Український політик Борислав Береза на своєму ютуб-каналі оприлюднив розмову із генералом запасу Дмитром Марченком. Генерала Марченка в Миколаєві та Херсоні вважають рятівником, часто називаючи навіть рятівником Півдня під час російського вторгнення. Без його мудрого командування, кажуть і військові, і цивільні на Півдні, росіяни цілком могли б діститаись Миколаєва, а Херсонщина отримувала такі важливі для себе новини саме завдяки оточенню генерала. У інтерв'ю Бориславу Березі Дмитро Марченко розповів про херсонський напрямок і зокрема про те, як вкрадені гроші могли би врятувати Херсонщину.
Ми не будемо розповідати всього, що сказав генерал у інтерв'ю — виділимо лише кілька тез, а відео додамо наприкінці, щоб ви все змогли прослухати самі.
Про справу бронежилетів і запаси армії
— Це дуже болюча тема для мене. Я казав ще тоді, у 2019 році: проблема була не в тому, щоб зняти мене чи посадити. Основна проблема в тому, що повністю зупинили, паралізували виготовлення бронежилетів, і у нас не було запасів бронежилетів на складах.
Ви знаєте, що на початку повномасштабного вторгнення, 22 лютого 2022 року, коли все почалося, на складах було 16 тисяч арештованих бронежилетів, які проходили по моїй справі (йдеться про звинувачення Дмитру Марченку у 2019 році, йому закидали придбання неякісних бронежилетів, втім, справа виявилась фальсифікованою, — редакція). Більше бронежилетів не було взагалі
Мало хто знає, що ще у 2018 році мені було поставлено завдання міністром оборони Степаном Полтораком: армія вже була більш-менш вдягнена, і ми дійшли висновку, що треба робити запаси на складах. Ми зробили ці запаси — 350 тисяч комплектів, які лежали на складах на випадок вторгнення Російської Федерації.
З 2019 по 2022 рік ті люди, які залишилися після нас, нічого нового не закуповували, не шили, не розробляли. Вони просто користувалися тим, що ми заклали на склади. Це цифри, які дуже легко перевірити.
Ми мали вийти на 750 тисяч комплектів. Ми виходили з того, що на той час армія становила приблизно 240 тисяч. У Генштабі ми запитали: скільки людей потрібно мобілізувати у разі повномасштабного вторгнення Росії? Нам відповіли — мінімум мільйон. Отже, 250 тисяч уже вдягнуті й готові вступити в бій завтра, і ще 750 тисяч треба було вдягти.
Ми почали закладати 350 тисяч на склади й рухалися до цієї мети. Єдине, що ми не встигли зробити — це бронежилети, тому що по них і завели справу. Всі інші речі — зимова форма, літня форма, польова, берці — усе це ми почали робити, воно було, і цим користувалися два роки. А коли прийшла війна — склади виявились порожніми.
Мені навіть пропонували: мовляв, ти в 2022 році пішов захищати Миколаїв, повністю себе «відбили», ми можемо закрити справу «за те, що ти пішов воювати». Я сказав: не треба закривати справу за те, що я пішов воювати, — це мій обов’язок. Справу мають закрити за відсутністю складу злочину. Як би вони не хотіли, не змогли довести навіть натяку на незаконні дії чи корупцію.
Я їм одразу сказав: «Зберіть усіх постачальників, посадіть навпроти мене, повісьте на мене апарати для перевірки. Хай хоч хтось в очі скаже, що я колись щось у когось взяв, попросив чи натякнув». Такого не було.
Про підготовку до війни та «державну зраду»
Борислав Береза:
— Правильно розумію, що ви разом з Полтораком, розуміючи можливість повномасштабного вторгнення, планували наповнення складів за принципом, як в Ізраїлі — 200% запасу?
