Маріо Гарсія Калатаюд — херсонський волонтер родом з Іспанії — зник після антиросійського мітингу у Херсоні 19 березня 2022 року. Майже одразу стало зрозуміло, що його викрали російські окупанти. Отже, понад півтора роки херсонський іспанець перебуває в полоні росіян. Весь цей час за його визволення бореться його дружина Тетяна.
Наразі Тетяна проживає у Вінниці. Постійно перебуває на зв’язку з адвокатами та правозахисними організаціями, які допомагають здобувати інформацію про Маріо.
24 лютого розбудили словами «російський десант в Одесі»
«Моє життя таке звичайне, — каже Тетяна. — Я в Херсоні з 1989 року. Народилась у Дніпрі. До 24 лютого 2022 року працювала менеджеркою з логістики, роботу того ж дня і втратила.
О 6-й ранку донька розбудила словами «російський десант в Одесі». Вже за 15 хвилин зателефонував керівник і сказав: «Навіть не думайте виходити».
Підприємство, де працювала Тетяна, знаходилось навпроти херсонського прикордонного загону: це фактично одне з перших підприємств, яке росіяни побачили, коли заходили до міста. Територію «зачистили» дуже швидко, згадує Тетяна: «Що довелося пережити начальнику охорони, це жах наяву. Пізніше я прийшли забрати особисті речі — побачила в приміщеннях сліди бою. У нього на зміні було п’ять охоронців. У чоловіка просто трусились руки».
Тетяна Маріна
«Я була єдиною запрошеною на день його народження в ресторані»
«Все в історії знайомства з Маріо — не завдяки, а всупереч, — пригадує Тетяна. — Напевно так і має бути».
Познайомились Тетяна і Маріо в херсонському супермаркеті: «Я допомогла йому поповнити рахунок через термінал. Він розповів, що приїхав з Валенсії, волонтер в Україні вже 7 років (насправді ми тут з його друзями підрахували, що 8!). Ну я послухала і подумала: «Гарна в тебе фантазія, чоловіче». В нас у місті багато турків — і саме в тому супермаркеті таким чином зі мною турки зазвичай і намагаються познайомитись: «я італієць», або «я іспанець». Аж тут Маріо дістав посвідчення волонтера — і я зрозуміла, що він говорить правду. Мені навіть мову трошки відібрало. Я його обійняла тоді і більш щирого вияву почуттів у мене в житті, певно, не було. Бо серед оцих вічних «какая разніца» побачила людину, по-справжньому чутливу до нашого горя. Я до того думала, що так не буває».
Маріо запросив Тетяну на каву — погодилась радше із ввічливості, каже Тетяна: «З'ясувалось, що наступного дня у нього День народження. Звісно, він мене запросив і під цим приводом записав мій телефон. А коли я прийшла наступного дня, то збагнула, у чому полягала хитрість: я була єдиною запрошеною у ресторан. Маріо був гарно вдягнений, з тонкими парфумами. Додайте до цього іспанську мову, він шуткував, розповідав цікаве про своє життя, на власний день народження подарував мені коробку улюблених цукерок. Так гарно мене ще ніхто не «розводив», слава Богу. Погодьтесь, шансу лишитись байдужою в мене не було. Я просто мріяла про третє побачення».
Маріо Гарсія Калатаюд
Мав престижну роботу в Іспанії, але оселився в Херсоні і займався волонтерством
Маріо у Валенсії мав престижну роботу у мерії Валенсійської провінції Бенімодо, розповідає Тетяна. Це курортна зона, дім з басейном, авто. У 2014 році, коли росіяни захопили Крим і почали війну на Сході України, іспанці організували гуманітарну допомогу, яку на початку доправляли просто до Києва. Згодом Маріо погодився особисто наглядати за потоками цієї гуманітарки, щоб нічого не розкрадали: «Він достроково вийшов на пенсію, спочатку був у Києві — у нього там і досі багато знайомих волонтерів, ВВС навіть у 2015 році про нього сюжет знімало.
Сюжет ВВС про херсонського іспанця Маріо
Потім зустрів приятельку, що працювала в Іспанії, але домівку мала в Білозерці. На її запрошення приїхав у гості — і залишився вже в Херсоні. Я його чудово розумію: ритм життя і клімат Херсона дуже схожі на іспанські. У місті він в основному займався збиранням гуманітарки, йому допомагали його друзі з Іспанії, Мексики».
Маріо зі своїм песиком
Останнім часом Маріо співпрацював із Херсонський державним університетом, збирав речі: «Витрачав власні кошти, наприклад, на шкільну форму, зошити, ручки та інше приладдя для дітей-сиріт, обігрівачі. Ну тобто на те, що вкрай необхідне саме в новому стані. Його службова квартира була заповнена харчами і одягом, які він мав відвозити на у прифронтову зону. У Херсоні він співпрацював із відомим волонтером Ігорем Кураяном певний час. Потім познайомився з волонтерами з Кривого Рогу».
