Херсонці часто згадують барк «Товариш», який протягом довгого часу був тренувальним судном для херсонських моряків, а до того — бороздив моря та океани і навіть став зіркою кіно. Яка історія легендарного барку і де він зараз? Читайте в матеріалі.
Для того, аби поринути в історію, ми скористались матеріалами Deutsche Welle, а також поринули у спогади херсонців у групі Старий Херсон.
Як німецький Gorch Fock став радянським Товаришем
Навчальний вітрильник Gorch Fock заклали в Веймарській республіці в 1932 році і спустили на воду вже після захоплення влади в Німеччині націонал-соціалістами. Його побудували на гамбурзькій верфі Blohm & Voss всього за сто днів. Наприкінці війни барк затопили командою поблизу острова Рюген, але під воду пішов лише наполовину. У 1949 році німецький Gorch Fock став радянським «Товаришем» і почав борознити моря під червоним прапором.
Горх Фок у 30 — 40 роках, Фото з Вікіпедії
Необхідність в новому навчальному судні для рейхсверу виникла після загибелі німецького парусника Niobe, який потрапив в сильний шторм. В ході розслідування обставин цієї трагедії виявили технічні прорахунки в його конструкції. Вони були враховані при проектуванні нового навчального барка — більш надійного, маневреного та сталого. Зокрема, вітрильник витримував крен в 90 градусів: це дуже важливий показник.
Німецьке ім'я вітрильника — на честь письменника
Барк назвали шедевром верфі Blohm & Voss, яка зуміла втілити в ньому якості як військового корабля, так і торгового судна. За пропозицією морського командування корабель назвали на честь письменника Йоганна Кінау (Johann Kinau), який публікував свої твори під псевдонімом Горх Фок. Популярний мариніст, син рибалки з Гамбурга, він загинув в 1914 році під час Ютландского битви — найбільшої морської битви Першої світової війни.
Товариш в Біскайському заливі, літо 1974 року. Фото Владислава Скрипниченка
Gorch Fock був першим барком із серії нових навчальних кораблів, побудованих для німецького флоту. Його молодші брати, закладені вже після приходу Гітлера до влади, отримали ідеологічні імена на честь німецьких нацистів. Зараз один з них ходить під прапором США і називається Eagle. Інший належить Португалії — Sagres. До Другої світової війни Gorch Fock щороку здійснював декілька коротких рейсів по Балтиці і Північному морю. Ще один дальній — через Атлантику. Постійна команда — 60 осіб. Плюс 180 кадетів. «Корабель мрії» — так його називали не тільки в Німеччині, але і за кордоном.
Як німецький вітрильник потрапив до СРСР
Після війни барк підняли і відремонтували, щоб передати СРСР в залік репараційних виплат. У радянські часи під його вітрилами пройшли практику кілька поколінь моряків радянського торгового флоту — понад 12 тисяч курсантів Херсонського училища імені лейтенанта Шмідта і майже двадцяти інших навчальних закладів. Близько півтори тисячі з них стали капітанами.
Фото з архівів, група Старий Херсон
Під червоним прапором барк відвідав понад 100 іноземних портів в 40 державах, пройшов 925 тисяч кілометрів. Радянським громадянам він був знайомий не тільки по репортажам про походи і перемоги в морських регатах, але і за фільмами «Пурпурові вітрила», «Максимка», «Вітер Надії», «Буремний Оріон», «Будинок, який побудував Свіфт» і багатьом іншим картинам. Так-так, саме на «Товаришу» Ассоль побачила свого Грея.
Горх Фоків тепер два
У 1958 році на верфі Blohm & Voss для ВМФ ФРН був побудований новий навчальний вітрильник — молодший брат першого «Горх Фока». Новому кораблю дали ім'я його попередника, оскільки тоді мало хто міг припустити, що «Товариш» повернеться до Німеччини. Під час балтійської регати «Операція ПАРУС-74» відбулася історична зустріч двох «Горх Фоків» — радянського «Товариша» і західнонімецького барка повоєнної побудови. Перший виграв гонку з великим відривом від морського брата, який прийшов другим. На маршруті переможці вичавили з вітру майже 16 вузлів — близько 30 кілометрів на годину.