Дмитро Марченко:
— Так, саме так. Ми порахували, що на складах має бути мінімум 750 тисяч комплектів. 250 тисяч уже були в строю, вдягнуті й навчені, і ще 750 тисяч треба було вдягти. Ми почали це робити.
Єдине, що не встигли — бронежилети, бо по них пішла справа. Але по інших речах усе було: зимова, літня форма, берці, польові комплекти. Цим запасом два роки користувались.
Коли почалася війна, бійців відправляли в бій не просто без броніків — у спортивних костюмах і кросівках. Ви самі це підтверджуєте зі свого досвіду.
— Так, форма була, але з бронежилетами було дуже погано. Частково були ООНівські сині бронежилети — ідеальна мішень для снайпера. Мій перший бронежилет і майже весь батальйон забезпечили волонтери.
Чи правильно я розумію, що через справу проти вас фактично було зруйновано підготовку до забезпечення ЗСУ бронежилетами на випадок повномасштабної війни? Тому що ви не встигли зробити, а після вас ніхто цим займатися не хотів. Чи я помиляюсь?
— Ні, абсолютно вірно. Все зупинилося. Найстрашніше, що ми провели величезну роботу з розробки нового модульного бронежилета, де бронежилет складався з кількох частин.
Якщо військовослужбовець стоїть в обороні — в нього захищена шия, руки, пах, ноги, максимальний захист тіла. Коли отримує завдання висунутися вперед, захопити позицію — він легко знімає зайві елементи, кладе в рюкзак, біжить, виконує задачу, повертається в оборону і знову вдягає накладні захисні елементи.
У нас були відкриті наради, запрошували всіх виробників. Цей бронежилет був майже на виході. Ми навіть запрошували представника з Чехії чи Польщі, виробника бронежилетів. Він зайшов до мене в кабінет і сказав: «Якщо ви доведете цей бронежилет до кінця, це буде загальноєвропейський бронежилет. Кращого я ще не бачив».
І все це зупинили. На мою думку, дії в рамках цієї кримінальної справи в подальшому мають розглядатися як підготовка умов для полегшення ворогу захоплення України. Інакше це важко назвати. Для мене це державна зрада.
Про тиск, ДБР, прокуратуру і Венедіктову
Борислав Береза:
— Коли до мене звернулися й сказали: «Береза, давай візьмемо Марченка на поруки», я проконсультувався з антикорупціонерами, і вони сказали: «Там немає складу злочину». Як так могло бути, що складу злочину немає, але людину закривають за ґратами?
Я пам’ятаю суддю, який вас закривав. Він казав: «Ви ж розумієте, це не я хочу, так склалися обставини…» Він був переляканий. То що це було — наказ, замовлення?
Дмитро Марченко:
— Це стовідсотково був заказ. Прокурор того часу — Середа — прямо мені сказав: «Ти можеш нагнати сюди хоч 10 тисяч людей, ти можеш найняти хоч 10 найкращих адвокатів країни, але суд винесе те рішення, яке йому скажуть. Тебе посадять».
Нами займалося ДБР і прокуратура. Не НАБУ і не САП. У ДБР був слідчий Алексієнко. Це той, який писав своєму куратору про ветеранів і волонтерів, що прийшли під суд: «Заебали, поприходили ушлёпки…».
На той момент генпрокурором був Рябошапка. Коли він розібрався з усіма нюансами, він зрозумів, що складу злочину немає. Він намагався «скинути» справу в НАБУ і САП, бо розумів, що це ганьба.
Справу передали Назару Холодницькому, прокурору САП. Він вивчив матеріали й доповів, що складу злочину немає і, якщо справа залишиться в нього, він її закриє за відсутністю складу злочину.
Офіс президента це категорично не влаштовувало. Тоді якраз призначили Венедіктову. Вона прийшла, забрала справу й сказала: «Я вам зараз усе зроблю, посажу кого захочете, виконаю будь-яке завдання». Але навіть вона не змогла нічого довести, бо якщо людина не крала, ніхто не може покласти їй гроші в кишеню заднім числом.
