Журналіста та громадського активіста з Херсонщини Сергія Цигіпу кримський так званий «суд» засудив на 13 років ув’язнення в колонії суворого режиму за «шпигунство». Весь час, поки Сергій перебував в полоні росіян і зараз перебуває у незаконному ув’язненні, за його визволення бореться не лише журналістська спільнота та правозахисники, а в першу чергу його дружина Олена.
«Вирок» Сергію Цигіпі оголосили 6 жовтня 2023 року. До цього він понад рік — із 12 березня 2022 року — перебував у полоні росіян, які викрали його у Новій Каховці. За його участі знімали пропагандистські відео, де він на камеру розповідав, наче добровільно перейшов на бік ворога, перебуває на території Росії, почувається добре. Чоловік проговорював пропагандистські наративи, втім, родичі та близькі стверджують: за його мімікою було зрозуміло, що робить він це з примусу. Аналогічні відео росіяни знімали з багатьма полоненими – пізніше вони свідчили, що таким відео передували тортури. Одним із перших відомих випадків у Херсоні був злам Фейсбук-сторінки відомого підприємця і волонтера Ігоря Кураяна: з його сторінки росіяни ширили пропагандистські заклики і записане під тиском відео з Ігорем. Пропагандистське відео намагались зробили і з попереднім очільником Херсона Володимиром Миколаєнком. Але він відмовився говорити на камеру росіян те, чого вони очікували. Він близько півтора року перебуває в полоні.
Сергій Цигіпа
24 лютого 2022 року прокинулись дуже рано від гучних вибухів
Нову Каховку, де проживало подружжя Цигіпів, росіяни почали захоплювати 24 лютого 2022 року. Подружжя прокинулось дуже рано – в місті лунали гучні вибухи. Одразу почали телефонувати знайомим – раптом вдалось би дізнатись, що відбувається. Зрештою Сергій пішов до військкомату – там чекали на зброю з Херсона. Принаймні так повідомили. Втім, не дочекались. Незабаром військкомат взагалі опинився зачиненим. У міській раді зустріли лише кількох місцевих депутатів – коментарів ніхто не давав. Правоохоронців у місті не було: «Не розмірковуючи довго, ми поїхали до поліцейського відділку. Там усі двері були відчинені навстіж. Зрозуміли – правоохоронці поспіхом евакуювалися», — каже Олена Цигіпа.
Вже ближче до обіду над будівлею Каховської ГЕС замайорів триколор. Місто захопили росіяни. В перші ж дні у місті зачинились аптеки і магазини. Нова Каховка за лічені години опинилась майже порожньою: люди або масово виїздили, або боялись виходити до міста.
Сергій Цигіпа разом із місцевою муніципальною охороною вийшов патрулювати місто – так робили майже по всіх громадах Херсонщини: люди за відсутності правоохоронців об’єднувались і самотужки патрулювали, аби захистити майно мешканців від мародерів. Сергій, який за рік до того вийшов на пенсію, майже не спав: вдень працював як журналіст, висвітлював події в місті на своїй сторінці у соцмережі, а вночі патрулював: «Чоловіку звідусіль писали та розповідали люди про те, що коїться в них у містах та селах. Сергій аналізував усе, що відбувалося, і інформував населення про всі події на Херсонщині. Він дуже радів, коли потрапив до ефіру телемарафону «Єдині новини», бо відчував себе потрібним».
З перших днів подружжя допомагало містянам
Олена та Сергій із перших днів окупації Херсонщини почали допомагати містянам, які цього потребували. Купували засоби гігієни, ліки, продукти для немовлят, людей з інвалідністю, людей старшого віку. Все це розносили у Новій Каховці, сусідніх Дніпрянах, Козацькому, Корсунці та Веселому, які вже нещадно обстрілювали росіяни. Кожен вихід з дому – це великий ризик для обох: або потрапити під обстріл, або опинитись у полоні росіян, які розставляли блокпости. Згодом до подружжя долучились друзі та волонтери – так і народилось об’єднання, яке налічувало 10 волонтерів.
