Міжнародний день шахів святкують щороку 20 липня. Кількість прихильників цієї інтелектуальної гри вимірюється сотнями мільйонів, а після виходу серіалу «Хід королеви» («Ферзевий гамбіт») фанів додалось. Тримайте подарунок на свято — інтерв'ю з видатним херсонським тренером від Херсонської міської ради та добірку стрічок про шахи, від яких неможливо відірватись.
«Молодь лякається чортів, а ми їх вже не боїмося»: інтерв'ю з Валерієм Тельманом
Є і в Херсоні місце, де усі бажаючі можуть опанувати цю гру – Херсонська дитячо-юнацька спортивна школа з шахів та шашок. Там вже 44 роки ділиться знаннями Валерій Тельман – віце-президент Федерації шахів Херсонської області, заслужений тренер України, майстер спорту СРСР та України, старший тренер-викладач.
– Валерій Михайлович, ви майже півстоліття тренуєте дітей. Не набридли ще шахи?
– Як казав Жванецький «Молодь лякається чортів, а ми їх вже не боїмося».
– Чому саме шахи?
– Грати в шахи я починав у дворі, потім із дядьком своїм грав, потім потрапив до Палацу піонерів. А у 17 років довелось обирати між футболом і шахами. Оскільки я вступив до інституту і потрібно було приділяти час навчанню, тож обрав шахи. А у тренери я потрапив, можна сказати, випадково. Я тоді працював на крекінг-заводі. А тут якраз відкривалась дитяча спортивна школа і мені запропонували піти туди тренером. Я не погоджувався, бо, відверто, була менша зарплатня. Але з’явилось більше вільного часу. Так я і став тренувати.
– Багато галасу наробив серіал «Хід королеви» про дівчину-шахістку. Після нього почався бум на цю гру. Чи дивились ви його? Та чи спостерігається подібний інтерес до шахів зараз?
– Я скажу з позиції людини, яка 25 років тренувала різноманітні збірні команди, у тому числі й національну. У ті далекі часи інтерес був набагато більшим. Зараз – це інерція, яка йде не від дітей, а від їх батьків. Я подивився половину однієї серії, на більше мене не вистачило. Бо там показують фантастичні, нереальні речі.
– Чи всім дано грати у шахи?
– Дано усім. Але аби досягти якихось результатів, потрібно три речі. Перша – фанатичне бажання дитини. Друга – бажання батьків. Я кажу, що батьки мають займатись фігурним катанням, там є елемент «підтримка». І третя – потрібен хороший тренер-фанатик. Скажу за власним досвідом, що тренером-фанатиком стаєш не одразу. Мені знадобилось років 5-7.
Якщо казати про дітей, то дівчата більш дисципліновані та відповідальні. З тих дівчат, з якими я займався, 5 стали гросмейстерами, були членами збірної України.
Певний момент втрати фанатизму у дітей спостерігається років з 12-13, бо тоді їх більше націлюють на навчання, вони починають визначатись з професією, готуватись до іспитів.
– З якого віку краще починати грати?
– Якщо відповідати як тренер, то скажу – чим раніше, тим краще. Доки у дитини є цей запал, є цікавість дізнаватись щось нове. Якщо починає пізніше – то вже краще мислить, більш логічно, тоді і швидше рухається. Тому починати краще тоді, коли дитина вміє щось записувати. А так взагалі вчитись можна у будь-якому віці.
– У деяких країнах світу шахи входять до обов’язкової шкільної програми. В Україні навіть петицію створили до Кабінету міністрів, аби такий предмет з’явився і у нас. Як ви ставитесь до такої ідеї?
– Ставлюсь я позитивно. Але думаю, що в нашій країні це нездійсненно. І питання не стільки у фінансуванні. А у ставленні самих колег. Бо кожен вчитель вважає, що його предмет важливіший за інші.
– Є кілька точок зору щодо шахів. Прибічники першої категорично не визнають цю гру спортом. А інші вважають, що це заняття для обраних.
– Тисячу років тому шахи відкрили в Індії, і вони почали розповсюджуватись до арабському світу та країн Середньої Азії. Так от, у багатьох арабських країнах шахи були заборонені. Грати дозволялось лише під час війни, і лише військовому керівництву для розвитку мислення. Тобто шахи довго лишались грою для обраних. Зараз у неї може навчитись грати будь-хто у будь-якому куточку світу.
Багатьох більше цікавить навіщо цьому вчитись. Колись мама одного з мої учнів запитувала «От що дадуть моєму сину шахи?» Я відповів «Якщо у вашої дитини буде 5-7 варіантів, то він одразу побачить 1-2 поганих і не піде по ним. Бо саме так і робить шахіст». Особисто мені шахи дали вміння оцінювати правильність вибору, визначати, де кращі шанси.
