Днями Сашко Хорунжак разом із мамою Любов’ю відправились до Берліна, аби представити Україну на Всесвітніх Літніх Іграх Спеціальних Олімпіад. Сашко має синдром Дауна, тренується із бочче: це гра з м’ячем, яка походить іще з часів Римської імперії. Разом із мамою вони пережили три місяці окупації в Херсоні, ходили на мітинги проти вторгнення росіян, а під час виїзду мужньо опирались спробам окупантів відібрати цінне.
«Спеціальна Олімпіада тому так і називається, адже привертає особливу увагу і до учасників, і до тих, хто допомагає їй, - зазначив у своє виступі президент Спеціальної Олімпіади України (СОУ), Надзвичайний і Повноважний Посол України, академік НАН України Сергій Комісаренко. – Ви знаєте, що людям з інвалідністю складно щодня, а особливо зараз, під час повномасштабного вторгнення. Тож для для нас після лютого 2022 року було вкрай важливо знайти можливості для відновлення спортивних змагань, спілкування, проведення часу разом у доброзичливій атмосфері у максимально безпечних умовах. Тож з квітня 2022 року у регіонах без активних бойових дій відновилися спортивні і фізкультурні заходи. За рік, попри всі труднощі, ми змогли провести відбіркові змагання і зібрати команду з 20 спортсменів, які 11 червня вирушать на найбільший у світі інклюзивний спортивний захід. Саме відновлення спортивних змагань на місцевому і регіональному рівнях вважаю найбільшим нашим досягненням».
На Всесвітніх Іграх СО збірну складають спортсмени з Волинської, Житомирської, Запорізької, Кіровоградської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Черкаської областей і міста Київ. Офіційна делегація складається з 36 осіб. Херсон зокрема представляє і Сашко Хорунжак.
Сашко під час підготовки до Спеціальної Олімпіади
За протести росіяни закидали гранатами
Разом із мамою Сашко виходив на мітинги у Херсоні проти російської окупації, які тривали від 5 березня і майже до кінця квітня 2022 року.
«Наша родина – абсолютно проукраїнська. Ми виходили на мітинги, бо ми не сприймали те, з чим прийшли до нас російські солдати. Пам’ятаю мітинг 21 березня 2022 року. Це – Міжнародний день людини з синдромом Дауна. З нами був Сашко – і російські солдати кинули в натовп димошумову гранату. Були перші поранені. Я зрозуміла, що ходити на мітинги далі небезпечно», – згадує Любов Хорунжак.
Незважаючи на переслідування росіян, які тривали від перших днів, Любов разом із Сашком не боялись збиратись і на заходи разом із іншими родинами, які мають дітей з інвалідністю. Так, 2 квітня 2022 року разом зібрались на заході до Міжнародного дня поширення інформації про аутизм підтримати людей з аутизмом.
«Сашку важливо відчувати себе потрібним. Ми з радістю йшли до Покровського скверу, тим більше за останні тижні ми майже нікуди не виходили. Цей день запам’ятався, – говорить Любов. – Було сонячно, але в душі пеклО від думки, що місто окуповане. Наші діти малювали на асфальті крейдою жовто-синіх кольорів – мир, сонце, свою домівку Україну. Ми вірили, що Херсон звільнить ЗСУ!»
Будь-які виходи з дому під час окупації були поодинокими: родини з дітьми з інвалідністю зазвичай перебували вдома. Зайвий раз вийти було небезпечно для всіх, а для людей з інвалідністю особливо: для росіян це були ідеальні герої пропагандистських репортажів.Загалом, кожен вихід у місто був небезпечним: і через обстріли росіян, і через небезпеку потрапити до полону.
«Сашко брав в руки палицю, як автомат, і гучно починав говорити лайливі слова на адресу загарбників, приговорюючи, що їх уб’є. Звісно, я зупиняла його, прикривала рот, але страх постійно за нього був присутній», — ділиться пані Любов.
Ліки зникли майже одразу
З перших днів окупації утворились величезні черги в аптеках: з одного боку, люди запасались препаратами, з іншого — тривали обстріли на Антонівському мосту і волонтери шукали можливостей швидко допомогти лікарням, у яких припинились постачання препаратів. Поступово з міста виїздили лікарі — деяким щастило менше і вони потрапляли до полону росіян. Медиків ставало дедалі менше, як і дорогих препаратів: останні просто не було змоги привезти до Херсона. Росли ціни на те, що залишалось на полицях: в аптеках, продуктових крамницях тощо. Але і вони поступово закривались: виїздили господарі або не було постачання товарів через блокування росіянами.
Дуже допомагали волонтери — передавали гуманітарну допомогу, зокрема продукти. Але проблема з ліками почалась одразу після вторгнення і з часом лише посилювалась. Ліків в місті було обмаль, аптеки зачинялись. До лікарні потрапити було важко: чимало блокпостів росіян розмістились у Херсоні, а у Сашка вони викликали агресію. Якщо він поводив би себе агресивно до росіян, вони могли вчинити що завгодно.
«Ми перших днів війни перемістилися до підвалу, бо місто було під обстрілом, а потім тиждень не могли звідти вийти. У Олександра починалася така панічна атака, така стресова ситуація, якої раніше не було. Навіть епілептичний напад був на фоні стресової ситуації, цих гучних вибухів. Він бачив, що у всіх паніка, він не розумів, що війна, не розумів, чому всі біжимо вночі до підвалу і там спимо, а не у своїх ліжках в піжамі, чому лягаємо спати одягнені, чому їмо в підвалі. Це все викликало в нього занепокоєння», – розповідає Любов Хорунжак.