Моя функція взагалі не була закупівля. Я займався контролем якості вже поставлених на озброєння бронежилетів. Мій підлеглий їхав до виробника, брав два бронежилети з партії тисяча штук, здавав у незалежну лабораторію, проводили балістичну експертизу. І тільки після підтвердження відповідності ми клали їх на склад. Не було жодного випадку, щоб експертиза показала простріл.
Тому будь-яка розумна людина, прочитавши положення, бачила б: у мене навіть не було важелів, щоб будувати корупційні схеми.
Про Венедіктову і судову систему
Борислав Береза:
— Пані Венедіктова не відмовила Офісу президента і отримала посаду посла у Швейцарії. Вона зараз насолоджується кавою у Берні, прогулянками в Базелі, бутиками в Цюриху й краєвидами Альп. Про проблеми Швейцарії ми чуємо, а про її роботу як посла — ні.
Я запрошую пані Венедіктову прокоментувати цю справу, бо пляма на ній дуже велика. Чи це була некомпетентність, виконання замовлення чи щось інше?
А до вас, пане Дмитре, запитання: що від вас вимагали? Вам же пропонували: «Хочеш вийти — дай покази, навіть не по цій справі».
Дмитро Марченко:
— Так, давайте далі про мою справу. Суддя прийняв рішення посадити мене за ґрати, хоча підстав для такого суворого запобіжного заходу не було. Я сам прийшов до суду, ніколи не відмовлявся давати пояснення слідчим чи прокурорам. Я казав: «Якщо ви когось у чомусь підозрюєте — приходьте, я все поясню. Я відкрита людина, мені нічого приховувати».
У моєму підрозділі постійно працювали волонтери. У нас було чотири центри контролю якості по Україні, і в кожному за моїм рішенням був прикріплений волонтер, який стежив, щоб не було корупційних складових. Волонтери могли бути присутніми під час приймання товару, бачили, як мої підлеглі приймають продукцію.
Попри це, мене посадили. Прокуратура просила відправити мене на гауптвахту — військову тюрму. Але слідчі ДБР і прокурор Середа пішли далі: «Ні, хай сидить у Лук’янівському СІЗО, там ми його зламаємо». Вони так і казали.
Коли за мене внесли заставу — люди зібрали, а родина Петра Порошенка додала основну суму, — слідчі сказали: «Не ображайтесь, у нас така статистика: 95% людей, яких ми садимо в СІЗО, ламаються і погоджуються на все, аби вийти». Їхня мета була — морально мене зламати.
Мене більше п’яти разів, ближче до десяти, викликали на допити без адвоката. Це робилося спеціально, щоб тиснути. Спочатку: «Розкажи щось про Порошенка, про Бірюкова». Я відповідав: «Я бачив Порошенка один раз на якомусь заході, стояв поруч, максимум — зробив селфі. У вас є плівки, ви все слухали, у мене мікрофони були всюди: в телефоні, комп’ютері, кабінеті, навіть у туалеті й курилці».
Мій підлеглий у курилці помітив дріт, витягнув — цілий прослуховуючий пристрій. Прийшли «ремонтувати бачок» — дістають пакет з проводами. Все це знаходили вже після того, як мені оголосили підозру.
Вони мали всі можливості, щоб побачити: я або корупціонер, або ні. Але «всі кричали»: «О, це генерал Порошенка, зараз прив’яжемо його до Порошенка, він потопить Порошенка, ми його в тюрмі зламаємо».
Коли зрозуміли, що нічого немає, перейшли до міністра оборони. Але все, що я можу сказати про Полторака: це дуже гідна людина, яка сказала мені один раз: «Якщо не знаєш, як вчинити — вчиняй по совісті й по закону. Я сьогодні є, завтра мене нема, а тобі відповідати за свої дії».
