Херсон вже планує відновлення. Формуються плани відбудови і, що не менш важливо, трансформації міста та багатьох сфер його життя. Експерти кажуть, що після деокупації для Херсона відкрилося унікальне «вікно можливостей», і якщо нам вдасться розумно цим скористатися – місто не просто відновиться, а стане зовсім іншим, більш сучасним, комфортним, більш цивілізованим у європейському сенсі. Своїми думками ділиться Олена Афанасьєва, кураторка, культурна менеджерка. Ми не змінюємо текст і подаємо саме роздуми пані Олени та її розмову з Сергієм Даниловим, заступником директора Центру близькосхідних досліджень і великим другом Херсона.

Процес відновлення може і має перетворитися на процес оновлення – у тому числі оновлення історичного та культурного. Одна з таких ініціатив – це створення в Херсоні Музею окупації. Ідея народилася в Управлінні культури. Окрім щоденного волонтерства і підтримки херсонців, працівниці управління вже проводять культурні заходи не лише в Херсоні, а навіть у Чорнобаївці, і при цьому встигають мріяти про майбутнє. Звісно, поки ми не говоримо про створення нових музеїв як про першочергові проєкти, але мріяти, думати, дискутувати щодо ідеї можемо – мріяти взагалі корисно, це допомагає розширити горизонти бачення майбутнього після війни, вийти за рамки виживання «тут і зараз». В решті решт, коли настане ТОЙ день – у нас вже буде бачення Херсона, в якому ми хочемо жити.

Отже, музей окупації. Перша думка – що такий музей може бути, але з акцентом не на травму, яку пережили всі херсонці, а на тому неймовірному опорі, який Херсон продемонстрував всьому світу. Друга – що такий музей має будуватися на нових принципах. Не можна в ньому повторювати радянські методи розповідей про війну (саме це роблять росіяни у тимчасово окупованих містах – створюють музеї за радянськими шаблонами: відстріляні гільзи, зброя, якісь трофеї, портрети у чорних рамках). На жаль, подібні експозиції вже створюються і у деяких музеях України, особливо по регіонах і маленьких містах. Це нічим не відрізняється від того, як розповідали про Другу Світову радянські музеї. Концепція ж Музею Опору має спиратися на сучасні практики і європейський досвід, а його у музейній сфері дуже багато – і є такий, який буде адекватним для невеликого міста. Наприклад, є досвід «Музею розірваних стосунків» у Загребі, який збирав не лише предмети, але й пов’язані з ними історії. Спочатку це була просто колекція різних побутових речей, які приносили люди, і пов’язаних з ними історій. Тобто самі предмети колекції – це не якісь цінні музейні артефакти, а, наприклад, невикористана весільна сукня чи ключі від квартири «колишнього», але за кожним предметом стоїть історія життя. Жертвуючи цей предмет музею і розказуючи його історію, людина перетворює свої спогади на архів, на музей – і це допомагає пережити складну ситуації, лишити її у минулому. Згодом ця ідея і колекція перетворилися на «Музей розірваних стосунків» – невеликий, проте дуже людяний і дуже успішний (саме він був визнаний у Європі як один з кращих інноваційних музеїв).

Про ідею і концепцію можливого Музею Опору в Херсоні ми говоримо паном Сергієм Даниловим, заступником директора Центру близькосхідних досліджень і великим другом Херсона:

«Я стою на позиції Музею Опору, бо, по-перше, Херсонщина всьому світу стала відома саме завдяки цьому опору, і, по-друге – саме херсонський опір зараз в усьому світі сприймається як еталонний опір всієї України під окупацією. І не меморіалізувати його вкрай неправильно. Про що може бути Музей Опору? Для того, щоб він був дієвий, функціональний, він має спиратися на живий матеріал, тобто на свідчення. Що треба робити? Об’єднуватися з тими інституціями, які збирають свідчення повсякденності життя в окупації і злочинів, які чинили окупанти, для того щоб експозиція музею ішла від цих наративів – від розповідей людей. І тоді органічно через розповідь про цей страшний час будуть звучати розповіді про опір. Ми провели фокус-групи, і частина запитань була про життя в окупації. Нам навіть не довелося ставити окреме запитання про опір. Розповідаючи про цей час, люди одразу розповідають про опір.

Відштовхуючись від наративів, від того, що люди говорять, одразу стає зрозуміло, як можна будувати експозицію, щоб вона вела за собою. Від перших хвилин окупації – і діахронічно, і тематично одночасно. Про те, як це все починалося, про повсякденність окупації – всі ці базари тимчасові, повернення якихось 90-х, все це варварство. І разом з тим – практики взаємодопомоги, горизонтальні зв’язки, волонтерська діяльність, яка створювала паралельний світ з окупаційною владою і давала людям можливість не вступати в контакт з окупантами і забезпечувати собі можливість жити, не звертаючись по подачку.

Один з взірцевих музеїв такого типу – це Музей Варшавського повстання, насичений інтерактивним візуальним та аудіо-контентом. Він, безперечно, дорогий. Проте варто думати про подібну інтеграцію різних інструментів передачі атмосфери – цього страху, безвиході – і опору одночасно. Передача людських переживань в окупації – це було б завданням «з зірочкою».

Численні історії про життя херсонців в окупації і їхній опір окупантам зараз існують у формі репортажів, фотографій, вже є кілька документальних фільмів, а ще є щоденники, які вже навіть видаються окремими книгами. Проте багато історій залишається за кадром, а ті, що є, з часом можуть втратитися і забутися. Сергій Данилов ділиться власним досвідом збору історій і говорить про те, який сенс він вбачає у їхньому збереженні:

«На форумі «Степ і воля» я висловив думку, що людям треба дякувати, тобто знаходити способи компенсації пережитих страждань – тим більше, що люди на це заслужили!»

Треба записувати якомога більше історій, але я уявляю, яка це окрема велика і кропітка робота. Виходом було б максимальне залучення людей з громади – щоб не лише спеціально навчені люди записували, а щоб це набуло більш масового характеру, звісно, з попереднім інструктажем – але більш масово.

Олена Афанасьєва підсумовує: так, Музей Опору може бути унікальною формою подяки херсонцям. Подяки світу, подяки наступних поколінь його жителів. А ще він може стати не просто сховищем і архівом, але й живим культурним центром – подібним до Центру міської історії у Львові, зі своєю бібліотекою, з майданчиком для зустрічей та дискусій, місцем, куди можна бути прийти за натхненням і наснагою. Місцем нашої сили.

Тримаймося разом!

  • Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
  • Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
  • Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
  • Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
  • Підтримати нас можна на PayPal [email protected]

Все буде Україна!

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися