«…Пішла Ґудрун одного разу до моря, взяла камінь в руки й увійшла у те море, аби втопитися. Та підхопили її хвилі високі й пливла вона за їх допомоги, доки не сягнула палацу конунґа Йонакра. Був він сильний конунґ, велике військо мав. Побрався він із Ґудрун. А діти були в них: Гамдір, Сьорлі та Ерп. Там й Свангільд зростала…»
(«Саґа про Вьольсунґів», глава 39, тут і далі — пер. Ілька Біленко-Шумахера)
Цими словами закінчується подорож багатостраждальної Ґудрун Європою. Бідолаха втратила свого першого чоловіка Сіґурда та сина Сіґмунда в Бурґундії, погубила другого чоловіка Атлі (історичне ім’я Аттіла) та синів Ерпа й Ейтіля десь на території сучасних Румунії або Молдови (хоча історичний Аттіла й загинув на теренах Угорщини, скандинави «переселили» його трохи східніше). От від безвиході стражденна й вирішила покінчити зі своїм життям. Та не так сталося, як гадалося — не час був ще припинити страждання жінки, норни (діви долі) приготували їй нові життєві трагедії.
Передмова
"Зіґфрід вбиває дракона"Фото: germanicmythology.com
Давайте перед початком розберемося з невеликою передісторією. Згідно з «Саґою про Вьольсунґів», низкою пісень зі «Старшої Едди» та тою ж «Піснею про Нібелунґів» існував собі колись такий епічний герой, як Сіґурд (Зіґфрід у «Пісні...»). Він здійснив безліч звитяг (вбив дракона, заволодів таємничими скарбами тощо), після чого побрався з Ґудрун, донькою конунґа Ґьюкі. Разом з її братами Сіґурд одного разу поїхав на полювання (за іншими версіями — на бій), де його підступно вбили. Ґудрун довго оплакувала свого чоловіка, але піддалася на вмовляння рідних та вийшла заміж вдруге — за Атлі. Останній — це відомий нам з історії вождь гунів Аттіла.
Атлі запросив братів своєї нової дружини в гості й підступно напав на них, убивши усіх. У помсту за своїх братів Ґудрун убила власних дітей від Атлі та самого вождя гунів, після чого узяла доньку Свангільд й пішла до моря топитися. Зауважу, що Свангільд — донька легендарного Сіґурда. І от в цей момент ми й застали Ґудрун із дитиною. Далі розкриваємо нашу тему.
З іще одним зауваженням: цей текст не може претендувати на стовідсоткову історичність та достовірність. Нечисленні історичні джерела, на які, окрім літературних, ми тут спиратимемося, підказують нам, що змальовані персони існували в різний час, ніколи не перетиналися між собою в реальному житті. Деякі — можливо навіть не існували.
Але ми відштовхуємося від літератури давніх скандинавів, для яких історія існує в іншій площині. Для того, щоб показати взаємини народів, вони переносять їх на долі реальних колись, найвідоміших історичних персон. Таким чином той самий Атлі є не стільки Аттілою (396-453), скільки уособленням усього гунського племені, як і Йормунрєкк не є справжнім Германаріхом (близько 265-375), вождем остґотів, а уособленням усього цього народу. Якщо прийняти такі правила гри, то пазли історії складаються доволі просто.
Куди потрапила Ґудрун?
Смерть ЗіґфрідаФото: germanicmythology.com
Як зазначає ґотський історик Йордан (VI століття) у своїй праці «Про походження та історію ґотів» (інша назва — «Ґетика»), Йонакр мешкав на остґотських теренах. В той час це була територія від Чорного до Балтійського морів, від Тиси — до Волги. І, найлогічніше припустити, що палац Йонакра розташувався або на східному узбережжі Кримського півострова, або ж на узбережжі сучасної материкової України (нині Одеська, Миколаївська або Херсонська області). Адже навряд чи Ґудрун ішла до самого Балтійського моря, аби заподіяти собі смерть саме там.