Коли вони зрозуміли, що й тут нічого не «накрутять», в кінці казали: «Підпиши хоч що-небудь, і завтра підеш додому, в теплу кроватку, в гарячий душ». Так у нас, на жаль, працюють органи.
Про Лук’янівське СІЗО і «заздалегідь підготовлену камеру»
Борислав Береза:
— Мені достеменно відомо, що коли ви потрапили в камеру, там вже знали, що ви будете, і чекали вас кілька днів. Це правда?
Дмитро Марченко:
— Так. Спочатку я добу був в ІТТ, а потім мене перевели до Лук’янівського СІЗО. Під час прогулянок, розмов з тими, хто там сидів, мені сказали: «Генерал, ми знали, що ви до нас заїдете. Вам за два дні до суду вже готували місце і думали, куди вас приткнути».
Тобто рішення про арешт було ухвалене заздалегідь, суд був суто імітацією. Це історія про відсутність правосуддя як такого.
Про Міндічгейт, ДОТ і тендери на бронежилети
Дмитро Марченко дуже уважно стежить за «Міндічгейтом».
— Коли я створював структуру — Головне управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення — я прописував усі порядки приймання, контролю якості й інші процеси так, щоб навіть якщо керує негідник, дуже важко було «протягнути» неякісний товар.
Усі вимоги були підкріплені постановами Кабміну і наказами міністра оборони. Щоб це скасувати, треба пройти весь коло погоджень: внутрішні, зовнішні, міжвідомчі. Ми це все пройшли колись — «круги аду». Тому вони не могли просто взяти й обійти процес.
Якраз під цей процес і зайшла перша партія — і не пройшла балістичну експертизу. Тому почали відкатувати назад.
Для того, щоб протиснути прокладки, змінювали критерії, «Фортецю захисту» визнавали переможцем без ліцензії, не переходили до наступного учасника, а просто скасовували торги й запускали нові під «свою» компанію. Це не збіг — це схема.
Вони прийшли й зробили так, щоб можна було максимально впливати на торги. Я вважаю, що всі, хто це організовував, мають сидіти в тюрмі не за «корупцію», а за державну зраду. Коли країна захлинається в крові, робити таке — недопустимо.
Про зламані реформи, справу Гринкевича та «пиль» замість справжніх крадіжок
Дмитро Марченко:
— Я не з тих, хто кричить «все пропало», але скажу прямо: в ДОТі прийшли профани, які поламали те, що вже було побудовано. Все, що їм треба було зробити — продовжити розпочате й довести до ладу.
Американці приїжджали, дивились на нашу систему закупівель і казали: «Які ви молодці, за такий короткий час зробили неймовірні реформи».
Потім прийшли нові люди, усе поламали, все почали маніпулювати. Жоден виробник, що працював з МО, не скаже, що хоч раз обійшлося без вимоги «відкату». Ти виграв тендер, зробив продукцію, здав на склад, а гроші не платять. Тиждень, два, місяць, три.
У бізнесу проста логіка: вклав — здав — отримав гроші — вклав далі. А їм кажуть: «Іди домовляйся».
Подивіться на справу Гринкевича. Посадили його і його сина. Два роки люди сидять у СІЗО. Жодного пояснення чи доказів, що щось було не так. Жодному посадовцю МО не оголошено навіть домашній арешт.
Його звинуватили, що він «нажився на війні», хоча все майно куплене в 2020 – 2021 роках. Його просто покликали в МО: «Допоможи, у нас зірвані всі торги». Він взяв технічні умови, повіз у Туреччину, там відшили зразок, привіз, показав — усі в захваті. Він за свої кошти закупив партію, привіз — і раптом «якась» експертиза, все «неякісне, навороване, украв».
Це технологія відволікання уваги від основних крадіжок, бо одяг — це пилюка порівняно зі зброєю та технікою. Там справжні масштаби. Плівки Міндіча — це теж лише пил. Детективи НАБУ, розуміючи масштаби, не викладають одразу все, бо був би другий Майдан.