Дівчата більше не ходили по одній
Далі в окупації жити ставало ще більш нестерпно. Дівчата не ходили по одній, каже Любов Хорунжак про інших мам дітей з інвалідністю: «Почали повідомляти по випадки зникнень та зґвалтувань. Ще був випадок, коли хлопець йшов через площу Свободи в черевиках зі синьо-жовтими шнурками, то його примусили їх зняти на блокпосту. Останнім став випадок, коли ми з Сашком рвали вишню на вулиці біля нашого будинку, то біля нас зупинилася зетка (автівка з символікою Z – ред.), з неї вийшов командир російських військових. Підійшов до мене, клацнув декілька разів затвором і запитав, чи хочу я жити. Я відповідала українською, що всі хочуть жити. Тоді він підняв мене за лямки фартуха і наказав зняти, пообіцявши повернутися за мною незабаром. Фартух був моїх улюблених кольорів – жовтого і синього»».
Виїхали, як і багато інших херсонців, раптово: волонтери за два дні до виїзду, призначеного на неділю, 19 травня, повідомили, що є можливість виїхати. Разом із Хорунжаками виїздило ще 17 родин, де є діти з інвалідністю. Деякі ночували вдома у Любові Хорунжак. Пані Любов живе неподалік знищеного росіянами ТРЦ «Фабрика» — виїзд був звідти. Оскільки виїзд традиційно приблизно о шостій ранку, то виїхати з дому, який далі, потрібно було ще раніше. В Херсоні в окупації це було вкрай важко: комунальний транспорт не працював, таксі – без жодних гарантій. Коли поруч ще й дитина з інвалідністю, краще заздалегідь зупинитись у кого, хто неподалік місця виїзду. Тож своїх друзів пані Любов прихистила у себе.
Виїхати треба було, щойно завершиться встановлена окупантами комендантська година – тоді вона тривала до 6-ї ранку. Автобуси та автівки виїздили традиційно колоною. Любов разом із Сашком були третіми в колоні цивільних – це велика вдача: чим ближчий до голови колони, тим скоріше проїдеш.
Сашко разом із мамою Любов'ю Хорунжак
В дорогу – з Богородицею
На блокпостах росіяни перевіряли дуже прискіпливо: всі документи, зокрема дітей з інвалідністю: «Ми їхали через Снігурівку Миколаївської області. На машині волонтерів було написано «діти-інваліди». Хоча навіть візуально було видно, що в автобусі діти з синдромом Дауна та аутизмом, росіяни прискіпливо перевіряли документи кожної родини», – розповідає Любов Хорунжак.
Про обшуки попереджали перед виїздом, але до них рідко буваєш готовим. На одному з блокпостів російський військовий шукав у пані Любові золоті прикраси. Раптово спитав, хто старший. Любов Хорунжак відповіла, що вона: «Він підійшов, в мене шарф був на шиї, він його рукою розпахнув і дивиться, що на мені немає ніяких прикрас, сказав, що ми бідно живемо. А я свій золотий ланцюжок з Богородицею перед виходом з будинку повісила на шию Сашка, благословляючи в дорогу».
Прикрасу не взяв – не побачив у Сашка. Якби вона була у пані Любові, вочевидь, забрав би. Зрештою, солдат попросив цигарок і випивки, але цього з собою пасажири не мали. Зрештою проїхали.
Це був один з останніх виїздів за цим маршрутом: потім російські військові вже не дозволяли виїздити через Снігурівку. Щоб залякати, розстріляли одну із колон цивільних.
В окупації залишилась і улюблена жовта вишиванка. Хоча і вона дивом потрапила все ж таки до пані Любові: восени, ще за часів окупації, чоловік доньки заховає під сидінням машини вишиванку і вивезе через Василівку Запорізької області. Виїздив понад два тижні – саме такі були тоді умови. За мирного часу дорога з Херсона до Заепоріжжя через Василівку забирала приблизно 6 — 8 годин. Окупанти ж створювали черги з 300 – 400 автобусів та машин, які днями чекали своєї черги проїхати. Ретельно перевіряли кожну машину і автобус. Могли на кілька днів просто заборонити виїзд — з одних окупантам відомих причин. Так, люди могли стояти добу, три або й тиждень чи два. Дуже складно було долати шлях виїзду з окупації і здоровим людям, а з дітьми з інвалідністю – ще складніше. Готувались ретельно: вода, ліки, засоби гігієни.
Зупинились ближче до Херсона — в Одесі
Після виїзду потрапили до реабілітаційного центру у Львові, який прихистив на два тижні родини з дітьми з інвалідністю з Херсона. Вже тоді, оговтуючись від окупації та страхів виїзду, Сашко разом із мамою та іншими херсонцями виходив на мітинги на підтримку Херсоншини з плакатом: «Рідна Україна. Херсонщина!».
Згодом родини обирали своє місце тимчасового поселення. Хорунжаки пів року провели в Івано-Франківську, де Сашко проходив реабілітацію. В Івано-Франківську важко було знайти роботу, винаймати житло було дорого. Аж раптом звільняють Херсон — і родина вирішила переїхати ближче додому, на випадок повернення. Обрали Одесу. Там вдалось і роботу знайти чоловікові доньки, і житло змогли орендувати за притомною ціною.
В Одесі мама продовжує підтримувати Сашка – і він починає готуватись до участі у Міжнародній Спеціальній Олімпіаді в Берліні. Від України команда з бочче на Спеціальній Олімпіаді складатиметься з пари хлопчик-дівчинка (це допустимо у грі). Сашко виступатиме з Олею – дівчинкою з Херсона, яка також має синдром Дауна. Сашко і Оля виїхали на змагання і вірять в перемогу: свою, але передовсім України!
Сашко під час тренувань
Тримаймося разом!
- Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
- Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
- Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
- Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
- Підтримати нас можна на PayPal [email protected]
Все буде Україна!
