До першої річниці звільнення Херсона від росіян журналісти Кавун.City запитали у підписників, які у них були емоції, коли вони дізнались про те, що місто після 8,5 місяців жахливої окупації зрештою вільне. Читаємо і плачемо разом.
Про те, що Херсон дійсно звільнили від російської окупації стало відомо після 12.00. До того повіодмлення також з'являлись, але чимало людей думали, що це може бути провокація росіян — думали так і в Херсоні. Деякі херсонці про звільнення міста дізнались наступного дня і 13 листопада, бо в місті не було зв'язку, води і світла: росіяни під час відступу підірвали лінії електропередач. Відтак, зв'язок був лише на площі Свободи у перші дні — там були старлінки.
Наші підписники розповіли, що відчували рік тому. Поїхали читати!
«Рік тому я направився до Чорнобаївки, коли нічого не побачив, пішов до міста. А вже потім побачив їх, наших ТИТАНІЧНИХ котиків ЗСУ з українським прапором і просто впав на землю і почав плакати, бо знав, що цей страх нарешті закінчився. І вже потім (гадаю, як і всі) пішов на площу Свободи».
«Не повірили. Думала, що провокації. Але потім радість. До сліз, до мурашок по шкірі».
«Рано вранці на даху 14-поверхівки (був дуже густий туман і навколо майже нічого не було видно) ловив ледве працюючий мобільний інтернет, читав новини про підрив телевежі, антонівських мостів, мосту на Каховській греблі і відхід москалів, радів і спілкувався з друзями, які виїхали».
«11 листопада приблизно о годині 10-й йшли з чоловіком в магазин (я була на 7-му місяці вагітності), проїхав легковий автомобіль з українським прапором в бік антонівського мосту (ми жили на В'ячеслава Чорновола), буквально через пару хвилин в той же бік їхав пікап з військовими, я кажу чоловікові: «Бородаті, мабуть чеченці (мають на увазі кадирівців, — ред.), не дай Боже, за машиною з прапором поїхали», а чоловік каже: «Дивись, у них пов'язки жовті! Це наші!» Я зупинилася, реву посеред вулиці, забула, куди йшла».
«Дізналась в магазині, а потім бігла по своїй вулиці і стукала в кожен двір і ще кричала: «ЗСУ в Херсоні!»
«Иду по улице грустный: света нет, воды нет, от российской жрачки изжога, усугубленная созерцанием пьяных физиономий «освободителей», а тут такое! Первая реакция: снимают какую-то пропагандистскую гадость. Вторая реакция: офигевание. Ну и третья реакция: радость и облегчение — свершилось!»
«Я дізналася, коли о 10 годині ранку з дітками пішли до капкана ловити звʼязок, почула крики жінок, повертаю голову — їдуть наші хлопці з прапором України, в мене сльози на очах — ці емоції не передати словами. Ти йдеш по вулиці, всі тебе обіймають, радіють, машини з прапорами сигналять без перестанку, ці спогади назавжди».
«Мені сказав сусід, що наші в місті. Я не повірила. Потім казали, що це переодіті рашисти. Та коли поїхала в центр та побачила наш прапор і воєнних наших, дійсно розплакалась».
«В той день не повірили, думали, що перевдягнена русня, чуть пізніше вже подруги зустріли та казали — дуже раділи, бо вірили, що нарешті це сталося!!!!»
«До мене прийшла подруга с собакою з посмішкою на вустах і сказав, що ЗСУ вже у місті. Я не повірив, і тоді ми ввечері пішли на міст, що на острів, і побачили наш стяг на кільці Корабельної площі і багато людей».
«Прочитала про звільнення Херсона в інтернеті, почала шукати ще докази, передивилася відео з мешканцями і військовими. На одному військовий просить вибачення за те, що вони лишили Херсон весною. А я собі думаю: як вам важко, ми так вдячні нашим ЗСУ, ми перед вами у неоплатному боргу. Бережи вас Господь!»
«Сльози градом! Куча людей з українськими прапорами, всі кричать, співають, сигналять...»
