Вже цієї неділі, 16 квітня, православні та греко-католики відзначають одне з найсвітліших християнських свят — Великдень. Зазвичай у ці дні віряни відвідують церкви, святять спеціальні святкові паляниці — паски — й духовно наближаються до Бога.
На жаль, через реалії війни цьогоріч на Херсонщині святкові заходи відбудуться у вкрай обмеженому вигляді — безпека вірян передусім. Тож Херсонська обласна військова адміністрація ввела жорсткі обмеження для жителів області на святкові дні.
Втім ніхто не заборонить нам згадати, як раніше ми відзначали світле свято Великодня. І для того, аби наблизитися до таких спогадів, пропонуємо вашій увазі історичну розвідку херсонки Ольги Іваненко, яку вона опублікувала у групі в Facebook «Старий Херсон».
Дослідження стосується історичного святкового вбрання жінок Херсонської області. Зроблено розвідку на прикладі жіночого костюма ХІХ століття з села Мала Кардашинка Голопристанського району. Саме в такому вбранні наші жінки близько 200 років тому й відвідували церкву на свята.
Мову авторки збережено, далі подаємо публікацію в її оригінальному вигляді (за винятком виправлення окремих хибодруків).
Святковий жіночий стрій Херсонщини
Традиційний костюм українців можна назвати цілою скарбницею духовної культури народу, бо він тісно пов’язаний зі звичаями та обрядами.
Сьогодні пропоную вам більш детально ознайомитись із традиційним святковим жіночим вбранням на прикладі костюма ХІХ століття з Малої Кардашинки Голопристанського району. Це був раніше старовинний хутір Олешківської волості Дніпровського повіту Таврійської губернії, заснований у 1837 році внаслідок реорганізації Кардашинських хуторів.
На фото ми бачимо дівочий святковий стрій, який традиційно складається з вишитої сорочки, спідниці, запаски, пояса, керсетки. Обов’язковими були прикраси — намисто, та дівочий головний убір — вінок зі стрічками. Взувалися жінки у шкіряні черевики. Більш святковими були сап’янці — невисокі чобітки з тонкої кольорової шкіри оздоблені вишивкою. Але не кожен міг собі їх дозволити.
Святкове дівоче вбрання ХІХ століття з села Мала Кардашинка Херсонської областіФото: facebook.com / Старий Херсон
Описуючи фото, я припускаю, що святкова сорочка була зшита з тонкого домотканого полотна. Найчастіше вона була додільною, тобто цільно кроєна. Бо були й розрізні по талії, з підтичкою, коли верх сорочки був з тонкої дорожчої тканини, а низ — із грубішої. Сорочку багато вишивали. Більше уваги приділяли рукавам та низу, бо зазвичай перед сорочки закривався плечовим одягом та намистом. Тут ми бачимо по рукавах вишиті дерева життя, у вигляді букетиків троянд. Дерево життя символізувало зв'язок поколінь, духовність, родючість. Троянди у вишивці — це символ Діви Марії. Цей мотив найрозповсюдженіший в нашому регіоні. Також бачимо на верхніх вставках сорочки вишиту виноградну лозу, як символ родючості, заможності, нескінченності. Низ рукава оздоблений геометричним візерунком, а низ сорочки — мереживом.
Поверх сорочки вдягнута спідниця з крамної тканини, яку називали кидля. Чорна запаска або фартух вишиті рослинним орнаментом. Поверх спідниці та запаски обов’язково пов’язували пояс, який був оздоблений по краю китицями чи балабонами. Поверх сорочки дівчата та молоді жінки вдягали керсетку. Тут вона також зшита з фабричної тканини. Саме керсетка підкреслювала фігуру та надавала їй пишності. Через це (і не тільки) вона була розповсюджена серед українок у більшості областей.
Святкове дівоче вбрання ХІХ століття з села Мала Кардашинка Херсонської областіФото: facebook.com / Старий Херсон
Святковий образ завжди довершують прикраси — намисто. Тут на дівчині є дуте скляне намисто — лускавки, яке притаманне Херсонщині. Лускавки мали схожість з ялинковими скляними гірляндами, були крихкими. Коли я була малою, то не розуміла, чому на фото моя молода бабця наділа на себе гірлянду з ялинки. Тепер знаю, що цим мешканці Херсонщини відрізняються від будь-якого іншого регіону України. Також залюбки носили «добре» намисто, або «колюче» — обидва види виготовляли з коралів, але у різний спосіб. Траплялося в нашому регіоні намисто з бурштину, з морських раковин (баламути), з каміння чи кістки. Так само популярними були дукачі.