– На вашу думку, шахи – це більше мистецтво чи спорт?
– Олімпійська ознака спорту – вище, швидше, сильніше. Там, де є час, це завжди спорт. У нас час є. Наприкінці 90-их років серйозно ставилось питання до яких видів спорту віднести шахи – до зимових чи літніх. Бо за популярністю шахи посідають друге місце у світі. Поступаються лише футболу. Більше схилялись до зимових, бо там менше видів спорту. Але тоді проти виступили відомі гросмейстери, бо через це могли втратити високі гонорари. І досі шахи не визнали олімпійським видом спорту.
– Валерію Михайловичу, спортсмени люди забобонні. Шахматисти до них відносяться?
– На першості СРСР серед юнаків до 14 років мій учень став чемпіоном. Ми ходили лише певною дорогою, навіть за хлібом не могли перейти на протилежний бік вулиці. Перед змаганнями я йому сказав «якщо ти програєш партію, то обов’язково зміни непарну кількість речей, яку носив». Майку, шкарпетки, хустку, що завгодно. І от після програної партії я приходжу до нього, він сидить, перекладає речі і вирішує, які саме буде змінювати. І наступного дня виграв. А взагалі важливо навчити відноситись до кожної партії професійно – готуватись, вивчати суперника.
– А чи має значення якими починати – білими чи чорними?
– Ну право першого ходу дає певні переваги. Тому білий колір більш сприятливий. Але чорними фігурами теж іноді виграють. У вирішальних партіях це вже немає значення, там більш важлива психологія. Тому важливо добре вивчити свого суперника, його вирази обличчя, емоції.
– Чи пам’ятаєте ви свою найважчу партію?
– Мені було 16 років. І я грав з людиною, яка не взяла мене до збірної України та не відправила брати участь у першості СРСР. Хоча я виграв усі можливі турніри. Тоді замість мене відправили іншу дитину, у якої були більш впливові батьки. Під час партії у нас була нічия, мені всі казали, що навіть при такому результаті я виконую норму для майстра спорту. Але я був дуже ображений. На стільки, що потім 2 роки взагалі не грав у шахи.
– Які якості мають бути у тренера, на вашу думку.
– Певний фанатизм і бажання чогось досягти. Бажання допомогти та бажання витрачати на це власний час. Якщо цього не буде, то навряд щось вийде. Шістдесят років тому я уперше став чемпіоном області. Тому зараз я у тому віці, коли потрібно ділитись та віддавати все, що знаєш.
Стрічки про шахи, які підкорили світ
Традиційно Кавун.City з радістю дарує вам цікаву добірку стрічок.
Як же можна пройти повз серіалу, який підкорив світ? «Хід королеви» («Ферзевий гамбіт») цілком може поглинути всі ваші вихідні. Не пожалкуєте — ми перевірили.
Фільм «Ігри шахових чемпіонів / Пожертвуваний пішак» («Pawn Sacrifice») — це американська біографічна кінодрама режисера і продюсера Едварда Цвіка, що вийшла 2014 року. Стрічка розповідає про матч за шахову корону на чемпіонаті світу з шахів 1972 року. У столиці Ісландії у сам розпал Холодної війни відбувається матч за шахову корону між чинним чемпіоном росіянином Борисом Спаським та претендентом американцем Боббі Фішером. Боротьба двох шахових гігантів уособлює боротьбу двох наддержав, увага всього світу прикута до гри.
Дивіться трейлер
«Королева Катве» (2016) — американський художній фільм у жанрі біографічної драми режисерки Міри Наїр та сценариста Вільяма Вілера. Фільм заснований на реальній історії угандійської шахістки Фіони Мутесі, яка, бувши безграмотною, у віці 11 років змогла перемогти на чемпіонаті країни, а вже в 14 років брала участь у 39-й олімпіаді з шахів в Ханти-Мансійську, а у 2017 році увійшла до списку «100 Жінок Африки».
Дивіться трейлер
Боббі Фішер проти всього світу
Що ми лише про художні стрічки? Давайте документальну — про Боббі Фішера, наприклад. Не будемо багато розповідати — просто подивіться це кіно 2011 року. Американці про своїх поганого точно не знімуть.
Дивіться трейлер
Давай дружити!
Підпишись на наш Telegram-канал (там оперативні херсонські новини та інсайди), наш Фейсбук та на наш Instagram (фото, колажі, короткі цікаві тексти).
Ми тебе любимо!
