Тюрма, лікарня, інтернат — ці заклади є місцями несвободи. Непокорюватись адміністрації там здебільшого не можуть. Часто люди там опиняються без прав, а інструментів захистити свої права — обмаль. Про моніторів Уповноваженого та які проблеми в місцях несвободи, ми говорили із Валерієм Грецем, монітором НПМ (національного превентивного механізму), керівником відокремленого підрозділу ГО «Україна без тортур» в Херсонській області.
В Законі України Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є така графа про національні превентивні механізми. Це здійснення громадсько-парламентського контролю над місцями несвободи. Місцями несвободи в Україні є, окрім тюрем, є також всі місця, де держава несе 100%-ву відповідальність за громадянина, який там знаходиться на повному державному утриманні. Як правило, людина до таких місць потрапляє не з власної волі і самостійно покинути це місце так само не може. Якщо всі ці складові скласти до купи, виходить місце несвободи.
Місця несвободи: які вони і що там відбувається
В якості прикладу можу навести таке місце несвободи, як училище фізичної культури, розповідає Валерій Грець. Важко сказати чітко, скільки наразі місць несвободи в Україні. Їх точно багато. Число закладів «плаває» в районі тисячі. Зараз таких закладів стає менше. В певних ситуаціях це прикро. Наприклад, закрили протитуберкульозний інтернат у Старій Збур'ївці. Виявилось, що із закриттям дещо поспішили, хоча однією з причин було те, що інтернат не виконує своєї функції як навчальний заклад. Були випадки, коли тамтешні діти у 9-му класі ледь вміли читати і писати. Але заклад виконував іншу — соціальну — функцію: ці діти знаходились в інтернаті і це було набагато краще, аніж вони б знаходились вдома. Вдома вони би просто до школи не ходили — таке становище сімей було. Ситуація із віддаленим навчанням — це теж не для цих дітей, а радше не для їхніх сімей: вони з родин, де немає, що вдягнути, взути та поїсти. Тобто необхідно було вирішити освітню проблему. Але рішення вже ухвалили — і як це часто трапляється, щойно рішення є, там швиденько все зникло. Все, закладу більше немає. Повернути назад цей заклад вже неможливо.
Так само в Херсонській області закривали гастроентерологічний інтернат для дітей.
В Законі йдеться про те, що громадсько-парламентський контроль здійснюють представники Офісу Уповноваженого ВРУ з прав людини іменем Уповноваженого, вони потрапляють до закладів іменем Уповноваженого. Громадськість до таких закладів також має заходити разом із ними.
Хто такі монітори і як вони працюють
Дуже цікавою особливістю раніше було те, що до місць несвободи фактично заходили люди із так званим незамиленим оком. Тобто потрапляє людина до місця несвободи — і одразу бачить, чи має взагалі так бути, чи ні. Люди, які відпрацювали певний час у таких закладах, звикають до обставин там. Вони часто не бачать певних порушень.
Далі моніторів у справах людини почали навчати базовим знанням з прав людини, правилам перебування у місцях несвободи, нормам, яких необхідно дотримуватись тощо. Наразі моніторам влаштовують різноманітні навчання. Зараз вже навіть є спеціалізація серед моніторів: хтось — у пенетенціарній справі, хтось — більше щодо дітей, хтось — в геріатрії тощо.
Монітор — це людина-волонтер, який не отримує зарплати. Єдине, що компенсують, це дорога та харчування. Тобто це люди, які мають основну роботу, вони не є в штаті або в проєктній діяльності Офісу Уповноваженого.
Ми вміємо, можемо і хочемо навчати поводженню в місцях несвободи
З часом, монітори зрозуміли, що вони не є в пріоритеті: їхнім навчанням і фаховим наповненням, по суті, Офіс не має займатись. І 5 — 6 років тому виникла ідея створити свою громадську організацію, яка займалась би не лише моніторинговою діяльністю, але й додатковою активністю, наприклад, просвітницькою. Тому що в моніторинговій діяльності немає, наприклад, компоненту навчання правам людини.
Монітор має пропрацьовувати цілий ряд ситуацій: від вигорання до навчання певним розділам своєї діяльності. Інститут менторів як таких дуже потрібен. Ментор має не лише навчити монітора, а ще й підказати, де взяти інформацію. А монітори — це важлива складова діяльності з моніторингу місць несвободи.
Зараз ми зіштовхнемось із ще однією проблемою — це діяльність місць несвободи у новостворених громадах. З одного боку, громади радітимуть своєму «визволенню» та самостійності, з іншого — їм потрібна буде експертна допомога у навчанні моніторів та персоналу, який працює в місцях несвободи. Тут ми зіштовхнемось із цілим рядом особливостей, із якими не зіштовхувався навіть медичний персонал раніше. Наприклад. Уявіть ситуацію: людина помирає. Це природня і абсолютно систематична річ. Коли людина йде з життя, у неї має бути гідна смерть. Якщо це трапляється в лікарні або, наприклад, хоспісі, людина має бути захищена від інших особистим простором — принаймні завісою, якщо це не окрема палата. Має бути місце для прощання і таке інше. Все це необхідно продумати і пропрацювати, а також навчити персонал дотримуватись цих базових прав людини. Ми можемо навчати, консультувати та спостерігати за тим, як це відбувається, направляти у правильне русло — як експерти громадської організації.
Дуже важливо, аби людина, яка вже неспроможна себе обслуговувати, повинна мати місце, де вона почуватиметься комфортно і лишатиметься в громаді. Це дуже важливо, аби людина не втратила соціальні зв'язки — так її життя буде гідним і їй буде комфортно. А ми маємо цього дотриматись: по-перше, це базові права людини, по-друге, ця людина жила в громаді, працювала і приносила їй користь — вона заслужила на повагу і догляд.
Також такі послуги з догляду можна продавати і купувати. І всім цим ми можемо займатись: навчати і контролювати, давати поради. Головне, що людина в будь-яких умовах має почуватись комфортно, а ставлення до неї має бути людяним. Це головне, чого ми прагнемо і чого можемо навчити персонал місць несвободи та чиновників і депутатів, які представляють інтереси громади, підкреслює Валерій Грець.
Долучайтесь до наших соцмереж: Telegram-канал та Instagram
