такі важливі медикаменти, дитяче харчування, адже дітки народжувались і потребували відповідного догляду. Онкопрепарати і препарати для реанімацій потрапляли до лікарів вчасно і в належному стані. Неможливо навіть уявити, чого їм це вартувало. Вони рятували життя херсонців, ризикуючи власними».
Препаратами, які возили з підконтрольної території, лікарі зокрема повертали до життя людей, які пережили катування росіян. Це не афішували.
«Водії, яких я знала, які доставляли нам вантажі, були досить заможними людьми підприємцями, які могли собі дозволити в будь-який момент виїхати за межі України, як це і робили чимало людей. Але вони лишались для того, аби допомагати своїм. По 2 — 3 тижні могли жити в полі між блокпостами, тому що окупанти тримали колони автівок і не пропускали. Майже не кожному з блокпостів, кількість яких іноді перевалювала за 6 десятків, могли обшукати і навіть відібрати ліки. Іноді машини обстрілювали. У нас була ситуація, коли водій приїхав і сказав, що його роздягли повністю. У нього відібрали все, що було при ньому. Він дуже просив, щоб залишили ліки. Як він вмовив росіян, я не знаю. Але точно знаю, що його і лицем в землю клали, і знущались фізично і психологічно. Я дуже сподіваюсь, що всі розуміють, наскільки це було страшно, важко і ризиковано».
«Щоб до 7-ї ранку вас в хаті не було»
В якийсь момент Ірині друзі сказали, що вони з чоловіком — у списках окупантів, тобто могли потрапити до полону в будь-який момент. Подружжя намагалось оминати блокпости росіян в Херсоні — зазвичай люди повідомляли один одному, де російські військові. Але довго так тривати не могло — і зрештою дійсно блокпости стали мобільними, раз на 2 години змінювали місце.
Ірина з чоловіком таки потрапили до списків росіян на розшук. Довелось ховати телефони, змінювати місця перебування. Друзі, якщо раптом дізнавались про щось, допомагали. Одного разу сказали, щоб до 7-ї ранку Ірини з чоловіком не було там, де вони перебували.
«Ми дійсно виїхали з того місця, де перебували, десь о 7-й ранку, а вже о 12-й окупанти з автоматами прийшли у цей двір, ходили по сусідах і запитували, чи не з'явилося у них нових сусідів після початку повномасштабного вторгнення і ще вони зі списком ходили по двору і звіряли номери машин». Переїхали на іншу квартиру — і продовжили волонтерити вже там, в іншому районі міста. Волонтери потроху виїздили з міста. Ірина з чоловіком зрештою також вирішили виїхати.
Виїздили чотири з половиною доби — весь цей час родина Ірини фактично провела в машині. Родину дуже рятувало те, що у окупантів була погана комунікація — і у військових на блокпостах мабуть не було «актуальних» списків: «Ми дуже боялися, що нас схоплять просто на виїзді з Херсона, але ми вирішили їхати — лишатись можливо було ще більш небезпечно»
Спочатку зупинились в Одесі. Швидко знайшли роботу і певний час проживали там. Продовжували допомагати херсонцям ліками: можливостей було більше, адже Одеса принаймні була вільна від окупантів. Ліки доводилось відправляти з Одеси через Запоріжжя, адже коротким шляхом — через Миколаївську область — точились бої та окупація.
Ірина з чоловіком і другом Станіславом Трошиним з допомогою для херсонців
Вже за кілька місяців переїхали до Києва. А ще за кілька місяців родина Саліхових поповнилась.
Дівчинка — то до перемоги
В Києві Ірина з чоловіком продовжували свою волонтерську діяльність і працювали. Згодом Ірина дізналась, що вагітна: УЗД показало дівчинку: «Я дуже зраділа, коли дізналась стать майбутньої дитини. А лікарка, яка супроводжувала вагітність, додала: о, дівчата пішли — то до перемоги».
Ірина дуже сподівається, що її донечка вже не знатиме, що таке війна: «Я сподіваюсь, вона не пам'ятатиме спання в коридорах і моїх панічних настроїв, коли я просто хапаю її на руки і кудись біжу».
Ірина додає: «Я часто думаю про ту частину світу, яка не підтримує Україна. Їм треба влаштувати невеличку екскурсію, організувати хоча б місячне проживання десь поблизу фронту — в Запорізькій чи Херсонській областях. Щоб люди там місяць пожили, щоб вони перейнялися цією атмосферою. І тоді можливо у них буде розуміння, хто є справжнім агресором. Тоді у них буде менше толерантності в бік росіян».
Ірина з нагородою від Президента України
Тримаймося разом!
- Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
- Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
- Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
- Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
- Підтримати нас можна на PayPal [email protected]
Все буде Україна!
