Таку інформацію ми знайшли у газетах того часу. Наприклад, «Голос Праці», «Більшовик Полтавщини» та інші у 1925 році. Розповідаємо, про що йдеться і чим все закінчилось.
Де повідомляли про перейменування і чого раптом перейменовувати?
Ми знайшли повідомлення про можливе перейменування у кількох газетах 1925 року. Ось повідомлення з випуску газети «Голос праці» №131 від 12.06.1925.
«Більшовик Полтавщини» навіть стверджував, що буде перейменовано (випуск від 11.06.1925 р. №130 (177).
«Селянська газета» не надто заморочувалась і одразу перейменувала місто у своєму випуску від 14.06.1925 року.
Чим саме все закінчилось, розповімо трошки пізніше. Як бачите, Херсон не перейменували. А поки давайте розберемось, хто ж такий цей товариш Володимиров?
Хто такий Мирон Володимиров?
20 березня 1925 року пішов з життя Мирон Володимиров (або Владимиров, якщо не перекладати з російської), справжнє прізвище якого — Шейнфинкель. Хто він такий, що на його честь навіть хотіли перейменувати Херсон?
Мирон Володимиров (Владимиров)
Мирон Шейнфинкель народився у 1879 році у Херсоні в єврейській родині. До речі, сестра Мирона — Віра Шейнфинкель — стала упорядницею херсонської бібліотеки.
У 1892 році Мирон Шейнфинкель вступив до Херсонського сільськогосподарського училища, яке не закінчив. З 1898 по 1899 працював у губернському статистичному управлінні. У 1902 виїхав за кордон: спочатку до Берліна (Німеччина), потім до Берна (Швейцарія), де встановив зв'язки з редакцією газети «Іскра».
У 1903 повернувся до Російської імперії, спочатку до Києва, потім переїхав до м. Гомель (Білорусь), де очолив Гомельський комітет РСДРП (Російська соціал-демократична робітнича партія), що охоплював своїм впливом частину Могилівської, Чернігівської і Полтавської губерній. Делегат III (Лондонського) з'їзду РСДРП. Примкнув до групи «примиренців». У листопаді 1905 як агент Центрального комітету РСДРП відряджається на південь Російської імперії в Україну. Працював в Одесі та Катеринославі. У 1907 був заарештований за свою революційну роботу (Владимиров брав участь та організовував повстання робочих в різних містах) і засуджений до заслання в Іркутськ, але за два роки втік за кордон (у Відень). До речі, саме у Відні Шейнфинкель став Владимировим.
Після Лютневого перевороту 1917 року поїхав до Росії, де разом із «міжрайонцями» був прийнятий до РСДРП(б). Працював у Петроградській продовольчій управі. Після Жовтневого перевороту 1917 року — член колегії наркомату продовольства РСФРР, потім — член Всеросійської евакуаційної комісії. 1919 — член РВР Південного фронту, з 1921 — нарком продовольства Української СРР, а потім нарком землеробства Української СРР (на кшталт Міністра аграрної політики).
У 1922 році за рекомендацією В.Леніна Владимиров призначений заступником наркома фінансів РСФРР. Один із керівників грошової реформи 1922 — 1924 рр. Від 1924 — заступник голови Вищої ради народного господарства СРСР. Член ВУЦВК (Всеукраїнський центральний виконавчий комітет).
Помер Владимиров у м. Нерві, поблизу Генуї (Італія). Там Владимиров лікувався від туберкульозу. Зверніть увагу: не в Радянському Союзі, чиї ідеали просував і підтримував, а в Італії. Та і з Сибіру у 1909-му році втік Владимиров у Відень.
Збірка статей із передмовою Дзержинського
Прожив Владимиров зовсім небагато — його життя забрав туберкульоз. Але після смерті у Москві до чергового з'їзду випустили брошуру «Очередные задачи хозяйственного строительства». Передмову до неї писав один із відомих катів Радянського Союзу Фелікс Дзержинський.
Передмова з книги Владимирова
Перше місце в Кремлівській стіні та урядовий похорон
Поховали Владимирова на Красній площі у Кремлівській стіні (м. Москва). І найцікавіше в тому, що Владимиров — перший, кого поховали у так званому Московському некрополі.
Територія біля стіни між Нікольською і Спаською вежами, що виходить на північну частину Червоної площі, використовується для поховань і служить колумбарієм для урн із прахом. У народі його прозвали «Стіною комунарів», часто називають Московським некрополем. У нішах за гранітними дошками знаходяться 114 урн з прахом революціонерів-підпільників, перших наркомів, членів Комінтерну, воєначальників, космонавтів і видних учених. Перша гранітна дошка з'явилася 5 квітня 1925 року: у стіні замурували урну з прахом «ветерана революції» (саме так називають росіяни), заступника голови ВРНГ (Вища рада народного господарства — ред.) Мирона Владимирова. Напис на дошці: «Борець за визволення робітничого класу, подвижник соціалістіческаго будівництва Мирон Костянтинович Владимиров (товариш Лева)».
Тобто уродженець Херсона Мирон Владимиров став першим, кого поховали у Московському некрополі
Іще доволі цікавим є те, як саме проходив похорон Владимирова. Ми знайшли фото на одному з ресурсів. На останньому фото добре видно транспарант із написом-присвятою Мирону Владимирову. Звісно, фото варто перевірити на відповідність: ми попередньо перевірили за допомогою онлайн-ресурсів і не знайшли слідів редагувань. Отже, можемо припустити, що фото справжні, а отже, на них — похорон однієї з перших осіб країни.
Отже, Херсон хотіли перейменувати на честь одного з катів та символів тоталітарної епохи. А тепер дивіться, чим все закінчилось.
Все банально: просто відмовили
У 207-му номері «Зірки» за 14 липня 1925 року йдеться про наступне: прохання відвернули, адже подібні назви інших пунктів вже є і це може «кепсько відбитись на робочих». Замітка була настільки маленькою, що ми зробили скріншот огляду новин, аби ви мали уявлення, наскільки мало місця присвятили цьому питанню.
А от вулиця Мирона Владимирова у Херсоні була — до декомунізації. Тепер вона називається Мала Садова (в районі Житлоселища).
Джерело сканованих періодичних видань: https://libraria.ua/
І ще раз подяка ресурсу про Херсон!
Давай дружити!
Підпишись на наш Telegram-канал (там оперативні херсонські новини та інсайди), наш Фейсбук та на наш Instagram (фото, колажі, короткі цікаві тексти).
Ми тебе любимо!