На користь кримської теорії говорить те, що Йонакра названо конунґом, а тобто він — король, князь, великий землевласник. До того ж він має велике військо. Той самий Йордан розповідає нам, що остґотами в цей час правив інший вождь — Германаріх-Йормунрєкк. Саме в його володінні перебували сучасні території України, Білорусі та частини Росії. Навряд він міг цікавитись відірваним від суші маленьким клаптиком землі — Кримським півостровом. Тим паче, що погляди Германаріха було спрямовано на захід.
Ще однією (логічною) підтримкою теорії, що палац Йонакра розташований на Кримському півострові, є подальша тривала подорож синів Ґудрун українськими степами. Але власне про подорож буде далі.
Тож, зупиняємося на тому, що Ґудрун прибула саме до Криму. Тут вона одружується з місцевим вождем, народжує йому двох синів — Гамдіра та Сьорлі, до них доєднується донька Ґудрун від першого шлюбу — Свангільд (давньоскандинавською «Лебідка Битви» або «Боєлибідь». Ця особа заслуговує окремих досліджень, адже можна провести багато паралелей навіть між нашою історією та легендою про заснування Києва).
Ерп, якого названо в наведеному на початку уривкові братом Гамдіра та Сьорлі, насправді є лише їх зведеним братом. Він народився не від Ґудрун, а від наложниці, імені якої ми не знаємо.
Шлюб Свангільд та трагедія, до якої він призводить
Скульптурна композиція у Тулльні на Дунаї «Зустріч Крімгільд та Етцеля»Фото: vbaden-baden.blogspot.com
Слава про красу Свангільд доходить до Йормунрєкка, який живе у місті на Дніпрі, й він засилає сватів до палацу Йонакра. Звісно, родичання з таким могутнім володарем має зіграти лише на руку дрібному конунґові, тож він на правах вітчима радо віддає Свангільд за Йормунрєкка (не забуваймо, що мова йде про патріархальне суспільство, думка жінки, навіть такої владної, як Ґудрун, відіграє другу роль). Та обертається це родичання справжньою трагедією.
Свангільд ще не встигла прибути до свого майбутнього чоловіка, як вже в дорозі зраджує йому з його ж сином Рандвєром. Хоча, підбурює її на це стороння людина, яка потім й видає коханців. Мотиви цього «радника» лишаються незрозумілими.
Йормунрєкк дізнається про зраду й не роздумуючи наказує стратити обидвох: Рандвєра вішають на дереві при в’їзді до міста (одна з найстрашніших кар в скандинавському уявленні), Свангільд же четвертують, прив’язавши її до коней. Далі ті ж коні затоптують тіло страченої Свангільд, сам же Йормунрєкк вирішує, що історія закінчилась.
Виправа трьох братів
Втім насправді тут наша захоплива історія про трьох братів, які блукають вкраїнськими степами, тільки починається. Найдавніша її версія приходить до нас все з тих же скандинавських переказів, вищеназваної праці Йордана «Ґетика» (551 рік), праці Саксона Граматика «Діяння данів» (ХІІ століття) й навіть «Кведлінбурзьких аналів» (ХІ століття).
Як повідомляє нам «Мова Гамдіра», одна з найдавніших пісень «Старшої Едди» (ІХ-Х століття), Ґудрун, дізнавшися про загибель доньки, починає жалітися своїм синам на гірку долю, яка відібрала в неї її перше кохання, першу дитину, намагається зжалостивити їх та намовляє на збройний похід проти Йормунрєкка, який вбив їх зведену сестру:
«Сестру ви мали,
що Свангільд звалась,
її Йормунрєкк
конями стратив
білими й чорними
на шляху війни,
сірими, спраглими бою
жеребцями ґотськими…»
«Мова Гамдіра», «Старша Едда», строфа 3
Брати неохоче погоджуються й вирушають в похід. Дорогою до них виходить Ерп, зведений брат по батькові, й пропонує свою допомогу. Чи то через те, що Ерп замолодий, чи то через те, що народжений від іншої матері, та Гамдір зі Сьорлі починають насміхатися з нього, мовляв, чим ти нам можеш допомогти?