Я впевнений, що по Міноборони ще буде стільки «сюрпризів», що в людей волосся дибки стане.
Про оборону Миколаєва, роль поліції і місто-герой
Борислав Береза:
— В 2023 році один з керівників Одеської області сказав мені: «Якби не Марченко, було би як з Херсоном і, можливо, з Одесою». Миколаївці й одесити вдячні вам.
Але мені відомо, що коли ви приїхали, деяких «керівників» на місці не було. Дехто потім отримав генеральські лампаси, а тепер пішов у відставку на тлі Міндічгейту.
Дмитро Марченко:
— Люди самі бачили колони машин, з ким вони виїжджали. Виїжджали з міста вночі, поверталися зранку. Це ще «сміливі».
Але поліція як структура воювала. Патрульна поліція воювала пліч-о-пліч з нами. Департамент патрульної поліції виконував завдання на рівні бойових підрозділів ЗСУ: відбивали аеропорти, брали полонених.
Керівництво ГУНП — інше питання. Але заступники, начальники управлінь, відділів — вони брали зброю, виїжджали вночі, шукали ДРГ, працювали. Працювали поліцейські, ДСНС, всі служби.
Тут наша редакція зауважить, що йдеться про миколаївську поліцію, а не херсонську. У херсонської поліції все було куди більш печально — вони просто в більшості зникли ще 23 лютого.
На 28 лютого у мене було близько 1100 людей. Потім черги в військкомати, у 79-й бригаді з 120 людей до 800 – 1000 за кілька днів. Люди самі приходили.
Я й зараз, коли згадую, маю мурахи: військові копають позиції, поруч — цивільні, які копають разом з ними, привозять борщ, годують. Хтось тягнув бетонні блоки, хтось варив «їжаки», хтось приїхав на тракторі й сказав: «Де копати?».
Усі включилися: бізнесмени, прості люди, хтось молився, хтось донатив, хтось годував і вдягав солдатів. Це була хвиля взаємної підтримки. Тоді гроші нічого не вартували, тоді головними були люди й оборона.
Про Міндічгейт, «двушечку на Москву» і ставлення військових
Борислав Береза:
— Мої знайомі морпіхи просили запитати: як ви ставитеся до всього, що зараз відбувається? Поки хтось об’єднував зусилля й захищав Миколаїв, інші готували умови для «двушечки на Москву», вигадували схеми й крали з бюджету.
Що кажуть військові з вашого оточення про цей кейс?
Дмитро Марченко:
— Моє ставлення — люта ненависть. Люди по 12 годин мерзнуть без світла, батьки просять якийсь «таганок», щоб нагодувати дітей гарячим, а хтось краде в такий час.
Військові питають: «За кого ми воюємо?» Коли у нас купа поранених, без рук, без ніг, коли ми втрачаємо побратимів, заради чого ми це все, якщо хтось набиває собі сумки грошима?
Скільки людині треба, щоб пожити, поїсти, покататися на чомусь? Куди вони гребуть це все? І ще в такий тяжкий час, коли країна в крові, коли всі втомилися від війни, але тягнуть, щоб зберегти державу… У мене це не вкладається в голові.
Борислав Береза:
— Кажуть, щотижня «двушечка на Москву» — два мільйони доларів. Ви бачили ці валізи з грошима? На яку кількість підрозділів можна забезпечити дронами й РЕБом цією сумою?
Дмитро Марченко:
— Я думаю, наш південь, Херсонський напрямок, можна було б повністю закрити.
Про системну корупцію у закупівлях дронів
Борислав Береза:
— Після того, як я оприлюднив схему з форс-мажорами через ТПП — коли підписують контракт на дрони, нічого не постачають, отримують довідку про форс-мажор і не повертають гроші, — до мене почали звертатися виробники дронів.