«Зранку поїхали воду сусідам повезли і хліб по ринку шукали. На Богуна велика кількість людей стояла, деякі з прапорами, жваво якось всі вели себе (думали, зв'язок ловлять), якась жіночка пробігла з нашим прапором, ми на неї з опаскою навіть дивились (мабуть як і більшість, гадали, що провокація), але всередині йокнуло приємно і хотілось плакати. Це були перші хвилини нерозуміння, хвилювання і великого очікування, щоб побачене було правдою. І це була правда. Аж у вечорі, коли син з командою волонтерів їхали по вулиці з прапорами і сигналили, всі вибігали з дворів, плакали, стрибали, обіймалися. На той час, я навіть гадала що з міста виїхала більша частина люду, а тут ще стільки народу було. Того, що ми відчували, навіть словами не передать. Душа кричала «Вільні».
«Моя сім'я з Херсону, але в цей час були за кордоном. Ніч з 10 на 11 не виходили з новин і плакали від радості три дні поспіль».
«9-го ввечері зустріла знайому, вона і каже, що мовляв 11-го наші будуть в місті, і що вона з цієї нагоди купила пива. Я ще подумала, звідки вона це взяла. 11-го кажуть, наші в місті — не вірю, провокація! Зайшла до магазину, розмовляють про те, що треба переводити годинники на український час».
«Я вже 13 років працюю далеко від дому, від Херсону, від Білозерки — прочитала в інтернеті.Плакала цілий день. На роботі попросила вихідний — не могла працювати».
«В ніч на 11 листопада не спала, все вичитувала новини і всюди були натяки по всім каналам, а наступного дня побачила дописи, що на Шумасіку наші, потім о 13.00 кажу своїм: «ЗСУ в Херсоні!» А чоловік каже, знов начиталася! А я стояла і плакала. А були в Черкаській області».
«З 10 на 11 (Антонівка) прокинулися від вибуху моста, поскидало з ліжок. Вранці сусіди-партизани сказали, що наші у місті. Але ми не одразу повірили, думали, знов якась провокація, пішли шукати зв'язок і читати Ванька (Николаевский Ванек — ред.). Але нічого не знайшли, потім бачили наші прапори — і сумніви скінчилися, і біля «Гріна» на східному влаштували свято з прапорами, музикою, гімном, чекаючи, коли ЗСУ пройде біля нас. Цей день на все життя буде свято, свято з пошаною полеглих воїнів, великою вдячністю до усіх причетних, сльозами і радістю свободи. Ми їх так чекали,так чекали».
«А ще дуже запам'яталось,коли наступного вже дня я з дітьми їхала на площу — везли кавун для ЗСУ і українське шампанське, яке чекало цей день (ми ще тиждень туди гасали), вийшла з двора жінка похилого віку, бачить прапор і питає, а що насправді наші у місті? Це не узкіє провокують?, Ми їй кажемо, так наші, ми вільні. І вона плаче, обіймається і падає на коліна цілувати землю і дякувати Богу».
Не можемо ми пройти повз і емоцій «Николаевского Ванька» — того самого телеграм-каналу, який херсонці читали в окупації і читають зараз, звідки беруть точну інформацію про те, звідки летить, що летить і чи можна вже «писять и спать». Власне, саме його повідомлення чекали найбільше, адже після того, як стало відомо, що канал безпосередньо пов'язаний із українськими військовими, зокрема генералом Марченком, рівень довіри до каналу безумовний, принаймні у херсонців.
Спочатку було так
Скріншот повідомлення телеграм-каналу «Николаевский Ванек»Фото: Телеграм-канал «Николаевский Ванек»
Вже менше, ніж за годину, було ось так
Скріншот повідомлення телеграм-каналу «Николаевский Ванек»Фото: Телеграм-канал «Николаевский Ванек»
Читайте також:
- Хто такий «Николаевский Ванек» і яку каву любить генерал Дмитро Марченко
- Херсонська суддя пішла з життя в окупації і заповіла кошти для ЗСУ: авто вже працює на фронті
- «Не пісяємо і не спимо»: як підписники «Николаевского Ванька» чекають його з відпустки
- «Николаевский Ванек» та інші: 12 телеграм-каналів про війну та окупацію, яким можна довіряти
Тримаймося разом!
- Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
- Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
- Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
- Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
- Підтримати нас можна на PayPal [email protected]
Все буде Україна!