«Як рука руці, чи то як нога нозі», — відповідає Ерп («Саґа про Вьольсунґів», глава 42). Та братам невтямки, нащо їм зайва нога і зайва рука, тож вирішують вони не брати з собою «іншою жінкою родженого» («Мова Гамдіра», «Старша Едда», строфа 13). Коли ж Ерп, ображений, каже братам, що вони дурні, то ті, розлючені такими словами, вбивають його.
Далі в дорозі братам трапляються знаки (а це окрема історія для скандинавів, які багато віри віддавали знакам та долі, віруючи в те, що усе давно предначертано й змінити нічого не можна), які натякають їм на те, що вчинено ними недобре — додаткові рука і нога завжди стануть в пригоді.
Тож так, загризені совістю, надходять Гамдір та Сьорлі до палацу Йормунрєкка, бачать в дорозі повішаний труп Рандвєра й шлях, на якому було четвертовано Свангільд. Вриваються вони в залу, де в той час Йормунрєкк саме бенкетував. Гамдір відрубує йому руки, Сьорлі — ноги, та голову стяти нікому. Тут і знадобився б вбитий Ерп:
«Не було б голови вже,
якби Ерп був живий,
спраглий до бою наш брат,
нами ж убитий в дорозі,
воїн достойний, —
діси в тім винні, —
невразливий до смерті, —
спокусили на вбивство».
«Мова Гамдіра», «Старша Едда», строфа 28
Конаючи, Йормунрєкк встигає прикликати свою сторожу й наказати їй забити братів камінням, адже вдягнені вони в зачаровані проти мечів шати.
Тут маємо різночитання, адже в «Старшій Едді» говориться про те, що вони просто загинули, не означаючи, яким чином. Хоча є натяки на те, що вони справді вдягнені в чарівний одяг
«Накидки струснули,
рушили рішуче,
високого роду
одяглись в оксамит*...»
«Мова Гамдіра», строфа 16
*Оксамит мав чудодійну силу в давніх скандинавів.
В «Сазі про Вьольсунґів» ведеться про те, що до вмираючого Йормунрєкка явився Одін (прочитується в описі одноокого старця) й повідомив, яким чином братів можна вбити.
Річ у тому, що у віруваннях давніх скандинавів існувало повір’я, що перед людиною, яка помирає, відкривається усе знання світу. Сила прокльону такої людини стає вироком для проклятого (з цим пов’язане й прокляття золота Ніфлунґів-Нібелунґів), воно стає обов’язковим до виконання і неминучим. Тому повідомляти своє справжнє ім’я людині, яку ти вбив, не можна.
Також на особу, що помирає, сходить вселенська мудрість й неодноразово траплялися випадки, коли люди й боги спеціально доходили до критичного, передсмертного стану, аби набратися знання (Одін навіть вішав себе на Всесвітньому Ясені, звідки й назва — Іґґдрасілль, «Кінь Жахливого», від давньоскандинавського Іґґ — «Жахливий», що є одним з імен Одіна). Тож, імовірніше припустити, що просто те, що знав Одін і бачив з небес, прийшло у видінні до помираючого Йормунрєкка й той повідомив останнім видихом своїм секрет братів. Їх забили камінням до смерті й вони загинули, хоча й помстились за смерть зведеної сестри.
Маємо зазначити, що в історичних джерелах існує кілька версій загибелі Германаріха-Йормунрєкка. Вже відомий нам Йордан зазначає, що загинув він від рук двох братів Сара та Аммія, які мстилися за вбивство ним своєї сестри Сунільди. Історія практично ідентична до змальованої. В праці ж Амміана Марцелліна (близько 330 — після 395) «Діяння» Германаріх під час навали гунів накладає на себе руки сам.
«Та до чого тут українські козаки?» — спитає допитливий читач.
Українська козацька дума — переосмислення скандинавського епосу?
ПереслідуванняФото: pustunchik.ua
В українській народній традиції існує переказ про подібну ситуацію, що сталась вже із козаками, які тікали з турецького полону. І змальована ця історія в думі «Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі». Дума має близько 40 варіацій, але найбільше різняться вони в самому закінченні. Історія про сестру в думі вже відсутня, адже її місце заступає воля, якої прагнуть брати. Мотив помсти програє в народній уяві українців перед прагненням свободи.