Сергій Цигіпа 7 березня 2022 року
Щоб пройти блокпост, на рукавах у подружжя були пов’язки з червоними хрестами – це була позначка волонтерів. До кожного блокпосту підходили повільно. Росіяни щоразу перевіряли документи, запитували точну адресу, куди йдуть і тільки після цього пропускали, каже Олена.
Згодом почалися проблеми з ліками: їх перестали завозити через небехпеку. Окупанти нерідко під час обшуків машин відбирали та викидали медикаменти, які волонтери везли з інших міст. Тим часом, людей які потребували допомоги, ставало дедалі більше.
Люди надсилали кошти Сергію та Олені для допомоги новокаховчанам звідусіль. Коли у Новій Каховці почалися проблеми з хлібом, Сергій придбав на ці гроші дріжджі у криворізьких підприємців, щоб випікати хліб для новокаховчан.
Росіяни буквально полювали за Сергієм
Перші мітинги проти російського вторгнення по всій Херсонщині прокотились на початку березня – коли вже стало зрозуміло, що це повномасштабне вторгнення, окупація, а перші страхи минули.
Нова Каховка 6 березня 2022 року
6 березня, розповідає Олена, в місті був перший мітинг проти російської окупації. Про це патріотично налаштовані містяни просто домовилися в соцмережах, переважно між собою. Так було і в інших громадах: без координаторів – просто між собою. Головними гаслами мітингу були «Нова Каховка – це Україна» та «Русский военный корабль иди на…!». Було страшно, згадує Олена, адже містом вже їздили броньовані російські військовім машини з позначками «Z» (їх називали «зетками») і скрізь ходили озброєні окупанти. Але того дня, згадує Олена, на вулиці міста вийшло близько 5 тисяч новокаховських патріотів. Населення Нової Каховки у 2020 році становило приблизно 45 тисяч осіб. У майже 200-тисячному Херсоні було близько 7 тисяч на першому мітингу. Таких масштабних мітингів історія Нової Каховки не пригадує.
«Це було незабутнє видовище. Люди, незважаючи на небезпеку, не побоялися вийти на вулицю. Ніхто з представників окупаційної влади до нас не вийшов. Ми пішли на заднє подвір’я міськвиконкому, де стояли озброєні російські солдати. Весь натовп почав скандувати: «Геть додому! Вас ніхто сюди не кликав! Забирайтеся звідси!» Так продовжувалося 5–10 хвилин. Потім окупанти почали поступово відтісняти людей назад. Зрозумівши, що вони не збираються йти, окупанти почали стріляти їм під ноги та застосували сльозогінний газ», — розповідає Олена.
Мітинг у Новій Каховці, 6 березня 2022 року
Після мітингу Сергію Цигіпи почали телефонувати знайомі та попереджати про те, що росіяни відкрили на нього справжнє полювання. Чоловік не приховував своїх поглядів. Більш того, його протягом тривалого часу знали на Херсонщині саме як патріота України і правозахисника. Він успішно поєднував журналістську діяльність та захист прав інших людей. На мітингах також ходив із жовто-синіми стрічками та музичною колонкою, де грав Гімн України. До порад на певний час причаїтись Сергій дослухався – деякий час переховувався. Майже щодня змінював місце перебування, переїздив від одних знайомих до інших.
Росіяни у Каховці, 7 березня 2022 року
«Мені здається, він почав усвідомлювати, що рано чи пізно його знайдуть. Окупанти обшукуватимуть наш будинок, а також будинки мами та доньки. Я думаю, він вирішив, що краще хай його зупинять десь у місті, ніж він когось підставить. Бо так окупанти можуть налякати його рідних, перевернувши догори дриґом усе в їхній квартирі. А може, йому остогидло ховатись?» – розповідає Олена.
Сергій Цигіпа підписав це березневе фото 2022 року так: «Айс — собака охраняка та доставляка. Відповідає за безпеку у волонтерській групі «Україночки».