У вухах ми бачимо сережки — лунниці, найпоширеніша форма прикраси.
Дівочий головний убір — то вінок та стрічки у теплу пору року. Зазвичай вінок був зроблений із вощених паперових квітів, пір’я, вовняних кутасиків (балабонів). Вдягали його поверх бинди. Велику кількість стрічок, які розміщалися позаду, пов’язували окремо.
Святкове жіноче вбрання ХІХ століття з села Мала Кардашинка Херсонської областіФото: facebook.com / Старий Херсон
На іншому фото ми таки бачимо молоду жінку, яка не так давно вийшла заміж. Роблю таке припущення тому, що одяг на ній такий самий, який вона носила в дівоцтві. І через те, що в неї тепер нема часу на пошиття собі нового одягу (а найчастіше так і було), за звичаєм вона носить те, що приготувала собі у посаг. Тут єдина відмінність між дівочим та жіночим строєм є у прикрасах та головному уборі. На молодиці вже бачимо очіпок та хустку. Заміжня жінка не мала світити волоссям, тому вона старанно його ховає, намотуючи на кибалку (саморобне кільце з вовняних ниток). Очіпок тут скоріше за все з парчі, пов'язаний зверху вибійчаною хусткою. Шию жінки прикрашає скоріше за все «добре» коралове намисто, а от низка зеленого скляного намиста символізує її молодість, красу. Зелене намисто носили жінки дітородного віку.
Центральною прикрасою виступає дукач, який пов’язували на шию поверх намиста. Він міг бути один чи кілька в залежності від статку родини. Тут представлений дукач з бантом, який був поширений у Лівобережній Україні. Прикраса має металевий ажурний бант-брошку, оздоблений червоним скельцем чи камінцем, на якому тримається медальйон або монета. Ще звернемо увагу на одну деталь. На поясі молодиця носить «жіночу кишеню», в якій вона могла сховати свої дрібні та необхідні речі. Такі кишені шили з цупкої тканини, оздоблювали вишивкою, стрічками матерії різних кольорів і фактур. Тож можемо здогадатися, що двох однакових аксесуарів просто не могло бути, бо кожна майстриня чи то господиня оздоблювала виріб на свій смак.
Святкове жіноче вбрання ХІХ століття з села Мала Кардашинка Херсонської областіФото: facebook.com / Старий Херсон
Деталі костюма урізноманітнювалися залежно від різних побутових ситуацій, характеру праці, звичаїв, обрядів, сезону. У традиційному одязі кожного села завжди були місцеві особливості, які відбивали смаки людей, вирізняли й підкреслювали кожну особистість. Так, наприклад, дівочий святковий одяг з Великолепетиського району Херсонщини дуже відрізняється від того, який ми розглянули. Тут можна зазначити, що представлений костюм належав дівчині з не дуже заможної родини. Про це свідчить простіший стрій, мінімум оздоблення, та «колюче» коралове намисто, яке зазвичай коштувало не дорого і його могли собі дозволити навіть найбідніші.
Слід зазначити, що попри статки родини, на свято всі вбиралися чисто та охайно, відповідно до традицій. Різниця була у пишності оздоблення, кількості прикрас та коштовності тканин, з яких шився одяг.
Зважаючи на те, що українці дуже духовні у своїй сутності, то і до святкового вбрання було особливе, шанобливе ставлення. Це напряму пов’язано зі значенням слова «свято» — святість, тож і одягу, і традиціям надавали особливого сенсу.
Також пропонуємо вашій увазі відеоогляд побутового жіночого вбрання з Великолепетиського району Херсонської області. Відео створене «Film.UA Group» в рамках проєкту «Spadok».
Тримаймося разом!
- Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
- Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
- Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
- Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
- Підтримати нас можна на PayPal [email protected]
Все буде Україна!