Тож, з турецької неволі тікає три брати. Два старших змогли викрасти собі турецьких коней та награбувати краму, молодший же якось недоладно про все це забув і здобути собі бодай коня не спромігся. Розуміючи, що пішки далеко він не забіжить, молодший брат звертається до двох інших:
«Станьте ж, братці, коней попасіте,
І мене підождіте,
І з собою на коней возьміте,
До городів християнських хоч мало підвезіте.
Та й нехай же я буду знати,
Куди в городи християнські до отця, до матері доходжати…»
варіант думи, записаний 1916 року в Чаплинці, Херсонська область.
Середній брат, м’якший серцем, роздумує над тим, щоб справді взятись і порятувати молодшого, та його відмовляє брат старший:
«Що ми самі не втечемо
І тебе не ввеземо,
Бо буде з города Озова велика погоня вставати,
То тебе, пішого, в тернах, в мілюсах, в байраках минати,
А нас, кінних, буде доганяти,
Стріляти й рубати
Або живцем у полон завертати…»
варіант думи, записаний 1916 року в Чаплинці, Херсонська область.
Така розмова відбувається ще кілька разів протягом їх подорожі, в кінцевому результаті молодшого брата покинуто напризволяще й він гине на Савур-могилі від голоду та спраги, його тіло поїдають вовки та круки. Брати ж, загризені совістю, так само не потрапляють додому — їх таки наздоганяють турки й убивають, забираючи усе награбоване із собою. Як і в скандинавській історії, братам не вистачає зайвої руки для того, аби поборонитися, та зайвої ноги, аби втекти від переслідувачів.
За іншим варіантом думи, яку вважають пізнішим переробленням й не надто канонічним в його завершенні, братам вдається втекти від погоні й повертаються вони додому до батьків. На питання батька, де ж подівся наймолодший їх брат, старший відбріхується, що не бачили вони його й не чули про нього нічого. Середній же, дивлячись батькам в очі, збрехати не може й зізнається, що покинули вони його напризволяще і брат їх мертвий.
Батьки в розпачі віддають старшого сина на поталу розлюченим селянам, які страчують його, середнього ж брата за те, що він зізнався в злочині, батьки пробачають.
Так, в українських думах прямо не зазначається, що брати вбили наймолодшого, але покинути пішого в полі в ті часи означало фактично приректи його на загибель — або вовки роздеруть, або від голоду помре. Що врешті й сталося. Тобто, брати свідомо пішли на цей крок; аби врятувати своє життя, вони пожертвували життям наймолодшого.
Паралелі між двома історіями, скандинавською та українською, напрошуються самі по собі. Терени, на яких відбувається дія, практично ті самі — українське Причорномор’я. Головні дієві особи — три брати, які вирушають у далеку подорож. Відправною точкою подальших трагічних подій стає загибель молодшого брата, чия допомога в майбутньому могла б порятувати двох старших.
Цілком імовірно припустити, що колись розказана на цих теренах скандинавська історія запала в пам’ять місцевого населення, передавалась із вуст у вуста й в кінцевому результаті трансформувалась в нашу думу. До того ж давайте не забувати, що події обидвох легенд відбувалися де-факто на тих самих теренах, шлях героїв обидвох пісень пролягає, можливо, тією ж траєкторією.
В процесі переказування від покоління до покоління легенда зазнавала змін — її переносили на власні реалії для того, щоб суспільству було легше її зрозуміти й сприйняти. Таким чином колись звитяжні скандинавські воїни перетворились на не менш звитяжних українських козаків.
У наступній публікації спробуємо провести паралелі між тією ж історією про трьох братів Гамдіра, Сьорлі та Ерпа і сестру їхню Свангільд та легендою про заснування Києва. Адже тут також маємо дуже багато спільного, включно з окремими іменами героїв та навіть відносною геолокацією.
Давай дружити!
Підпишись на наш Telegram-канал (там оперативні херсонські новини та інсайди), наш Фейсбук та на наш Instagram (фото, колажі, короткі цікаві тексти).
Ми тебе любимо!