Зараз, спілкуюсь із побратимкою Маріо і його перекладачкою у волонтерських місіях, розповідає Тетяна: «Теж щира людина, підтримка, плече. Від початку війни ніхто вже в Мар'їнку не їздить, її фактично зараз немає. Олена приносить користь в іншому, зокрема - розвозила гуманітарку у деокуповані села Херсонської області. Багато витрачає часу на волонтерську діяльність: на стабільну роботу прилаштуватись при такому способі життя не має змоги. Це та ціна, яку я не можу заплатити. Її робота вартує багато, але за неї не платять».
Займатись волонтерством регулярно — це шалена праця, день ненормований, допомога зазвичай потрібна на вчора, роз'їзди в небезпечні зони, без елементарних умов, додає Тетяна: «Одного разу по машині Маріо прилетіло, у 2017 році. Маріо жив цим, цим він мене і вразив — своєю працею 24/7. Я теж хочу так. Я намагалась у 2014 році. Тільки ця ліга не для мене: зарплата – мінімалка, мого часу потребує хвора мама та донька. А Маріо зміг радикально змінити життя і 8 років так тяжко працювати. Йому було байдуже, чи підтримують його, чи ні. Йому нічого не треба було, навіть жодної вдячності... Я іноді думаю, що він такий самий, як і я, тільки у чоловічому тілі».
Маріо був у гарній спортивній формі до викрадення росіянами
Маріо 75 років. Тетяна розповідає також, що він був спортсменом, на момент викрадення мав чудову спортивну форму: «Були нейропатичні болі в плечі, що знімались сильним знеболювальним протиепілептичної групи, відпускалось за рецептом. Були проблеми з серцем, але за умов відвідування лікаря не критично. А так фізична форма, сила м'язів, рухливість суглобів, — все чудово. Він не виглядав на свій вік».
Згодом після викрадення Тетяна дізналась, як Маріо етапували з Херсона до Сімферополя: «В нього боліло плече, кожен легенький дотик сприймався як сильний біль. Бранців перевозили «газелькою», укладали лежачи на підлозі у три шари. І Маріо був на самому дні... І його плече, — звичайно, що ніхто йому цих рецептурних знеболювальних не давав, ще й придавили, — боліло нестерпно. Він терплячий, але від болю усі 5 годин кликав лікаря і стогнав. Це неврологічний біль: це як зубний, тільки у плечі. Я кажу про це — і мені болить. П’ять годин нестерпного болю..».
Нервова оболонка за 6 місяців мала відновитись, каже Тетяна. А щоб напади не повторювались, треба не допускати переохолоджень або перегріву на сонці. І ті жорстокі умови, в яких Маріо перебуває, не гарантують такого особливого ставлення. Його стан наразі незадовільний: були повідомлення про проблеми зі здоров’ям.
Маріо хотів захищати Херсон
Маріо не думав про евакуацію, бо хотів захищати Херсон, каже Тетяна: «Коли читаю у пропагандистів, що «Марио 24 числа разразился бранью, схватил автомат и буром пошел на пролом убивать наших мальчиков», стає і смішно, і сумно. Не мені Вам розповідати, де була зброя 24 лютого разом із СБУ, Головою ОДА, військовим комісаріатом».
Примітка редакції: зазначені посадові особи виїхали з Херсона в період приблизно 21 — 25 лютого 2022 року.
Жодної офіційної евакуації, керованої державними органами, у Херсоні не було: лише кілька спроб вже у серпні 2022 року. Однак, і вони швидко припинились через пошкодження мостів. Втім, і вони не гарантували безпеки: узгоджених «коридорів» не було.
Маріо під час мирного мітингу у Херсоні
Вже за кілька днів після викрадення Маріо з’явилась інформація, що його відпустили. Проте вона виявилась неправдивою. Така інформація з’являлась потім кілька разів – і саме Тетяна змушена була все це спростовувати: «Це значно ускладнювало будь-які дії щодо пошуків Маріо та його звільнення, адже чимало служб спирались на повідомлення про звільнення, а вони були фейковими. Маріо досі перебуває в полоні».
До останнього лишалась у Херсоні, але хвороба мами потребувала виїзду
Тетяна виїхала з Херсона 26 травня – разом із волонтерами: «Їхала через мамину хворобу: вона погано ходить, без ліків взагалі не рухалась, почались галюцинації. Відсутність ліків тоді має наслідки зараз – на великі відстані мама пересувається лише в кріслі колісному».
Вже після виїзду з Херсона Тетяна зв’язалась у спільноті «Захисники Маріуполя» з дівчатами-волонтерками, планувався мітинг біля Мінреінтеграції, оскільки тоді обмінами займалась Ірина Верещук: «Плани змінились: наприкінці травня стало відомо, що повноваження щодо обмінів переходять до Головного управління розвідки, тож мітингу не було».