Айс допомагає волонтерам
Росіяни взяли в полон Сергія дорогою до Таврійська
12 березня Сергій разом із собакою пішов до сусіднього міста Таврійськ. Увесь транспорт і людей, які їхали або йшли туди, перевіряли на російських блокпостах. До цього дня Олена з Сергієм часто бували у Таврійську – передавали допомогу містянам. Того дня Сергій мав зайти до матері Олени, а Олена не пішла з чоловіком, бо мала зробити закупи в магазинах. Вже за деякий час жінка отримала тривожний дзвінок від матері:
«Мені зателефонувала мама і сказала, що Сергій до неї не прийшов. Я відповіла, що, може, він у когось затримався і прийде пізніше. Після цього мама телефонувала декілька разів, щоб повідомити, що він так і не з’явився. Тоді я зрозуміла, що його затримали рашисти. Але я не поставилася до цього серйозно, бо на той час були випадки, коли чоловіків затримували й через дві-три доби після «виховної роботи» (погроз, психологічного тиску, шантажу та побиття) відпускали. Я сподівалася, що мого чоловіка теж «виховають» та відпустять».
Наступного ранку Олена розмістила в себе на сторінці у Фейсбук та на сторінці Сергія звернення. У ньому були номер контактного телефону, а також фото Сергія та Айса – собаки, з яким Сергій пішов до Таврійська. Олена сподівалася, що завдяки цьому з нею зв’яжуться люди, які були свідками затримання Сергія: «Тоді мені зателефонувало три людини, які повідомили, що бачили, як Сергія затримували на одному з блокпостів. Один з них навіть вибачався, що не втрутився і не зміг йому допомогти. Але я його запевнила, що він би нічим не допоміг, а лише потрапив би «на підвал».
Коли Олена дізналася, що Сергія заарештували на блокпості, вона пішла до так званого «поліцейського відділку» — вже окупаційного. Там її зупинив російський військовий. Олена розповіла, що розшукує свого чоловіка. Вислухавши її, військовий рацією зв’язався зі своїм керівництвом, і там відповіли, що в них Цигіпи немає. Айса згодом знайшли прив’язаним біля міськвиконкому – його погодували і прив’язали, тож господарка знайшла вірного друга.
За місяць у полоні зняли провокаційне відео
Олена намгалась знайти будь-кого, хто міг би допомогти звільнити Сергія. Зустрічалась і з представниками окупаційної влади. Вони запевняли, що раз інших відпустили (були такі випадки), то і Сергія незабаром відпустять.
Ввечері 19 квітня знайома Оленинадіслала їй двохвилинне відео, на якому був Сергій. На відео він розповідав, що всі жахи, які відбулися в Бучі, були зрежисовані Україною для дискредитації Росії. В описі під відео його відрекомендували як «старшого офіцера командування ІПСО української армії, який зараз перебуває в Росії». Цей сюжет показали на російському каналі «Россия 24».
Згодом Олена знайшла повну версію цього відео — понад 19 хвилин. На ньому можна побачити сліди побиття Сергія на обличчі та на голові: «Також я помітила, що він інколи підтримував праву руку, тобто вона була або зламана, або вивихнута. Коли він тримав у руці комп’ютерну мишку, то я побачила, що його середні пальці мали чорно-жовтий колір. Подумала, що їх теж могли вибити або зламати. Ми ще припустили, що в нього зламані ребра, оскільки він дуже обережно видихав повітря в деяких моментах. Ще припустили, що в нього зламане перенісся», – каже Олена.
Мама померла в окупації, а Олені вдалось виїхати до Києва
Після зникнення Сергія мама Олени захворіла та злягла. Лікарі сказали, що вона може прожити ще максимум два місяці — протягом цього часу родичі мають забезпечити їй підтримку та догляд. Олена намагалася підтримувати матір, використовуючи всі можливості, які були: «Де ми тільки не діставали ліки – у знайомих, волонтерів та перекупників. Але, на жаль, 17 травня моя мама померла. В травні ж почалися репресії проти освітян. А оскільки я вчителька, заступниця директора ліцею та дружина полоненого журналіста-активіста, мене теж могли забрати «на підвал». Уже тоді нам стало відомо про затримання одного з директорів, якого два тижні тримали в підвалі та били. Пізніше він очолив окупаційний міський «відділ освіти». Ми були дуже здивовані тим, що після пережитого він пішов на співпрацю з росіянами».