Один з них сказав: «У мене кілька складів забиті дронами. Але мені невигідно продавати державі. Вони хочуть по 12 тисяч, а собівартість — 21 тисяча. Якщо через агенцію держзакупівель — 30% відкату. Якщо через Міноборони — 10–20%. Найкраще працювати з керівництвом корпусів — 5–10%».
Це правда чи «скиглення» виробників?
Дмитро Марченко:
— На жаль, це правда. Він сказав вам прикрі, але правдиві речі. І проблема в тому, що це всюди.
При такій моделі управління державою ми не зможемо виграти. Потрібно або щось кардинально змінювати, або готуватися до поразки. Я не хочу, щоб Україна програла, тож треба зміни.
Про абсолютну владу, «смотрящих» і піраміду корупції
— Ця влада має абсолютну владу з часів незалежності. Замість того, щоб використати її на користь держави, вони побудували ідеальну піраміду, щоб грабувати й виводити гроші.
За кожним напрямком у МО був «смотрящий» від Офісу президента: за боєприпасами, харчуванням, медициною. Це відбувається з 2019 року, коли туди зайшла команда, а міністрів ставили таких, що тільки кліпали очима.
Пригадайте Тарана. Два роки він зривав оборонні замовлення, готував армію до того, що ми зустрінемо ворога без броніків, без боєприпасів, без техніки.
Потім, коли почалась війна, прийшли інші міністри — лояльні до Офісу президента, які все «спостерігали». Я впевнений, що скоро й про них будуть «плівки»: хто був смотрящим, хто слідкував за потоками, хто вимагав відкат.
Вони думали, що при Порошенку була своя «пірамідка», а коли зрозуміли, що її нема, просто самі її побудували.
Про фронт, мобілізацію і реальні ризики
Борислав Береза:
— Я спостерігаю, як фронт потрохи рухається в бік Києва і Дніпра. На Куп’янському напрямку та біля Ямполя хлопці кажуть: якість російської піхоти низька, але її дуже багато.
Щоб вирішити проблему, потрібні три складові: пілоти, дрони і піхота. Якщо є наша піхота, дрони та авіація — фронт стабілізується. Тоді ніякі «28 пунктів» з Москви не продавлять.
Чи можна зараз змінити ситуацію на нашу користь, чи ми в точці, де немає ні часу, ні ресурсів, ні бажання? Є в країні люди, які можуть це змінити?
Дмитро Марченко:
— Такі люди є й завжди були. Абсолютно будь-яку проблему можна вирішити, якщо долучати не «лояльних», а фахових людей.
Питання забезпечення — це системна робота. Що заважає сьогодні повернутися до нормальної системи закупівель, яку ми почали ще в кінці 2018-го — на початку 2019-го?
Що заважає зібрати всіх виробників, перевірити їхні можливості, підписати рамкові угоди, щоб кожен розумів, скільки і чого постачати щомісяця? Раз на півроку коригувати ціни, враховуючи курс долара, паливо тощо.
Це все можливо, але треба системні люди. Натомість у нас залишилися такі, як Міндіч. Або це нікому «нагорі» не потрібно.
— Те, що відбувається зараз на фронті, — це не просто «прорахунки». Це наслідки такого управління країною й відношення керівництва до війни.
Подивитись ефір повністю можна тут
Читайте також: «Николаевскому Ваньку» можна вірити: що розповів про війну і зокрема Південь генерал Марченко
Тримаймося разом!
- Заходь до крамнички мерчу Kavun.City
- Підпишись на наш Telegram-канал: там — оперативні херсонські новини та інсайди
- Наш проєкт, присвячений новинам українського Криму: Кримська бавовна
- Наш Instagram: фото, колажі, короткі цікаві тексти
- Наш Youtube: подкасти, цікаві відео з Херсона та про Херсон
- Підтримати нас можна на PayPal [email protected]
Все буде Україна!
