Херсонські куранти — це одна із візитівок міста. Розташовані у вежі художнього музею, вони довго мовчали, адже не було коштів на реставрацію. Їх відновили 19 вересня 2003 року, а у 2017-му замінили підсилювачі — і куранти знов лунають. А що вони грають?
Щогодини — окрім, звісно, ночі — над центром Херсона лунає дзвін курантів вежі музею. Зараз вони лунають дещо інакше, але мелодію впізнати можна. Далі розповімо, звідки вона, а також іще багато цікавого.
«Пісня про Дніпро» (також відома як «Ой, Дніпро, Дніпро») створена композитором Марком Фрадкіним на вірші поета Євгена Долматовського. Саме вона лунає з курантів херсонського музею. Написана у 1941 році, а ось щодо її першого виконання Вікіпедія, наприклад, дає два варіанти: або російський Урюпинськ, або українські Олешки (тоді — Цюрупинськ). Ми б дуже хотіли, аби це були Олешки, але автор музики цей міф розвінчав іще у 1970 році. Першими ж виконавцями пісні були українці — львів'яни Остап Дарчук та Павло Кармалюк.
Марк Фрадкін розповідає, як створили пісню «Ой, Дніпро, Дніпро». Щоправда, тут її виконують російською, але про це — далі
Ми знайшли грамзапис 1964 року — вже українською: пісню переклав Платон Воронько. Також відомі переклади Миколи Терещенка та інших перекладачів. Так, перший варіант був російською.
Цікаві спогади про цю пісню, наприклад, Василя Вихристенка — з газети «Чорноморські новини». Ми їх процитуємо без змін.
Спогади про херсонські куранти
Цю мелодію ми, курсанти Миколаївського авіаційного училища морських льотчиків, чули щодня о шостій ранку. Вона линула навкруги від курантів на будівлі Херсонської міськради: «Ой, Дніпро, Дніпро…». Через крекінг-завод, долиною над курсантськими наметами пливла вона аж до Чорнобаївки, а там уже — й до Дніпра рукою подати...
Рядки з цієї пісні викарбувані на меморіальній стелі, зведеній на березі Славутича, — там, де наші війська, що визволяли місто од фашистської нечисті, форсували Дніпро. Їх можна прочитати й на обеліску у Hoвій Kaxoвці, i на березі Дніпродзержинського водосховища. Але я тоді не замислювався, коли народилася ця незабутня пісня і хто її перші виконавці. У голові тільки одне: навчальні польоти, стрибки з парашутом і… самостійний політ над піщаними степами-пустищами, які були колись Олешківською січчю!
…Наш 10-й гвардійський Київський винищувальний полк у 1941 році був у складі саме Київського особливого військового округу, який першим і прийняв бій над столицею України вже на світанку 22 червня. Командир ескадрильї харків’янин Олександр Ковальов у квітні 1965-го викликав мене, старшого лейтенанта, і повідомив:
— Командування доручає вам бути в Києві на відзначенні Дня Перемоги…
Й ось Київ! Квіти, обійми ветеранів, легкий брязкіт медалей, усмішки і сльози в очах. А над усім людом лунає мелодія «Ой, Дніпро, Дніпро…»
Група молоді оточила артистів Юрія Тимошенка і Михайла Березіна. Прислухаюся…
— Нашою зброєю на війні, яку ми пройшли фронтовими шляхами од Києва до Сталінграда i звитяжними дорогами від Сталінграда до Берліна, було гостре слово, — впізнаю голос Юрія Тимошенка. — А хорова група ансамблю піснi i танцю Південно-Західного фронту, учасниками якого ми були, виконувала пiснi, хореографічна — запальні танці. Виступи ансамблю підносили настрій воїнів, котpi ще з більшою відвагою йшли у бій, святий i правий.
— Нині у багатьох романах, i повістях, книгах про війну, — продовжує Михайло Березін, — згадується про те, як солдати співали «Пісню про Дніпро» композитора Марка Фрадкіна на слова поета Євгена Долматовського. Часто можна почути її i тепер по радіо, зi сцени. А народилася вона у листопаді грізного 1941-го. Євген Долматовський з перших днів битви з фашистським звіром був фронтовим кореспондентом. Важкі то були часи. Фашисти дерлися углиб нашої країни, форсували Дніпро. Разом з однією військовою частиною Долматовський опинився в оточенні. Чимало випробувань випало на долю поета, поки він дістався до своїх. Але тут, мабуть, краще надати слово самому Євгену Долматовському. Ось же він!
— Переправлятися через Дніпро, — розповів поет, — мені довелося за досить складних обставин. Я ледве добрався до Канева, трохи не потрапив там в облаву. Вплав подолати ріку ніяк не мiг, та й вода була крижана, в чорну безодню вже сипався перший сніг. Окупанти під суворим контролем тримали всi човни, і все ж хлопчаки взялися переправити мене на лівий берег. Човен у них був дірявий, у жовтневих сутінках він рухався повільно, а вода набиралася швидко. Якось ми переправилися. Особливо важко було мені, бо попереднє побачення з Дніпром було таке святкове, таке блакитне! Шевченківський пленум Спілки письменників, поїздка на пароплаві до Канева, квіти й усмішки...
