Херсонська журналістка Анжела Слободян попри окупацію рідного міста продовжила свою роботу й виходила наживо у всеукраїнські етери, аби донести правду про ті жахи, які принесли до України загарбники. За це жінку викрали й протримали у полоні протягом місяця.
Після звільнення журналістці вдалося виїхати із ще окупованого обласного центру, аби розповісти про все, що їй довелося побачити в ув'язненні. З нею поспілкувався Максим Степанов з інформаційної служби Національної спілки журналістів.
Робота в окупації
Техніка окупантів у ХерсоніФото: nsju.org
Після заходу в місто ворога 1 березня Анжела Слободян ще понад чотири місяці виходила у прямі етери загальнонаціонального телебачення й розповідала про життя херсонців. Вона не приховувала свого імені та обличчя.
«В цьому не було жодного сенсу: всі наші місцеві колаборанти мене добре знали. Вони знали, що я в Херсоні, вони бачили мене на вулицях. Могли легко впізнати мене по голосу, по стилю роботи абощо», — говорить жінка.
Для того, аби убезпечити себе, журналістка знімала усе на власний телефон, постійно змінювала місця дислокації, в етер виходила з локацій, які не можна було впізнати. Виїжджати з міста Анжела наміру не мала — хотіла дочекатися визволення й однією з перших побачити це на власні очі й розповісти про це світові.
Але в червні журналістка дізналася, що її внесли до списків на розшук. Довелося працювати ще обережніше, адже коли ЗСУ прийдуть до міста — не відомо. В її квартиру на той час вже навідалися непрохані «гості» — ще наприкінці травня.
Журналістка продовжувала працювати в місті, показувала проукраїнські мітинги та реалії життя в окупаціїФото: nsju.org
«Вільно працювати на окупованих територіях український журналіст не може. Якщо комусь удавалося це робити, то в мене виникають питання, чи не співпрацювали такі люди з окупантами? Журналістів, які працюють і передають справді чесні новини, відстоюють свої громадянські й цивільні права, російські окупанти вважають небезпечними», — розповідає Анжела Слободян.
Полон
Було зрозуміло, що за таких умов, які існували на той час в Херсоні, довго пробути на волі Анжелі не вийде. Але вона вперто відмовлялася їхати на підконтрольні Україні території. Та й з кожним днем зробити це було все важче.
5 липня в будинок знайомого, де на той момент перебувала Слободян, вдерлися озброєні бойовики. Жінка саме готувалася до прямого етеру — не судилося. Їй вдягнули на голову сміттєвий пакет, посадили в автівку й вивезли до міського ізолятору тимчасового тримання. Там Анжела провела наступний 31 день свого життя.
«На допитах казали, що я мала отримати в окупантів «акредитацію». Тобто, я, українська журналістка, мала акредитовуватися незрозуміло в кого! Тих, хто мене допитував, не влаштовувало, що медійники, працюючи в умовах окупаційного режиму в Херсонській області, розповідають правду про те, як живуть херсонці», — згадує жінка перші допити.
Московитські загарбники на вулицях ХерсонаФото: nsju.org
Також журналістку звинуватили в роботі на СБУ. Журналістська діяльність буцімто — це просто «прикриття». Будь-які аргументи Анжели Слободян окупантами не сприймалися — ані про стаж роботи, ані про відсутність жодних доказів їх версії.
Допити відбувалися несистемно — дехто, з ким Анжела перебувала в одній камері, жодного разу так і не потрапив на них. Саму Слободян допитували тричі. Облич своїх катів жінка не бачила — завжди перед цим на голову вдягали брудну плетену шапку.
Але умови перебування в камері були нестерпними — п'ятьох жінок тримали в камері лише з трьома нарами. Їм не давали медикаментів, засобів гігієни. Одна зі співкамерниць журналістки померла просто на очах ув'язнених — їй вчасно не надали медичної допомоги.
Також жінки чули постійні крики полонених чоловіків — їх били палицями, катували струмом, ґвалтували.
«Ми чули крики цих людей, чули постріли. Ми жили з цими звуками. Це було жахливо. У тюрмі тримали й цивільних, і військових. Людей змушували зізнаватися у «злочинах» проти окупантів, називати інших членів групи, тих, хто віддавав накази… Зрозуміло, що під такими тортурами починали говорити навіть ті, хто нічого не знав», — згадує Анжела Слободян.
Годували в'язнів, за спогадами журналістки, вкрай погано. Якщо спочатку ще було відносне «різноманіття»: гречка, макарони, збірна каша з круп, якою годують худобу, то згодом лишилися лишень розварена макаронна маса. Жінка вирішила голодувати.
«За два тижні після мого затримання військових у нашій в’язниці замінив персонал із в'язниць так званої «днр», охоронці-спеціалісти. Вони почали з’ясовувати, чи є вентиляція в камері, й зрозуміли, що її немає. Було літо, температура градусів сорок. Жах…» — згадує журналістка.
Звільнення з полону
На 31-й день ув'язнення після чергового допиту Анжелу Слободян відпустили. Жінка почувалася погано й окупанти, напевно, вирішили не брати на себе зайвий клопіт з її лікуванням. Сталося це на початку серпня.
Журналістка одразу ж зателефонувала синові, який перебував у Києві. І вирішила виїжджати на підконтрольну Україні територію — залишатися в місті було небезпечно. Тож Слободян почала готувати свою втечу, переховуючись цей час у знайомих.
«Це був небезпечний для мене виїзд… Але я здолала й це. 31 серпня я вже була на підконтрольній законному уряду частині України», — згадує жінка.
Розграбована окупантами камера, в якій утримували Анжелу СлободянФото: nsju.org
Після деокупації Херсона Анжела Слободян одразу ж повернулася в рідне місто. Відвідала й місце, де її протягом місяця в нелюдських умовах утримували загарбники, побувала в камері, де її тримали.
«Окупанти обікрали навіть ІТТ — повиносили нари, на яких ми спали, і двері», — ділиться враження Анжела.
Попри все пережите, жінка має намір продовжити свою професійну діяльність. Вона й далі буде доносити правду тепер вже зі звільненого Херсона.
Тримаймося разом!
- Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
- Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
- Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
- Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
- Підтримати нас можна на PayPal [email protected]
Все буде Україна!