Як цей німецький барк, що входив в сім'ю знаменитих на весь світ радянських навчальних вітрильників, знову опинився в Німеччині? У 1991 році відразу після розпаду Радянського Союзу на кораблі, приписаному в Херсоні, підняли жовто-блакитний прапор: від міністерства морського флоту СРСР навчальний барк перейшов у власність міністерства освіти України. Уже наприкінці 1980-х років барк потребував чергового ремонті, але кошти виділялися тільки на найнеобхідніші роботи. Радянський Союз планував замовити в Гданську нові навчальні вітрильники, а старим належало стати на вічний прикол в якості стаціонарних навчальних кораблів. Те, що міг робити екіпаж своїми руками, підтримувалося в ідеальному стані.
У 1989 році «Товариш» вперше після війни побував у рідному Гамбурзі на святкуванні 800-річчя порту. Як зазначає Вульф Марквард, голова товариства «Друзів вітрильного флоту», саме тоді відбулося їх перше знайомство з цим кораблем.
Барк у Херсоні. Фото виклав Сергій Сундугей
Вітрильник мали ремонтувати, але коштів не було
У 1993 році це німецьке суспільство організувало свою першу акцію підтримки «Товариша», на якому терміново потрібно було міняти головний дизельний двигун. У Німеччині випустили благодійні сертифікати по сто марок з твердим відсотком — один день на борту корабля.
В цьому ж році «Товариш» брав участь в регаті поблизу берегів Великої Британії. Кілька днів на його борту провела група англійських підлітків — з тих, яких прийнято називати важкими. Саме ці молоді люди і організатори були в такому захваті від педагогічних результатів, що захотіли повторити акцію. Однак у 1994 році через поганий стан барк отримав дозвіл лише на рейси по Чорному морю. Англійська сторона висловила готовність оплатити ремонт з умовою, що «Товариш» регулярно відвідуватиме Ньюкасл. В 1995 році барк відправився на верф до Великої Британії. Частину витрат на паливо і провіант взяли на себе німецькі друзі парусника. У міністерства освіти України валюти не було.
У 90-х стан вітрильника був загрозливим
Шок після детального огляду в сухому доці: стан барка виявилося набагато гірше, ніж припускали експерти в Херсоні. Новий кошторис збільшився до двох мільйонів фунтів стерлінгів. Англійські спонсори готові були підвищити суму до 500 тисяч. Термін дії суднових сертифікатів добігав кінця. Через аварійний стан «Товаришу» заборонили вихід у море.
Пошуки нових спонсорів затягувалися. Велика частина команди повернулася на батьківщину. На прохання консульства підтримати одинадцять членів екіпажу, які залишилися при кораблі, взяла на себе громадська організація Towarischtsch-Support-Group, до якої увійшли німецькі та британські друзі парусника. У Ньюкаслі барк провів два роки.
Спроба порятунку від англійців
Наступний причал в одіссеї «Товариша» — Мідлсбро на північному сході Англії, куди його відбуксирували в 1997 році. Міська влада Мідлсбро на кошти з регіонального фонду збиралися відкрити верф для вітрильників. «Товариш» повинен був стати показовим проєктом — за безкоштовний ремонт і оплату 400 тисяч фунтів накопичених і поточних витрат, але верф так і не побудували. Весь цей час на борту знаходився останній український капітан «Товариша» Юрій Кушенко. Він і ще кілька людей команди, як згадує Вульф Марквард в своїй книзі про три життя барка «Die drei Leben der Gorch Fock», зовні підтримували корабель в чудовому стані - хоч завтра в море ... Англійці ж інтерес до нього втратили.
У влади України коштів на ремонт і раніше не було. Де знайти спонсорів? Може, на батьківщині парусника в Німеччині? У 2000 році в Вільгельмсхафені повинна була відбутися морська частина міжнародної виставки EXPO. Організатори запросили вітрильник взяти в ній участь. У німецький порт, де він залишився до 2003 року, вітрильник притягли за допомогою буксирів. «Друзі вітрильного флоту», згідно з договором, продовжували піклуватися про вітрильник і його команду, шукати гроші і сухий док для ремонту, однак стосунки з українською стороною поступово погіршувалися.