На хуторі біля села Ліпляве, — вів далі Євген Долматовський, — нам пощастило нагрітися, підсушити одяг. А три слова — «Ой, Дніпро, Дніпро...» — жили вже тут, біля бepeгiв старовинної ріки, в голосах жінок, у скупих i суворих переговорах військових. Я вже не мiг розлучитися з цими словами, більше схожими на видих, на стогін. I поніс я їх далі на схід, до лінії фронту. А вже з Воронежа відправили мене у резерв — у станицю Урюпинську. Саме у цей час наш ансамбль прибув сюди для обслуговування військових частин, що проходили стадію переформування. Диригент ансамблю Марк Фрадкін, наш відомий композитор, народний артист, зустрівся зі мною. В одному з будинків трапилося піаніно. Почалася робота над піснею «Ой, Дніпро, Дніпро...»
Євген Аронович на хвильку замовкає, схвильовано переводить дух і продовжує:
— Кажу «робота», але це було для мене щастя. Вночі зiбpaли ансамбль, солістам, yсім учасникам дали розучувати слова. Прослухали пісню мовчки. Почали репетицію, а співати ніхто не може: тільки почнуть, душать сльози. Адже більшість хорової трупи — українці, кияни. Чи могли когось залишити байдужими слова «Біля буйних лоз та високих круч i любили ми, i росли...»? Й ось — концерт для солдатів та офіцерів, поранених i медичного персоналу сусіднього госпіталю, евакуйованих сімей, військовослужбовців. Відкривається зaвiсa, на сцені у чотири шеренги — учасники ансамблю. Ведучий оголошує: «Товариші, зараз ви почуєте пісню, що виконується вперше, — «Ой, Дніпро, Дніпро...» Полилась величава мелодія. Заспівує наш соліст, тепер заслужений діяч мистецтв України, Остап Дарчук. Його могутній голос то ллється лірично, то гримить набатом. Відрокотала пісня. У залі — глибока тиша. Так запали в душі слухачів мелодія і слова, що всi забули про оплески. Аж раптом хтось iз залу вигукує: «Просимо, заспівайте ще!». I зал вибухає оплесками. Ансамбль виконує пісню тричі!
— А коли і де вона була надрукована? — питає хтось з натовпу.
— Текст «Пісні про Дніпро» вперше було надруковано наприкінці 1941 року в газеті Південно-Західного фронту «Красная Армия», фронтовій газеті 1-го Українського. А вже 9 жовтня 1943 року ціла сторінка цієї ж газети була присвячена переможному наступові радянських військ і форсуванню Дніпра. А зверху:
«Як у повінь Дніпр, ворогів змете
Наша армія, наш народ!»
Пісня про Дніпро полетіла по всіх фронтах, її співали і в загонах народних месників. Слова «Будет славный день, ми пойдем вперёд» (російський текст) звучали, як клятва розбити ворога, звільнити рідну землю від загарбників. І коли наші війська перейшли у наступ i погнали ненависного ворога на захід, сaмі ж бійці «відредагували» рядок: «Славный день настал, мы идем вперед!». Тепер, коли поет Микола Терещенко переклав з російської, «Пісня про Дніпро» увійшла до золотого фонду репертуару багатьох інших військових ансамблів, виконується з цією поправкою, зробленою воїнами у дні переможного наступу, — закінчив свою оповідь Євген Долматовський.
...На подвір’ї київського Будинку офіцерів збираються сивочолі люди у військовій формі. Шикуються. Командир роти Марк Фрадкін подає команду «Струнко!» i доповідає старшому офіцерові: «Ансамбль пісні і танцю Південно-Західного фронту прибув...». Так, так! Бо саме звідси у грізному 1941-у сформований ансамбль вирушив на фронт…
Потім усi ми крокуємо до Парку Слави, до могили Невідомого солдата.
Урочиста хвилина мовчання. А потім звучить «Пісня про Дніпро». Над нами вже клубочаться хмари, гримить грім, і як гідне продовження пісні і грому всі дружно підхоплюють гімн Славутича — «Реве та стогне Дніпр широкий…».
Василь ВИХРИСТЕНКО, член НСПУ. Київ (1965) — Одеса (2012).
Пісня живе і не втрачає актуальності
Попри те, що пісню написали за радянських часів, вона не втрачає актуальності і сьогодні. Її ототожнюють з величчю річки, а в Херсоні куранти музею буквально дивляться на Річпорт — власне, на Дніпро.
До речі, в оригінальному російському тексті використовується не лише українізм «Днипро» — тут українізмів декілька: ворог, кручи. Крім того, у вірші є ціла низка відсилок на поезії Тараса Шевченка, насамперед на «Заповіт» і «Реве та стогне Дніпр широкий…»: Ой, Днипро, Днипро, ты широк, могуч; Кровь фашистских псов пусть рекой течет (у «Заповіті»: І понесе кров ворожу У синєє море). Є і інші.
Також подейкують, що єдина пряма згадка про Україну (бьёт фашистский сброд Украина-мать Партизанкою по Днепру…) містилася в куплеті, який вилучили з офіційно затвердженого для виконання тексту після 1943 року.
Як не згадати виконання херсонського співака? Ні, ми так не можемо. Насолодіться виконанням пісня Максимом Лозовим.
Давай дружити!
Підпишись на наш Telegram-канал (там оперативні херсонські новини та інсайди), наш Фейсбук та на наш Instagram (фото, колажі, короткі цікаві тексти).
Ми тебе любимо!
