24 лютого 2022 року Херсон зустрів обстрілами росіян, а вже за кілька днів − окупація. Бібліотекарки міста та області опинились під особливою загрозою: росіяни-окупанти шукали і знищували все українське, а в полон можна було потрапити за український прапор, українську мову або навіть жовто-сині кольори на одежі. Переважна більшість персоналу бібліотек − жінки, в окупації вони наражались на особливу небезпеку, проте продовжували працювати і працюють зараз — буквально під обстрілами.
У перші дні окупації «зникли з поля зору»
Уже в перші дні окупації Херсона стало зрозуміло, що за проукраїнськими мешканцями буде справжнє полювання. Людей викрадали на мітингах, приходили додому, на роботу. Бібліотекарки міста здебільшого перейшли в режим роботи онлайн. Наприклад, працівниці Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва імені Бориса Лавреньова створили нову сторінку у Фейсбук — ось тут — і на ній та на сайті розміщували корисну інформацію.
Загалом, бібліотекарки намагались не з’являтись публічно, адже до шкільних бібліотек окупанти увійшли доволі швидко. Так само вони «пройшлись» по бібліотеках інших закладів: віднайдені книжки просто знищували. Один із таких візитів — до Херсонської ОДА — ми зберегли. Окупанти виклали відео, в якому вони розповідали про “відділ пропаганди АТО”, а книжки про АТО та війну росіян в Україні назвали книжками про те, як “бомбили мирних людей Донбасу”.
Ті бібліотекарки, які виїздили з окупованого Херсона, продовжували поповнювати сторінки контентом. Тих, хто лишались, не наражали на небезпеку. Проте вони також продовжували підтримувати зв’язки із читачами, хоча це було небезпечно: ніхто не знав, чи “здасть” хтось місця перебування тих чи інших людей, чи ні.
Так сталось, що саме на юнацькій бібліотеці Прапор України зберігся до 9 серпня 2022 року. Це дивне і майже містичне явище, кажуть працівниці, адже українську символіку знищували в першу чергу. Що врятувало бібліотеку, невідомо. Фото також зберегли.
Зрештою, всі бібліотеки міста захопили росіяни, переважно призначили своїх «очільників». Книжкові фонди і переважну більшість техніки та меблів вкрали, в приміщеннях «на прощання» влаштували безлад.
Бібліотекарки та освітянки окупантів особливо цікавили
Коли росіяни зрозуміли, що місцеві мешканці не надто йдуть на співпрацю, почали шукати конкретних фахівців та фахівчинь, які їм потрібні. Під особливим прицілом були саме фахівчині: традиційно росіяни намагались «зламати» жінок маніпуляціями та погрозами. Наприклад, говорили про те, аби «подумали про долю дітей» (мали на увазі свої пропозиції «великих зарплат») або батьків чи родичів, які хворіють і потребують догляду. Про те, які обставини спіткали тих чи інших людей, росіяни дізнавались від місцевих колаборантів, які добре знали своїх колег. Загалом колаборантів виявилось набагато менше, аніж вірних Україні, але кілька осіб можна було легко віднайти чи не в кожній бюджетній установі.
Бібліотекарки та освітянки були особливо цінними для росіян. По-перше, вони знають місцеві особливості та вже знають особливості роботи – їх не потрібно навчати. По-друге, вчитель/-ка або бібліотекар/-ка (а у вас є чоловіки-бібліотекарі?), які погодились на співпрацю, ставали ласими для російської пропаганди: для росіян створювалось інфополе, в якому українці масово починають працювати на Росію.
«Ми боялись говорити про те, де працюємо, — ділиться спогадами одна з херсонських бібліотекарок. — Тому розмірковували про те, що казатимемо в разі, якщо десь доведеться розповідати росіянам про роботу. Хто старше, ті могли казати, що вже на пенсії і давно не працюють. Молодшим було важче, доводилось вигадувати собі професії або казати, що безробітна. Але тоді треба думати, на які ж гроші ти живеш: це запитання точно буде наступним».
Аналогічно бібліотекаркам було небезпечно і виїхати: при виїзді часто теж доводилось розповідати, хто ти, де працюєш. Якщо перші місяці окупації і питань таких було менше, і росіяни були більш впевненими в тому, що у них все вийде, то вже влітку, коли доводилось призначати одного директора на кілька закладів (не вистачало колаборантів), окупанти значно активізувались: ходили по кілька разів за однією і тією самою адресою, вмовляли працювати, а іноді одразу відверто змушували і погрожували.