Люди почали масово виїжджати з міста. Олена виїхала до Києва разом із сином та мамою Сергія. Три доби вони стояли на російському блокпості та уявному пункті пропуску росіян у Василівці – один із останніх блокпостів, який розділяв окуповану та підконтрольну Україні територію: «Було дуже спекотно. Наш автобус у черзі був 360-м. Нам дозволили заїхати до селища, щоб ми могли купити воду та їжу. Вночі ми спали в лікарні, а вдень сиділи на вулиці, шукаючи затінок. Я здогадалася попросити в будівельному магазині коробки, щоб було на чому сидіти. Жінки просили росіян пожаліти дітей з особливими потребами, людей з інвалідністю та похилого віку. Після декількох підходів, вони нас пропустили».
Як і всі, хто виїздив до Запоріжжя, родина Цигіпів спочіатку опинилась у тимчасовому місці для переселенців у дитячому садочку в Запоріжжі. Їх там нагодували, дали можливість переночувати, а вранці потягом можна було поїхати до Києва. В столиці Олена розпочала активну роботу з визволення Сергія з полону. Зверталася всюди: до державних інстанцій, журналістів, до громадських правозахисних організацій ZMINA та МІПЛ, адвокатів ЄСПЛ, розповідала про свого чоловіка на конференції ОБСЄ у Варшаві та на заході ПАРЄ в Страсбурзі. Вона й досі продовжує брати участь у пресконференціях, зустрічах та численних інтерв’ю.
Сергій перебував у кримському СІЗО, а у жовтні отримав «строк»
Завдяки кримським правозахисникам Олені вдалось дізнатись, що Сергій перебуває саме в Криму – скоріш за все, його вивезли туди, як і багатьох інших полонених, з Херсона. Спочатку Сергія тримали в СІЗО №1, а пізніше перевели до СІЗО №2 міста Сімферополя.
У грудні минулого року вона дізналася, що Сергію висунули звинувачення в шпигунстві (за статтею 276 КК РФ) та спричиненні своїми діями шкоди Російській Федерації під час так званої «спеціальної військової операції». За цими звинуваченнями в РФ йому загрожує від 10 до 20 років ув’язнення. Щоб оплатити послуги адвоката, Олена організувала збір коштів. Завдяки підтримці людей Олені Цигіпі вдалось зібрати необхідну суму, дізнатись про долю чоловіка та організувати його захист.
На початку жовтня незаконний «суд республіки Крим» оголосив «вирок» Сергію Цигіпі — 13 років ув’язнення. Розгляд так званої «справи» відбувався у закритому режимі. Карателі пояснюють це тим, буцімто в «матеріалах справи» міститься «державна таємниця».
Сергій Цигіпа в «суді»
У Центрі журналістської солідарності Національної спілки журналістів України 10 жовтня Олена Цигіпа розповіла про деталі полону: про те, як збирала кошти на адвоката, про листи чоловіка, яких небагато і які він називає етюдами: «Денацифікаційні етюди. Розраховані перш за все на російськомовне населення, яке мешкає за межами Росії, але чомусь продовжує пишатися Кремлем та його «миролюбною політикою». На сьогодні я за фашистськими гратами й, на жаль, цьому випробуванню не видно ані кінця, ані краю», — процитувала Олена один із етюдів Сергія.
Судячи з фотографій, під час суду Сергій поводився гідно, каже Олена: «Він не визнав своєї провини й намагався довести «суду», що останній порушує його права: «Мені байдуже скільки ви мені дасте – два роки чи 20. Моїм прикладом ви хочете залякати людей, які досі залишаються в окупації. Єдиний варіант бути на свободі – це дочекатися ЗСУ». Сергій не вважає себе шпигуном, оскільки він є громадянином України».
Олена продовжує боротьбу за звільнення свого чоловіка – відомого на Херсонщині волонтера, журналіста і письменника. Сергій захоплювався написанням казок і разом із Оленою почав писати твори для дітей.
Тримаймося разом!
- Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
- Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
- Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
- Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
- Підтримати нас можна на PayPal [email protected]
Все буде Україна!