Як барк рятували у Штральзунді
У 2000 році німецькі ентузіасти почали переговори з владою Штральзунда, запропонувавши викупити корабель і повернути його в перший порт приписки. Владі ганзейского міста ідея сподобалася. Вони гарантували безкоштовне місце для стоянки і підтримку. Україна вимагала за корабель один мільйон євро, але потім ціну вдалося знизити до 500 тисяч. Операцію оформили, на кораблі підняли німецький прапор. У Штральзунд барк, який кілька разів ходив в кругосвітні плавання, довелося везти в плавучому доці. Після ремонту його пришвартували в тутешньому порту і став однією з популярних міських визначних пам'яток. Мешканці портового Штральзунда зустріли парусную леліквію гучною овацією та лозунгами «Willkomen zu Hause!» – «Вітаємо вдома!».
Паралельно з тим, що барк у Штральзунді виконує функцію музею, триває його реконструкція та ремонтні роботи. Отже, цілком можливо, він іще відправиться у круїзи.
Підбірку фото барку у Штральзунді можна побачити у статті за посиланням.
Як виглядає «Товариш» у 2020-му
У липні 2020 року «Товариш» виглядає доволі непогано. Можете впевнитись у цьому, переглянувши фото володаря ресурсу Salty Old World на oledavyjones.tumblr.com. Фото віднайшов Максим Федорченко. Гортайте ліворуч, аби переглянути всі 22 світлини.
Сумна кінематографічна історія
Пригадуєте радянську стрічку «Максимко» 1952 року? Дійство в ньому розгортається у 1864 році. За сюжетом російський корвет «Богатир» у водах Атлантичного океану зустрічає американське судно. У його трюмі живий товар — чорношкірі люди. Через два дні матроси «Богатиря» знімають з уламків розбитого штормом американського корабля чорношкірого хлопчика. Заляканий і забитий работоргівцями, хлопець знаходить в російських матросах добрих і чуйних людей. Незабаром хлопчик, прозваний матросами Максимка, стає улюбленцем усієї команди.
Здогадаєтесь, який вітрильник брав участь у цій стрічці? Так, «Товариш». Максимку зіграв радянський чорношкірий хлопчик Толя Бовикін. Його мати була працівницею архангельського порту. Батько — американський матрос одного із суден арктичного конвою, які в рамках програми ленд-ліза доставляли в СРСР стратегічний вантаж. Подальша доля батька невідома, імовірно загинув у складі знищеного німецькою авіацією конвоя.
Після зйомок в картині Толя став справжньою зіркою — його разом із мамою запросили жити до Києва (самі вони з Архангельська). Толя навіть почав ходити до київської школи, але згодом родина повернулась до Архангельська.
Толя помер у віці 15 років у 1958 році. Таємниця його смерті загадкова: писали, що від запалення легенів, говорили, що в ДТП. Пам'ять про нього — в Архангельську на цвинтарі «Фельшинки». У 2018 році тамтешня влада встановила новий пам'ятник легендарному Максимці, який посміхається на фоні «Товариша».
Фото Michael Altholz
«Товариш» живе і в поштових марках
І хоч сьогодні поштові марки стали використовувати набагато рідше, колекціонери є — і вони зберігають у себе марки, зокрема з «Товаришем». Наприклад, марка 1981 року. Випустили її 18 вересня 1981 року накладом 2,2 млн екземплярів.
І наостанок
Ми ще будемо створювати матеріали про легендарний вітрильник: про нього можна багато писати. І точно згадаємо серію картин херсонського художника Олександра Бережного, присвячену «Товаришу».
Давай дружити!
Підпишись наш 🍉Telegram-канал (там оперативні херсонські новини і інсайди) та на наш 🍉Instagram (фото, колажі, короткі цікаві тексти).
Ми тебе любимо❤️