Особливо важко було тим фахівчиням, які працювали безпосередньо над популяризацією української літератури публічно або вели проєкти меморіалів загиблих воїнів АТО (ООС). Такі проєкти були закріплені саме за бібліотеками – і хоча здебільшого на сайтах не зазначені безпосередньо фахівці, які створювали матеріали, їх добре знали колеги-колаборанти.
«Я беру участь у заходах, присвячених загиблим героям-херсонцям, організовую їх, мене добре знають колеги, — розповідає нам бібліотекарка. — А я бачу, як окупанти знущаються над всіма, хто має хоч якусь дотичність до АТО або війни Росії в Україні: викрадають, катують, вбивають. Це було дуже страшно. Але я більше не за себе переживала, а за рідних: за мою роботу легко могли постраждати мої рідні. Дуже переживали за колег, чиї чоловіки наразі на війні – далеко не всі жінки одразу виїхали з Херсона».
Відтак, робили все можливе, щоб максимально убезпечити принаймні публічно: закривали доступи до сайтів або окремих сторінок, прибирали інформацію на конкретних сторінках (наприклад, меморіалах), приховували інформацію про фахівців і фахівчинь. І продовжували працювати.
Робота під обстрілами
Після деокупації Херсона бібліотекарки почали повертатись, а вже за кілька днів після деокупації росіяни почали обстрілювати місто з протилежного берега. Однією з перших під обстріли потрапила бібліотека імені Олеся Гончара: вона височіє на пагорбі і її добре видно з лівого берега Дніпра. Перші ж обстріли – і бібліотека майже повністю залишилась без вікон.
Херсонська ОУНБ імені Гончара
Потрапити ж до приміщень бібліотекарки одразу не могли – це стало можливим лише за кілька тижнів, після того, як приміщення перевірили на наявність мін: майже всі приміщення, де окупанти розміщувались в Херсоні, вони замінували.
У перший день 2023 року відкрила свої двері перша бібліотека в місті – бібліотека імені Лесі Українки.
Бібліотекарки ризикують кожного дня – ось приклад того, що лишилось від однієї з міських бібліотек після російського обстрілу. До окупації тут були кіноклуб і молодіжний хаб.
Утім, бібліотеки продовжували роботу, причому не лише як книгозбірні. У міській бібліотеці імені Лесі Українки розміщувався Центр надання адміністративних послуг: кілька тижнів після деокупації саме там можна було отримати низку міських послуг. Зараз відкриваються одна за одною філії міської централізованої системи, в бібліотеках тривають заходи, про які працівниці регулярно пишуть у соціальних мережах. Попри обстріли, бібліотеки приймають відвідувачів, вже видають книжки – ті, які залишились і які надсилають до херсонських бібліотек із різних куточків України. Також бібліотеки стають важливими центрами волонтерської допомоги.
Начальниця управління культури Херсонської міської ради Світлана Думинська з перших днів вторгнення займається ще й волонтерською діяльністю. Ось так триває робота з розпакування подарунків від польських благодійників: фарби, пензлі, альбоми та інше приладдя для роботи херсонських закладів культури.
Ізперших днів окупації також поставали проблеми з перерахуванням зарплат – суто технічні проблеми, спричинені саме окупацією. Не минулось і без колаборантів у колективах. Але попри це, більшість продовжувала працювати: хтось переховуючись в окупації, хтось – далеко від Херсона. І майже всі вони – жінки.
Як працювати в окупації, не знав і не розумів ніхто – майже не було офіційних роз’яснень. Тому працювали, ухвалюючи рішення самостійно, підтримували зв’язок із керівництвом, але все робили, виходячи з міркувань безпеки: ніхто не розумів і не знав точно, що в окупації правильно, а що – ні. Втім, навіть перебуваючи в небезпечних умовах або далеко від дому, бібліотекарки намагались підтримувати своїх читачів. За відсутності доступу до книжок продовжували свою роботу онлайн-клуби в бібліотеці імені Бориса Лавреньова: жіночий клуб «Lada», клуб для дівчат «Камея», а також краєзнавчий салон CinemaHall та бібліотечна лампа, де кожен/кожна може долучитися із будь-якого куточку світу. Робота цих клубів почалась вже кілька років тому, тому для постійних відвідувачів була звичною, а в окупації нагадувала, що незабаром все знову буде добре – без росіян.
📌 Новини Херсона читайте на порталі УкрНет. Актуальні події та історії вашого міста, області, країни.
Тримаймося разом!