В Херсоні сиділа до останнього, каже Тетяна, аж поки стало зрозуміло, що без ліків мама задихається. Також була вірогідність, що Маріо все ще перебуває в полоні саме на території Херсона: «Зібрались за пів години. Два рюкзачки речей, дві переноски з хвостиками. Кіт останньої миті вискочив і заліг під ванну, більше року його доглядала моя подруга Світлана, вона ж Лючія, — 7 років жила в Італії. Зараз котик зі мною».
Тетяна Маріна, цивільна дружина Маріо Калатаюда.
Водія витягнули, завели за бетонну огорожу і почали стріляти по ногах – надто швидко доїхали
Усі блокпости до Василівки (окупована територія Запорізької області, — ред.) проїхали за один день: «Але у Василівці росіяни «докопались». Ми ж їхали колоною, декілька автобусів, в голові колони — автобус Карена Мелькумова. Ось до нього і присіпались росіяни, мовляв, як так ви за один день проїхали всі блокпости — он люди по 2 тижні сюди добираються. Карена забрали в комендатуру, перед тим роздягли, шукали патріотичні татуювання».
Загалом росіяни дуже прискіпливо ставились до чоловіків – часто змушували роздягатись, шукали татуювання, дізнавались, чи служили в армії. В автобусі Карена їхали чоловіки з важкими хронічними хворобами, непридатні до військової служби. Тільки зовні це ж на них не написано, їх також роздягли, каже Тетяна: «Залишилась наша колона без Карена. Останній блокпост. Молили Бога, щоб був живий, інше не мало значення. З донькою їхала в різних авто. Я – попереду в легковому авто, донька Марія в автобусі. Через 40 хвилин стоянки, коли взагалі було не зрозуміло, чим все завершиться, Марія пише в телеграмі, що їх змусили надати документи, водія витягнули, завели за бетонну огорожу і почали стріляти по ногах. Причина та сама – надто швидко доїхали. Думали, що комусь дали хабаря. Тобто комусь із росіян дали, а не саме цьому окупанту. У автобусах — жінки, старенькі, діти... Всі їдуть з окупації. «Але ваші доказатєльства совсєм не доказательства». Якимось дивом ми залишились стояти в черзі. Але того дня вже далі ніхто не рушив. Ночували на блокпості. Вночі стріляли з РСЗО, було гучно і незрозуміло, звідки і куди летить. Після автобуса Карена, який забрали росіяни, наше авто було першим в колоні. І ще в нашому авто взагалі не було харчів і води. Не розраховували ми затриматись на блокпості у Василівці. Наступного дня добрі люди напоїли кавою. Стаканчик, трясця його, лопнув, довелось підставляти руки, щоб жодної краплі повз мій організм не впало. Дуже хотілось пити».
«Після стресу геть усе було смачнюче»
Виїхали десь о 18:00: «Пам'ятаю Василівку — жодної вцілілої хати. І жінка з козою. Люди пристосовуються, життя триває...».
Щойно дістались підконтрольної території, зупинили авто, вийшли з машини: «Все, вдома, ріднесенькі, окупація позаду!» .
Потім був лише один український блокпост на шляху до запорізького Епіцентру: «І наші стрункі чоловіки-військові, подарунок від військового — «рошенівська» цукерка «Ромашка». Другий надзвичайний сюрприз – це вечеря в Епіцентрі, у волонтерському центрі. Навіть собані дісталось. Взагалі після стресу їла три дні, як безглуздий хом'як, — і геть усе було смачнюче. Евакуаційним потягом дістались до Вінниці. Пам'ятаю, провідниця перепрошувала, що постіль не має змоги надати, бо потяг безкоштовний. Шість годин сну в легковому авто — і комфорт плацкартних банкеток відчуваєш зовсім по-іншому».
Зараз Тетяна живе і працює у Вінниці. Продовжує боротись за визволення Маріо з російського полону. Їй допомагають адвокати. Дуже складним питанням, окрім постійних чуток про визволення Маріо, було і те, що росіяни довго не повідомляли, де саме перебуває Маріо, а це важливо: від цього потрібно відштовхуватись, щоб займатись звільненням. Втім, наприкінці квітня 2023 року вони визнали, що Маріо у Сімферополі. Про це розповідав голова правління КримSOS Олексій Тільненко, Військова Прокуратура Росії визнала затримання іспанського волонтера Маріо співробітниками ФСБ РФ та його утримання в СІЗО міста Сімферополя. Чоловіка підозрюють у нібито «причетності до вчинення дій, спрямованих на заподіяння шкоди безпеці РФ. Втім, яка шкода безпеці РФ від цивільного волонтера, невідомо. Тетяна ж разом із адвокатами продовжують боротьбу і вірять: Маріо буде на свободі і повернеться до свого обожнюваного Херсона.
Наразі тисячі українських родин не знають, де після полону перебувають їхні близькі. Війна забирає можливість спілкуватися і спокій. Але так само вона показує і силу нашого духу.
Один із мітингів на підтримку полонених росіянами людей
Тримаймося разом!
- Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
- Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
- Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
- Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
- Підтримати нас можна на PayPal [email protected]
Все буде Україна!
